Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв - Арі Турунен
На Віллановусову думку, п’ятим елементом, spiritus animalis, була певна речовина — посередник між тілом і душею. Її місце було в серці, і вона відповідала за життєво важливі явища і ментальні образи117. Поза сумнівом, під дією дистильованого напою ці образи лише покращувалися. Коли п’яний бачить галюцинації, можливо, це прояви spiritus animalis.
Міцний алкоголь — найдавніші ліки
«Палений» алкоголь уважали в ХV столітті одним із найважливіших медичних препаратів універсальної дії. Вірили, що він лікує геть усе. Міцний алкоголь цінувався більше, ніж антибіотики в наш час. Віденський професор медицини Міхаель Пуфф опублікував у 1455 році детальне пояснення118 оздоровчого впливу міцного алкоголю. Утім, це пояснення не мало жодного стосунку до медицини.
Знаряддя для дистиляції міцного алкоголю, ХVІІІ ст. У Фінляндії дистилювати міцний алкоголь із зерна навчилися від росіян під час воєн з Росією в ХVІ ст.«Якщо питимеш дещицю самогону щоранку, ніколи не захворієш. Пий міцний алкоголь кожного ранку, якщо маєш камені в міхурі. Він виведе камені, і будеш здоровим. Міцний алкоголь також добре допомагає від головного болю. Якщо митимеш ним голову, завжди будеш молодим і красивим. Міцний алкоголь покращує пам’ять, оскільки укріплює розум і здоровий глузд людини. Алкоголь швидко допомагає від усіх відомих хвороб і особливо добре лікує ті хвороби, які спричинені холодом і вином. Не забувайте також, що міцний алкоголь лікує такі хвороби, як пронос із кров’ю, блювота, епілепсія, тремор і агорафобія».
Професор Міхаель Пуфф вихваляє міцний алкоголь, пропагуючи його омолоджувальні властивості: він робить людину радісною, запобігає випадінню волосся, передчасному сивінню і старінню організму.
У шведській медичній книжці, яка вийшла наприкінці ХV століття, міцний алкоголь називають чудовим афродизіаком і тому радять його насамперед жінкам, які страждають від безпліддя і в яких холодний характер. Міцний алкоголь гарячить їх і допомагає завагітніти. Також він стане у нагоді тим, хто дотримується целібату, адже «міцний алкоголь позбавляє людину аморальності». Міцний алкоголь — не що інше, як універсальні ліки. Він продовжує життя, виводить отруту з організму, лікує рак, заспокоює шлунок і покращує травлення. У тих, хто п’є міцний алкоголь зранку, виробляється імунітет від багатьох хвороб. Міцний алкоголь також ефективно бореться з глистами і вошами. Він утамовує біль, якщо його налити на місце, яке болить. Він покращує сумний настрій і поганий слух. Він заглушає дзенькіт у вухах. Це чудові ліки від неприємного запаху з рота, і взагалі, завдяки алкоголю людина добре пахне. Він запобігає псуванню будь-якої їжі. Для підтвердження останнього аргументу невідомий лікар зазначає, що труп, який зберігається в міцному алкоголі, може залишатися в свіжому стані роками119.
«Палений» алкоголь припав до душі духовенству Північної Європи. Зі шляхами поширення проблем не виникало, тому духовенство допомагало з маркетингом. У заміських маєтках і будинках священиків міцний алкоголь дистилювали ще в ХVІ столітті, а простий люд познайомився з цим джерелом радості через священиків. Відвідуючи парафії, останні пропонували диво-ліки хазяям будинків, у яких зупинялися на ніч. Парафіяни почали наслідувати священиків. Для прихожан пияцтво було звичним ще в 1840-х роках, як чоловіки, так і жінки носили при собі кишенькову фляжку120.
Міцний алкоголь іще в ХV столітті називали водою життя. Наскільки відомо, уперше слово «алкоголь» на означення дистильованого напою вжив алхімік Парацельс. Для нього алкоголь становив найкращу частину алкогольного напою, його душу121. Теофраст Бомбаст фон Гогенгайм, більше відомий під іменем Парацельс, був одним із найяскравіших науковців Відродження. Він узяв собі латинське ім’я, адже, на його думку, був кращим за відомого римського лікаря Цельса, що жив у І столітті. Парацельсу не потрібен був власний піар-агент. Скромності не було місця в його гардеробі.
Парацельс народився в 1493 році. Його батько був ліцензіатом медицини, тому Парацельс мав уявлення про медицину й алхімію. Батьківських учінь не вистачило, аби навіть почасти вдовольнити жагу до знань молодого зарозумільця. Парацельс подорожував Європою, навчався в Базельському університеті і здобув додаткові знання, навчаючись у знаменитих алхіміків. Університетську освіту завершив у Феррарі, отримавши найвищий академічний ступінь. Під час своїх численних мандрівок він крутився у різношерстих колах алхіміків, астрологів, аптекарів, шахтарів і окультистів122.
Дописи Парацельса переважно мали темне походження, що не дивно, оскільки він складав більшість із них, коли був п’яний123. Парацельс жив, як учив. Удосталь насолодившись водою життя, він починав писати численні нецензурності та пекельні образи. Навчаючись у Базельському університеті, він обізвав Галена і Гіппократа ідіотами і театрально спалив роботи знаного алхіміка Авіценни, що жив в ХІ столітті. Він стверджував, що в його капелюсі було більше знань, ніж у всьому університеті, і що в його бороді було більше досвіду, ніж у всіх дослідників, разом узятих124.
Незважаючи на ці пречудові вміння, навіть Парацельс був неспроможний винайти дієвий еліксир життя. Ніхто інший теж не зміг, хоча спроб було достатньо. Ченці й алхіміки додавали до своїх напоїв багато секретних трав. Деякі лікери містили у своєму складі понад 100 різних трав, які дозували, акуратно перемішували, після чого випарювали міцний алкоголь. Вони були відомі під назвою еліксири. Хоча еліксир вічного життя так і не було знайдено, наступні покоління дістали у спадок великий вибір гірких лікерних трав’яних настоянок125. П’ючи угорський «Унікум», німецький «Ундерберґ», латвійський «Ризький бальзам» чи італійський «Фернет Бранка», кожен може підняти чарку за Парацельса і компанію. На смак напої такі само цікаві, як і їхні творці.
Об’єднує ці напої те, що рецепти їхнього виготовлення зберігалися в таємниці. Це теж нагадує про їхнє містичне і магічне походження. Кажуть, що оригінальний рецепт лікеру «Шартрез» датується 1605 роком, і в ньому «Шартрез» називають просто — еліксир. В одному лише «Шартрезі» понад 130 різних трав та інших рослин. Картезіанські ченці, що виготовляли лікери, не люблять багато галасу довкола себе. Рецепт лікеру й досі знають лише три ченці одночасно126.
Рецепт приготування лікеру «Бенедиктин» також відомий лише трьом особам одночасно. Вважається, що лікер вигадав бенедиктинець Бернардо Вінцеллі
