Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994 - Роман Іванович Іваничук

Відбулася акція насправді символічна. Восени 1994 року під егідою ЮНЕСКО було проведено круїз під назвою «Зустріч між трьома морями» на грецькому теплоході «Світовий Ренесанс», який 14 листопада взяв курс з Афін на Одесу, щоб на зворотному шляху зайти в Констанцу, Варну, Стамбул, Ізмір, Салоніки і Дельфи й повернутися назад в Афіни. Цей круїз був продовженням балтійського, який відбувся два роки тому, – в цілості він мав заявити про загальноєвропейське порозуміння між народами у верхньому ешелоні культури.

Ще більшої символічності надала круїзові випадкова, та, напевне, з Божої волі закономірна, зміна його назви в ході мандрівки. Учасники мали зібратися на грецькому кораблі «Ольвія», проте замість нього був поданий теплохід з несподіваною, проте найбільш відповідною задуму круїзу назвою – «World Renaissance» («Світовий Ренесанс»); цією випадковістю вмить скористалося керівництво й перейменувало круїз із «Зустрічі між трьома морями» на «Світовий Ренесанс», а в Дельфійській декларації, прийнятій 22 листопада, було запропоновано заснувати в одному з міст чорноморського або егейського побережжя Центр світового Ренесансу, який мав би стати аналогом Балтійського центру письменників і перекладачів, відкритого на острові Готланд 1992 року. За ідеєю, Центр світового Ренесансу мав би здійснювати культурне об’єднання нової Європи – і чи не знаменно те, що саме письменники стали в перших рядах боротьби за духовність людства напередодні третього тисячоліття…

Проте курйози з назвою на цьому не закінчилися: знову намічається зміна назви, котра, якщо буде прийнята, найбільш відповідатиме концепції задуманої інституції. Справа в тому, що в заголовок каталога круїзу, виданого після завершення подорожі, вкралася помилка: у слові «World» випала літера «L», і назва почала звучати ще доцільніше – «Word Renaissance», що означає «Слово Відродження». Геніальна помилка! Адже завжди спочатку було слово, і на нинішньому зламі тисячоліть – теж. Тільки література може в новій ері захистити людство від загрози грубого матеріалізму.

Хай не занудить читача такий сухуватий виклад події, якій рівної ще не було в наш складний час. Знаю, що небагато людей зможуть ознайомитися з каталогами, виданими нині Центром світового Ренесансу, тому хочу зафіксувати хоча б назви країн, які делегували письменників на зустріч у трьох морях, та подати перелік української делегації (першої в своєму роді!), посланої молодою Українською державою на європейський форум культури.

Організаторами круїзу були Президент Спілки шведських письменників Петер Курман, працівниця шведського посольства в Греції Ева Кумлін і, до нашої честі, український письменник Юрій Покальчук.

В круїзі брали участь письменники Швеції і Греції (найчисленніші делегації), Абхазії, Болгарії, Кіпру, Данії, Естонії, Фароських островів, Фінляндії, Грузії, Німеччини, Гренландії, Ізраїлю, Латвії, Литви, Молдови, Нідерландів, Норвегії, Польщі, Португалії, Румунії, Росії, Сербії, Швейцарії, Туреччини, України, Сполучених Штатів Америки, В’єтнаму.

Від України були Юрій Андрухович, Григорій Штонь, Василь Герасим’юк, Олександр Гриценко, Роман Іваничук, Вітольд Кирилюк, Василь Кобець, Віктор Кордун, Анатолій Костецький, Олесь Лупій, Іван Малкович, Марія Матіос, В’ячеслав Медвідь, Олег Микитенко, Віктор Неборак, Олександр Ірванець, Анатоль Перепадя, Анатолій Погрібний, Юрій Покальчук, Юрій Прилюк, Ігор Римарук, Елеонора Соловей, Богдан Сушинський, Ярослав Стельмах, Всеволод Ткаченко, Володимир Василюк, Тарас Возняк.

Поки перейду до спогадів про найцікавіші для мене епізоди під час круїзу, хочу зазначити, що, на превеликий жаль, ми ні в Салоніках, ні в Дельфах не були і Дельфійську декларацію приймали в Ізмірі. Річ у тім, що в цьому велелюдному місті загубився наш товариш – перекладач Анатоль Перепадя. Як виявилося потім, таксі завезло його в зовсім інший порт, і він, думаючи, що ми відчалили, сам через Анкару добирався до Києва. Ми ж чекали на нього в ізмірському порту три дні… До Афін добиралися вкрай пригнічені: як приїдемо додому, що скажемо родині Перепаді – де він? Ніби розчинився в чужому краю – ні могили, ні хреста… Зате незмірною була наша радість, коли українське посольство в Туреччині повідомило Юрія Покальчука, що Анатоль живий-здоровий. Богдан Сушинський у відпруженні склав такого собі напівпристойного вірша:

Робота круїзу зводилась до безперервних зустрічей і знайомств. У великому салоні теплохода кожного післяобіду і до пізньої ночі відбувалися тематичні конференції, дискусії, семінари, літературні вечори.

Передовсім відбувся вечір грецької поезії, й можна б сказати, що він удався, якби ж грецькі поети виступали рідною мовою. На теплоході робочою була англійська, а що письменники усіх країн, крім болгарських, російських, українських, серед яких тільки дехто розмовляв по-англійськи, володіли мовою досконало, – то грецькі літератори провели свій вечір в полегшеному вигляді: читали підрядники, й тому відчути запах грецької мови й чар поезії не довелось, ми були тільки поінформовані про тематику віршів і, звісно, перезнайомилися з поетами особисто.

На підході до Одеси відбувся вечір української поезії; вів його – легко і з гумором – Юрій Покальчук, який почуває себе в мовній англійській стихії, мабуть, краще, ніж в українській. Наші хлопці читали вірші рідною мовою (Юрко коротко переказував зміст) – й це викликало неабияке зацікавлення в публіки… І взагалі, в громади круїзу відчувався особливий інтерес до України, яку досі ідентифікували з Росією: великий салон був переповнений, раз у раз спалахували оплески. Найбільший успіх мали молоді поети – В. Кордун, Ю. Андрухович, В. Неборак, І. Римарук, які вели себе вільно, невимушено й самі перекладали свої поезії на англійську мову.

Українські літератори, які вийшли на світовий кін як представники рівноправної