Український патріот з династії Габсбургів - Юрій Іларіонович Терещенко
Разом із старшинами і стрільцями УСС ерцгерцог взяв участь у спеціально влаштованому «гайдамацько-селянському» святі у Царицинському Куті й параді українських частин. Ці контакти сприяли зростанню популярності Василя Вишиваного, а також поглиблювали загальноукраїнські патріотичні почування самого ерцгерцога, який протягом двох місяців безпосередньо спілкувався з наддніпрянськими військовими, простими селянами. Слід додати, що УСС розгорнули в місці розташування активну культурно-національну й державно-пропагандистську роботу, використовуючи з цією метою олександрівську «Просвіту», газету «Січ» та ін.
Австрійське військове командування, занепокоєне зростанням популярності В. Вишиваного та УСС серед місцевого населення, вирішило передислокувати очолювані ним підрозділи в найбільш загрожені повстанцями райони Херсонщини. 10 червня 1918 р. групу Вільгельма Габсбурга, у тому числі й УСС, було перекинуто в район Єлисаветграда, а наприкінці червня з Галичини сюди прибули Кіш і Вишкіл УСС. Місто мало давні українські національно-культурні традиції, пов’язані з іменами письменника Василя Мови, артільного батька Миколи Левітського, родиною Тобілевичів та ін. Тут було багато інтелігентських українських родин, які гостинно приймали у своїх домівках Українських січових стрільців та їхнього іменитого протектора. І тут, як і скрізь, де перебували УСС, продовжувалась їхня наполеглива культурно-освітня праця, насамперед серед українського селянства. Ось що писала про цю подвижницьку роботу вдова І. Карпенка-Карого С. Тобілевич: «Під проводом старших, з участю знавців свого діла: артистів, співців і музик, позаводили вони виклади шкільної науки для дітей і дорослих, світляні картини, концерти, театральні вистави й народні гулянки. Було творене спільною працею велике діло культури, що зацікавило й привабило до них усю околицю..»79.
Чимало стрільців за особистим розпорядженням В. Габсбурга було відряджено до різних губерній України з метою організації шкільництва. Чотар М. Саєвич, сотник Д. Вітовський перебували з цим завданням, зокрема, на Поділлі та Херсонщині (док.2).
Ця праця набувала загальнонаціонального значення, оскільки землі входили до складу т. зв. Новоросії, яка офіційними російськими чинниками вважалася складовою російського етнотериторіального простору, не зв’язаного з Україною. Національно-культурна діяльність УСС-ів, на чолі з Вільгельмом Габсбургом, сприяла таким чином інтеграційним процесам, які особливо інтенсивно відбувались у добу Гетьманату, усвідомленню українським суспільством ідеї соборності України, об’єднанню всіх її теренів у єдину національно-територіальну цілість. Саме в цей час В. Габсбург почав реалізовувати свій план збільшення чисельності УСС. Було утворено новий курінь, який очолив д-р В. Старосольський.
І хоча командування 7-ї дивізії видало наказ розформувати нову частину УСС, фактично її складом було поповнено старі частини січовиків (док. 2).
Передислокація УСС сталася не випадково. Вона відбулася тоді, коли на південній Київщині й північній Херсонщині розгортались селянські виступи проти німецько-австрійської військової влади. Симпатії УСС були пов’язані з українським селянським повстанським рухом. При цьому ерцгерцог Вільгельм намагався переконати австрійську і німецьку владу, що цей рух не був більшовицьким за своїм характером, а спрямовувався на задоволення земельних потреб українського селянства.
Між тим австрійці вимагали від УСС участі у карних експедиціях на села, роззброєнні селян, реквізиціях збіжжя, що не могло не призвести до напруження у відносинах українських січових стрільців з окупаційною владою. «Я діставав від команди австрійської армії різні «гарні накази», як висилка карних експедицій на селян і т. і., — згадував В. Габсбург. — Однак усі ці «цінні папери» йшли в мене одною дорогою — а то до коша, який стояв під столом у моїй канцелярії. Ясно також, що я у висліді такої поведінки мав величезні труднощі і що прийшло до того, що наша австрійська влада вважала мене за політично ненадійну людину» (док. 2).
Австро-німецьке командування отримувало численні скарги російських і польських поміщиків, які були незадоволені гуманним ставленням стрілецтва до селянства та його методами «пацифікацій». Чимало переслідуваних австро-німецькою військовою адміністрацією представників української інтелігенції, селянства знаходили собі притулок у середовищі УСС. За свідченням Е. Ляришенка, ад’ютанта ерцгерцога, під «безпосередньою опікою» В. Габсбурга перебувала низка українських повстанських отаманів, зокрема, Махно, Зелений, Шинкар, Шевченко, яким загрожували репресії з боку окупаційної влади80. З Шевченком — ватажком одного з великих загонів повстанців на Звенигородщині, як зазначає сам ерцгерцог, він також «знався» і навіть повідомив повсталих «про рух німецьких сил, які підходили з півночі»81.
Генерал М. Омелянович-Павленко відзначав надзвичайно важливу роль Українських січових стрільців та їх патрона ерцгерцога Вільгельма у захисті селянських повстанців від репресій. «Необхідність рятувати від гострої кари кількох наших отаманів, прізвище одного з них я ще й досі пам’ятаю — це був от. Воробйов — що надто не розрахували своїх сил, — згадував М. Омелянович-Павленко, — привела й мене за посередництвом поручика Чижа до корпусу. Справедливість вимагала зауважити, що мої почуття як українця, в цьому штабі знайшли більший відгук. Може тут впливало й те, що до корпусу належали наші Усуси, на чолі яких стояла така особа, як полковник Вишиваний, який у всіх своїх поступуваннях без застережень проводив яскраву українську політику»82. Як свідчить Мирон Заклинський, до командування УСС часто приїздили селяни зі скаргами. Ведення цих справ і складання відповідних протоколів було доручено командиру куреня, поручнику д-ру B. Старосольському. Ці протоколи надсилалися В. Габсбургом командуванню дивізії, яке було змушене вирішувати справу на користь селян83.
Кроки ерцгерцога Вільгельма, спрямовані на захист селянства, привертали все більшу увагу українського громадянства і породжували сподівання щодо пом’якшення репресивної системи окупаційного режиму. Так, 29 червня 1918 р. голова Всеукраїнського земського союзу C. Петлюра написав листа до Вільгельма Габсбурга, в якому просив звернути увагу німецької влади на згубність її політики й, зокрема, домогтися звільнення всіх реквізованих шкільних приміщень, необхідних для навчання дітей84.
Між ерцгерцогом Вільгельмом і німецькими військовими склалися надзвичайно напружені стосунки. Сам ерцгерцог згадував, що «ніхто з німецьких вищих офіцерів не зложив мені ніколи візити. Розуміється, я також ні разу до них не поїхав, хоч граф Буріян з Відня виразно домагався від мене цього. Такі відносини тривали аж до кінця» (док.1).
Патріотична діяльність Вільгельма Габсбурга, зростання його
