Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко

треба віддати належне його мужности, безкорисности й впертости в переведенні раз повзятого пляну. Мені здається, що фізична хіба — короткозорість — та постава його вчителів, котрі були ворожо настроєні до нашого руху, привели його в табор наших ворогів.

Підчас мого перебування на румунському фронті, події на Україні приняли надто трагічний характер. Муравйов, також "детіще Одеси" (він всього пів року перед моїм прибуттям до школи старшин був там сотенним старшиною, а перед тим служив у поліції), — опанував Київ. Центральна Рада рештки своіх сил доручає ген. Присовському. Сама відступає на Житомир, де незабаром усталюється політичний контакт з німецьким війском. Прямим наслідком цього була стабілізація внутрішнього фронту, а пізніше і офензива українсько-німецьких військових сил на терени України.

Мав рацію Затонський, коли в своїх промовах до Галицьких Стрільців (зима 1919. р.) зазначив, що большевики воювали з Українцями не мілітарними засобами, бо дійсно в той час уся їх армія ледве переважала 100.000 чоловік. Їхніми засобами була пропаганда серед здезорієнтованих мас. Але ці засоби видалися непридатними для німецького вояка, для якого "фатерланд" був усе. Большевицька демагогія спасувала перед цим вояком і марш українських патріотів на свої землі був скорше полевою прогулькою, чим солідною військовою акцією.

Вістка про звільнення України від большевиків дійшла і до нас. Чарувала думка вернутися до краю, щоб скорше взятися до праці. Факт політичноі угоди України з Центральними Державами з правного боку вирівняв нашу ситуацію в Румунії, але місія д-ра Галіна, як франкофільська, повинна була відїхати до Київа. Він запропонував разом з ним відїхати й мені. Я не відмовився. Відїзд наш стався майже на початках квітня.

Треба тут ще зазначити позицію командування Румунського фронту. Я гадаю, що в його поступованню була певна практична лінія. Лишаючися в Румунії, генерал Щербачов був на сторожі матеріяльної сторони, для фінансування і економічної підтримки акцій, що розпочиналася походом полк. Дроздовського на Дон. Авторітет ген. Щербачова поміж Румунами був такий великий, що лише він, у тих несприятливих умовах, міг розраховувати на певний успіх своєї місії. Свою позицію він скріпив тим, що погодився на охорону майна румунськими військами. Я згадую про це з тих мотивів, що майно з Румунського Фронту стало единим джерелом, з якого й ми користали для наших збройних виступів.

Наш переїзд з Румунії до Київа відбувся в умовах, що мало відріжнялися від часів передвоєнних.

Розділ VІІІ
Моя праця у Військовім Міністерстві над виробленням нових засад військовоі справи на Україні. — Початок гетьманства на Україні

У Київі я зустрівся знову зі своїми молодшими друзями з Катеринославщини — Миколаєнком, Є.Є., яких тепер політика розкидала по самих ріжних "концепціях". Від них я довідався в усіх подробицях про перший та другий напад Махна на Катеринослав, про геройську боротьбу українських частин. Тут-же від них уперше я почув й про отамана Гулого-Гуленка, — партизана, якому судилося в майбутньому відограти видатну й гарну ролю в нашій національній боротьбі. Вони допомогли мені знайти "на Липках" досить добрий і великий покій, який часто обертався в нічліг для тих, що час до часу наїзжали з Катеринославщини.

Військове міністерство було в руках ген. Осецького. Службу начальника Ген. Штабу виконував підполковник Слівінський. Головний Штаб (частина організаційна) був підпорядкований ген. Галкіну, — досвідченому штабовикові, глибокому патріотові, що в революційних обставинах високо тримав стяг старшини. Мене з ним звязувала минула служба в одному гвардійському полку. Наразі він запропонував мені посаду голови комісії для перегляду постанов про службу вояків, — галузь надзвичайно відповідальну, яка мала завданням створити підвалини військової карієри старшин. Я запропонув на цю посаду ген. Кушакевича, — також нашего бувшого однополчанина, якого здорові погляди в цій галузі військової справи мені подобалися. Генерал погодився з тим, щоби я був його першим помічником.

Головний Штаб тоді уявляв собою оригінальну установу. Передовсім вражала мішанина в його особистім складі. 3 одного боку, тут були старшини вищої службової кваліфікації, а з другого — військові, які ніколи й нічого спільного не мали з штабовою службою. Через те штабова машина "кульгала на всі чотирі", а видатність її праці була значно менша, ніж вимагав час, — коли вперше на Україні почали працювати над основами військової справи.

Большевизм на Московщині та голод приваблювали вже тоді до передпокоїв генерала Галкіна безробітну фахову старшину, яка почала собі пригадувати, що й вона має де-що спільного з українством.

Мені доводилось чути надзвичайно цікаві діалоги, які часто-густо відбувалися поміж ген. Галкіним і пошукуючими праці фахівцями військової справи. Ці панове ніяк не могли собі уявити, що ген. Галкін совісно стояв на свойому посту і хотіли в ньому бачити такого-ж самого товариша по нещастю, якими були вони. 3 олімпійським спокоєм, характеристичним для ген. Галкіна, він двома-трьома короткими речениями поясняв їмправдивий стан річей, а потім пропонував свої послуги.

Число зголошень значно перевищало запотребовання і начальник Ген. Штабу мав поважний спис до вибору вищого командного складу армії.

Роботи було більше, ніж досить, роботи цікавої. 3 метою координації праці, ми всі, кандидати на вищі посади, час-від-часу збірались у ген. Осецького, який змальовував нам своє розуміння річей що до військової справи на Україні. На цих сходинах я вперше познайомився з моїм колегою по гвардейському корпусу, що був призначений на 9-ту дивізію, генералом Дашкевич-Горбацьким, а також із зовсім ще молодим підполковником Василем Тютюнником, для якого ген. Осецький просив у мене, як особистої послуги, посади команданта полку. Відзивався він про нього, як про доброго бойового старшину.

При кінці квітня ці засідання стали вже правильними: наша теоретично-організаційна подготовка по будівництву Української Армії наближалася до кінця. Початок травня був визначений початковим терміном для нашої практичної роботи на місцях розташовання дієвих частин.

***

День 28. квітня мені особливо запамятався. Після чергового зібрання у ген. Осецького, пізно вечером, пішли ми додому. Ген. Дашкевич і я вийшли разом, розмовляючи де-який час про майбутню співпрацю. Мені й на думку не впадало, що я маю справу з генералом, який був