Українська література » Публіцистика » Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко

Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко

Читаємо онлайн Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко
кинули були з ріжних напрямків до повстанського району Ананьїв — Бірзула — Балта. Щождо повстанців — то вони могли спокійно розійтися по своїх хатах.

Командування армії завжди старалося не затримувати війська довший час на одному місці й тому ніколи само не підбивало селян на повстання. В цьому разі ініціятива повстання виходила з самого населення, тому командування армії, як ми це бачили, зараз же заявило отаманові Пшонникові, що за 3 дні армія буде продовжувати свій марш.

27-го квітня командування угруповує армію навколо Ольгополя. У самому місті став штаб армії та частини Волинської дивізії, в Чечельнику — частини Київської дивізії, у Піщаній — Запорозька дивізія, а 28–29 квітня армія пересунулася до Бершаді й тут затрималася, щоби дати можливість частинам трохи відпочити й після того вже розпочати свою, останню вже, серію боїв. Цей наш марш-маневр маскувався коротким рейдом Чорних на ст. Бірзулу.

27-го квітня до складу Української Наддніпрянської Армії приєдналася кінна Галицька бригада отамана Шепаровича, що вже з 6 квітня була в таборі повстанців і числила в своєму бойовому складі 400 їздців, 30 кулеметів та 150 багнетів (піхота на возах) — на загальне число 1,000 люду.

***

27-го квітня з Піщаної (в околиці Бершаді) прибув до штабу армії (Ободівка) відпоручник Галицької Армії четар Білецький із отаманом Заболотним. Четар Білецький мав уповноваження від Галицького Повстанчого Комітету й часово перебував, яко звязковий, при Отаманові Заболотному.

З їхніх інформацій виявилося, що Галицька Армія вирішила повстати проти червоних і приєднатися до Наддніпрянської Армії, але точних дат про термін початку повстання четар Білецький не мав.

Це скріплювало командування в його рішенні йти на Вапнярку, — треба було поспішати.

У дневнику Галицької кінної бригади про події, що відбулися перед командируванням четаря Білецького, значилося таке:

"У квітні 1920 р. питання про війну з Польщею було вже для москалів питанням вирішеним. Все стверджувало їхню підготовку до воєнної кампанії на весну. Фронт червоного війська вже існував: на півдні він перебігав по лінії Ямпіль — Жмеринка — Вінниця й далі на північ (всі пункти в руках червоних), але командуванню нашому було відомо, що на зазначену частину бойової лінії штаб XII червоної армії висунув Галицькі бригади, а саме на напрямок Вапнярка — Жмеринка — Проскурів — ІІІ бригаду.

По Дністрі аж до Одеси також були розкидані окремі галицькі частини. В цих частинах було неспокійно. Червоний прапор — був для них лише формальною зовнішньою ознакою, — необхідним додатком до часу й обстановки"…

З цього ж району вийшли й перші партизани-чорноморці та 1 кав. Галицька бригада отамана Шепаровича.

***

Покінчивши всі операції в районі Ананьїв — Балта — ст. Любашівка, щоб ясніше відчути зазначену обстановку, команда рішає на 27 квітня пересунути обоз армії в район Піщана — Ольгопіль.

В наказі по армії (ч. 73) це рішення змотивоване так:

"По одержаних відомостях від власної агентури, в районі Одеса — Миколаїв значних ворожих сил нема.

В самих містах помітна паніка. По тих же відомостях на відтинку Могилів-Подільський — Вапнярка комуністи суцільного фронту не мають. Наше військо на цьому (проти-московсько-большевицькому — О.-П.) фронті — окопалося".

Розділ III
Остання операція: обстанова й мотивування оперативного рішення. Етапи, в яких воно переводилося. — Бої (з 30.ІV. по 2.V.) навколо Вапнярського залізничого вузла. — Останні бої

Беручи під увагу все попереднє, командування вирішило скерувати дальше армію з району Бершаді на північний захід і вибрало напрямок Ободівка — Вапнярка — Ново-Ушиця. Це рішення, на думку командування, одночасно могло вплинути на активність частин Галицької армії, що перебувала в районі Вапнярка — Бірзула.

На день 30 квітня армія осягнула: Запорозька й Київська дивізія — район Демидівка Тростянець і Волинська дивізія — район Павлівка — Тарканівка. З цих районів командування приступило до виконання свого заміру.

Першим етапом у виконанні наміченого собі завдання командування намічає завдання побічне — захоплення району Крижопіль — Вапнярка — Журавлівка — Тульчин.

Перед тим, як перейти до змалювання останньої операції, переглянемо спершу засоби, якими армія диспонувала на день 30 квітня 1920 року.

Після боїв під Вознесенським, Ананьєвим і Балтою, тобто після 27 квітня, зайшли такі зміни:

До Волинської дивізії прибув після хвороби на тиф і знову став на чолі дивізії отаман Загродський. До всього складу Волинської дивізії був приписаний Чорноморський партизанський полк, що мав у своєму складі до 300 баґнегів, 8 кулеметів і біля 100 шабель; відділ цей був добре зорганізований і повний бойового запалу.

Київська дивізія доповнила свій склад Галицьким технічним куренем із Балти до 300 чоловік; при курені був великий запас усякого технічного знаряддя.

Таким чином, у наслідок останніх подій Українська армія побільшилася на одного отамана, 750 багнетів, 38 кулеметів, 500 їздців і значну кількість всякого технічного знаряддя. Проте була й негативна сторона — з новими частинами до армії теж прибув значний обоз, що збільшив і без того великі валки армії.

Захоплення району Тульчин — Вапнярка — Крижопіль на 1 травня командування організовує так:

Запорозька дивізія (багнетів 500, гармат 5, шабель 400) 1 травня о 4-й годині захоплює м. Тульчин, рівночасно невеликим відділом захоплює ст. Журавлівку; після виконання свого першого завдання — дивізія лишає в Тульчині відділ забезпечення, а сама пересовується до с. Тимонівки, де чекає на дальші накази.

Відгуки про книгу Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: