Зустрічі й розмови в Ізраїлі. (Чи українці "традиційні антисеміти") - Петро Мірчук

— Що винищували, то це вигадка для пропаганди. А що ви самі винні, то так. По-українськи це кажеться "Сама свиня мішок дре і сама кричить". А по-жидівськи — "хуцпа". Ви, очевидно, знаєте це жидівське слово.

— Ну?

— Один рабін пояснив мені це слово так: Як хтось уб'є свого тата й маму і на суді просить милосердя, бо він круглий сирота, то він має "хуцпа" таке казати. Отож, якщо жиди визивають українців "традиційними антисемітами" й обвинувачують, що українці робили все жидам страшну кривду, то це й є ота спеціяльна відвага таке казати, яку ви звете по-жидівськи "хуцпа".

— Ну? Як то?

— А так, що перш за все пам'ятайте, що не українці до Ізраїлю прийшли і тут вам кривди вчинили, а жиди в Україну прийшли. Коли ви в чужій хаті, то й поводіться так, щоб здобути пошану й любов господаря".

— А що ми кому з українців зле зробили? А нас українці все били…

— Українська приповідка каже, що "Жалувався хлопець, що його били, а не сказав, за що били". Про це "за що?" поговоримо відверто. Ви доктор історичних наук, знаєте й історію України, так?

— Так, знаю.

— То й знаєте, що історія жидівсько-українських стосунків не починається Хмельницьким і козаками. Вже тоді, коли наші предки скити міняли своє ім'я на "Русь", існувала над Каспійським морем держава хозарів, провідна верства якої була жидівська".

— О, ні, то не були жиди, вони лиш були жидівської релігії.

— Того сьогодні ніхто перевірити не може. Записано, що жиди. І от вже ті жиди далися взнаки нашим предкам. Хозарські орди нападали на Русь, вимагали, щоб Русь платила їм данину, брали до неволі мужчин і продавали магометанам і римлянам в неволю, а дівчат до гаремів. Ясно, що одного дня тодішнім українцям — русичам урвалася терпеливість, тому вони під проводом князя Святослава знищили хозарську державу грабіжників. Чи це по-вашому був "початок українського антисемітизму"? І по знищенню Хозарської держави українські князі дозволили жидам переїхати з Хозарії на Україну й займатися торгівлею, так?

— Ніби так, історично, але ж далі кажу, що то не були жиди.

— Чомусь же записано "жиди". В кожному разі, вони опісля зіллялися з тими жидами, що прийшли в Україну з заходу. Змішалися й кров'ю, якщо не були чистокровні жиди. Наші предки русичі вважали їх жидами. І чи винищували їх?"

— Ну, в літописі записано, що в 11-м століттю був у Києві погром жидів.

— Так, щось таке є в літописі, але то був бунт київської бідноти проти купців, які обманювали покупців, здирали жахливі відсотки за позики і завдяки тому мали кращі палати, ніж сам князь. А що ті купці це були жиди, то чия тут вина? Не за жидівство їх били, а за лихву, за шахрайства.

— Ну, це дуже давні часи. Ми про них не згадуємо.

— Але варто згадувати, щоб пригадати, що з одної сторони, вже тоді надавалися жиди в знаки українцям, а з другої, що українці не шукали помсти, але дали хозарам-жидам захист у себе і на протязі пів тисяч літ, за весь час існування Киівсько-руської держави жидам в Україні жилося безмірно краще, аніж у будь-котрій середнєвічній чи старинній державі. Це основно змінилося, коли монгольські орди знищили Русь-Україну й Україна в 14-м століттю опинилася в польській неволі.

— За польського короля Казимира, знаю. Король за намовою своєї коханки, жидівської красуні, дозволив на велику еміграцію жидів до Польщі з середньої і західньої Европи, де вони важко переслідувані, ховалися в лісах.

— Так, тоді прийшли на українські землі під Польщею, як ви кажете — правдиві жиди. І тоді почалося. Поляки, захопивши Україну, відібрали українцям землю і обернули українських селян у панських рабів. А жиди стали виконавцями грабіжницького визиску українців польскими панами. Кожний пан мав свого жида — економа й арендаря. Український селянин мусів працювати на пана від сходу до заходу сонця і в додатку платив різні податки. Жид економ здирав ті податки. До панського грабіжку докладав на селянина додатково податок для себе. Пан робив горілку й призначував скільки кожен селянин мусить тієї горілки випити, бо то був бажаний спосіб ще й тим способом здирати селянина. До панської норми жид додавав свою норму, додавав до державної від пана горілки воду й заправляв тютюном. Як селянин не мав чим платити, жид-орендар позичав йому, але брав відсотки на сто процентів. На кожному кроці визискував немилосердно. До того признається у своїх споминах і сам рабін Гановер?

— Ну, то правда, що польські пани використовували жидів для такої прикрої роботи. Але жиди мусіли то робити, щоб жити.

— Мусіли обдирати українців щоб збагачуватись? Приїздив жид у село зовсім бідний, а за двадцять років позичав самому королеві тисячі талярів.

— Ну, бувало всяко…

— Але це ще не все. Жид-орендар приймав у пана й церкву, бо польський пан, грабіжник, уважав, що навіть церква, збудована українськими селянами була його власністю. І жид-орендар торгував церквою. Хотіли українські люди помолитися в церкві, треба було платити орендарові щоб відчинив церкву. Українці ще й досі на Великдень співають гаїлку про жида-орендара "Їде, їде Зельман", щоб за оплату від кожного церкву на Великдень відчинити. З жидівськими божницями навіть гітлерівці такого не робили. Скажіть, раббі: було українцям за що жидів любити?

— Я не кажу любити. Ми знаємо, що нас ніхто не любить.

— Знаєте, а не хочете сказати чому. А я сказав ще не все. Жиди коршмарі виконували ще одну роботу. В коршмі вони підслуховували, що селяни чи козаки говорять про панів і доносили зараз панові. Якщо пан на підставі такого доносу визнавав, що даний селянин чи козак "бунтар", то його панські посіпаки схоплювали, катували і саджали на паль, щоб на очах зігнаних селян конав у страшних муках для залякування інших. Часто жид орендар доносив панові на того селянина як бунтаря, що не так низенько жидові вклонився, що відважився сказати якесь слово спротиву жидові орендарові. А пан люто карав, винного чи не