Українська література » Публіцистика » Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко

Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко

Читаємо онлайн Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко
із боку ворога, але з часом наближення до Ананьєва ситуація ставала грізнішою. 20 квітня ми мали відомості, що під Ананьєвом ішли завзяті бої між повстанцями й москалями та що московські каральні відділи спалили пять великих сіл (називали Липецьке, Потицели, Байтали, Онуфріївку та Селиванівку); щоби загрозити червоним стилу, Київську дивізію з визначеної осі маршу скеровано в район Балти, а решта армії продовжувала свій марш. 22 квітня, біля 11-ої години, колона Запорожців та 3-й кінний полк увійшли до села Кохівки (верстов 12 від Ананьєва); по дорозі з міста тяглися численні фури з утікачами; плач жінок і дітей, прокльони старих справляли на колону гнітюче вражіння. "Поспішайте, бо наші відходять, москалі все чисто палять" — чулося з возів та від селян, що натовпом вийшли назустріч нашим колонам.

У Марянівці від посланців отамана Пшонника я достав першу докладну орієнтовку: ворожий відділ наступав із Балти в приблизній силі до 600 багнетів та при численних кулеметах; гармат відділ не мав, кінноти — обмаль. Повстанців було сила — аж до 5,000, але вони були зле озброєні; дійсною силою повстанців був тільки Чорноморський партизанський полк (з Тирашполя — 150 чоловік піхоти при кулеметах і кінному дивізіоні до 90 шабель); Чорноморці були добре озброєні, але їм бракувало набоїв.

Червоні енергійно тиснули повстанців і вже були біля північно-західньої околиці Ананьєва (передмістя Гардранбура).

Я вирішив: підтримати повстанців на фронті гарматним вогнем, а кінноту направити на ліве крило й ворожі тили, щоби відрізати їм шляхи на Балту.

Коло 14 години цього (22 квітня 1920 р.) дня в с. Великій Боярці (місцевість ця означена на схемі ч. 14) частини армії одержали від мене такого наказа, виданого безпосередньо командирам частин:

1) Полковникові Алмазову з одною батареєю обсадити позицію на північно-східній околиці міста й підсилити фронт повстанців та Чорноморського полку гарматним вогнем;

2) Полковникові Литвиненкові з кінною бригадою (3-й кінний і 2-й Запорозький полк) заатакувати ліве крило червоних, а по змозі і стилу;

3) Іншим частинам Запорожців стягнутися до західньої частини с. Марянівки й ждати на мій приказ;

4) Штаб армії на західній околиці с. Марянівки[76] командний пункт — висота 93,4.

З південного сходу до Ананьєва підходить велика й широка бака, і в ній тече річка Тиліґул. По цій балці розсипані села й хутори, що без перерви тягнуться з десяток верстов і потім поступово зливаються з передмістям. Річка Тиліґул, що поділяє місто на дві частині, неглибока й має тверде дно; через неї декілька мостів і бродів.

3 північного сходу місцевість дуже гориста й має добрі обсерваційні пункти. На північ від міста місцевість має характер піднесеної високорівні.

Від вступу нашого війська у бій ефект був для обидвох сторін надзвичайний. Кілька влучних гарматних стрілів кінно-гірського дивізіону, а потім атака кінної бригади (використали криївки по балках) вирішили вислід бою, хоч наша кіннота все ж таки мала значні страти від московського кулеметного вогню. [77]

О 20-й годині: в самому місті Ананьєві, в повстанчому штабі я побачився з отаманом Пшонником, що був душею цілого повстання, та з його начальником штабу полковником генерального штабу Г-м. Після отаманового докладу я зауважив повстанцям, що армія наша має своє спеціяльне завдання та що по трьох днях вона обовязково має залишити Ананьїв, а тому вони мусять мати це на увазі й бути до того готові. О 22-й годині: військо групувалося на ночівлю так:

В самому місті — штаб армії, штаб повстанчий, 3-й кінний полк, Чорноморський полк і повстанчий відділ; Запорожцям відведено східню частину міста — Задніпрянці, а Волинцям — північно-західню. 23 квітня ранок пройшов спокійно.

Опівдні: московський каральний відділ, приблизно в числі від 600 до 900 бойців при 4 гарматах та невеликих кінних відділах, повів наступ на Ананьїв з південно-східнього напрямку на передмістя Благодатне. Бій розпочато в тому самому угрупуванню, в якому військо було розміщене на ночівлю. Першу відсіч москалям дали Алмазівці й 3-й кінний полк, командир якого з власного почину перейшов до контр-наступу й тим на деякий час звязав ворогові активність; за цими першими відділами вступили до бою й Запорожці на нашому правому крилі. Командування вирішило прийняти бій на висотах, що на південний захід від міста Ананьєва (висота 102,02); Запорозька артилерія зайняла відкриту позицію за річкою Тиліґулом, на спаді висоти 93,4.

Треба віддати належне москалям: вони атакували енергійно й уперто повторювали свої вдари. З дозорного пункту полковника Алмазова (вис. 93, 4) видно було простим оком, як вони, використовуючи вузенькі балки, спускалися в долину річки Тиліґулу й намагалися охопити ліве крило Запорожців зі сходу. Щоби допомогти запорожцям, командування армії наказує кінному Мазепинському полкові з його пластунами перешкодити цьому ворожому маневрові.

О 14-й годині. Піший Запорозький полк рішучим контр-наступом, без стрілу, примусив червоних до відступу, а Запорозька дивізійна кіннота, направлена на ворожі тили, примушує їх прискорити свій відступ і тікати. Переслідування червоних тривало до пізнього смерку й зупинилося аж біля річки Мокрої Журавки.

О 20-й годині. Командування армії припиняє бій і, з огляду на пізній час та через втому вояків, залишає Запорожців на ночівлю в тому самому розпологові, що його після атаки прийняло Командування.

Запорозької дивізії, а саме: в с. Новосілках (7 верстов на південний схід від Ананьєва) — штаб дивізії та піші частини; на передмістю Благодатному — кінно-гірський дивізіон полковника Алмазова, а в Малій Боярці — (5 верстов на південний схід від Ананьєва) — кінна бригада.

Так була зліквідована й друга спроба червоних опанувати місцем розпологу повстанців.

***

Але командування все не було спокійне за напрямок Вознесеньке — Ананьїв, а через те до зазначеного вище угрупування вводить такі корективи:

Відгуки про книгу Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: