Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв - Арі Турунен

Індію, а звідти дійшла до арабів. Існує багато теорій щодо винайдення дистиляції, і ніхто достеменно не знає, де її придумали насправді. Принаймні точно відомо, що арабські купці привезли з собою цю науку в Європу в Х столітті108.

Слово «алкоголь» має арабське походження. Від самого початку al khol означало порошок стибій, який використовували для фарбування брів. Стибій — це напівметал, який застосовують у виробництві фарб і лаків. У той час коли араби дистилювали косметичні продукти і парфуми, в Європі дистиляцію, ясна річ, використовували в інших цілях. Помітили, що коли вино нагріти, алкоголь у питній суміші випаровується. Коли пара замерзає, вона перетворюється на рідину, яка, власне, і є тим самим продуктом дистиляції. У Європі перший міцний алкоголь дистилювали, ймовірно, в Каталонії в регіоні Пенедес. В Італію винахід приніс в ХІ столітті багдадський алхімік Константин Африканський. Він прийняв християнство і, як то кажуть, «на ранок після весілля» презентував католицькій церкві свій винахід. Після його смерті в монастирі Монте Кассіно 1087 року ченці з готовністю продов­жили його благородну справу. Так, напевне, і почалася історія монастирських лікерів. За іншою версією, дистиляцію винайшов Салернус, що жив у ХІІ столітті, лікар з міста Салерно. Століттям пізніше Таддео Альдеротті з Флоренції в деталях описав техніку дистиляції, зокрема, як із вина дистилювати міцний алкоголь109.

Барвиста когорта європейських алхіміків, арабів, індусів і китайців прагнула до того, щоб винайдення міцного алкоголю визнали їхньою заслугою. Одна з найвідоміших суперечок щодо прав власності зав’язалася між ірландцями і шотландцями. І ті і ті наполягали на тому, що саме вони першими винайшли віскі. Згідно з ірландською версією, ірландські ченці понад тисячі років тому передали свої вміння шотландцям. Ця теорія, звичайно, зустріла спротив у Шотландії. Перша офіційна згадка про виготовлення віскі датується лише 1494 роком, і в документах описано, як шотландський ченець Джон Кор виготовляв віскі з восьми мішків солоду. Шотландці називають віскі wiskibeatha, що означає «вода життя». Міцне віскі вважали чудовим засобом для захисту від холодних гайлендських[10] зим.

Секрет виготовлення віскі шотландці довгий час пильно берегли. Це й не дивно, адже в материковій Європі вміння дистиляції вважалося великим дивом. Міцний алкоголь зазнав шани як диво-ліки. Каталонський алхімік Арнольд Віллановус назвав його на шотландський манер aqua vitae, тобто «вода життя», адже дистильований напій «зміцнював тіло і продовжував віку». У своєму широко відомому дослідженні Віллановус заохочує вживати міцний алкоголь, тобто аквавіт, у медичних цілях. Алкоголь чудово допомагав тим, хто працював у вологих і холодних погодних умовах, оскільки він був справжньою енергетичною бомбою. Алкоголь також був ефективними ліками від чуми110.

Віллановус був різностороннім дослідником. Він здобув освіту в домініканських ченців і вивчав медицину в Неаполі; володів арабською, грецькою і латиною. Його начитаність і вміння викликали зацікавлення і він регулярно лікував пап, королів і дворян, подорожуючи Іспанією, Францією й Італією. Коли Віллановус успішно вилікував королівські болячки араґонського правителя, в 1285 році він отримав у нагороду замок у Тарраґоні та посаду професора в Університеті Монпельє.

Ченець і алхімік Бертольд Шварц у своїй лабораторії, можливо, саме винаходить aqua vitae, тобто «воду життя». Коли навчилися дистилювати з вина міцний алкоголь, його почали цінувати як диво-ліки

Професор Арнольд не вдовольнився роздумами над самими лише медичними проблемами. Він обмірковував також теологічні питання, окрилений польотом уяви й такою самовпевненістю, що деякі церковні служителі почали вважати подібне неприйнятним. Віллановус провіщав у своїй книжці, яка вийшла 1299 року, що Антихрист прийде на Землю 1355 року, а кінець світу настане 1464 року. Його книжка була, на думку пересичених церковних мужів, єретичною, і Віллановус продовжив свої теологічні роздуми в тюрмі. Історія показує, що Віллановус краще проявив себе як лікар, аніж як теолог. Такої самої думки був також папа Боніфацій VII, який, на Віллановусове щастя, що нидів у тюрмі, сильно страждав од каменів у нирках. Арнольд отримав нагоду врятувати свою шкуру, запропонувавши папі власний еліксир життя, в який було додано, зокрема, золото111.

Хоча обпікаюче відчуття міцного алкоголю і швидке й легке сп’яніння впевнювали пап і правителів у тому, що було знайдено божественний еліксир, алхіміків не можна було підкупити кількома чарками. Здатність алкоголю запобігати гниттю була важливою деталлю, яка переконала алхіміків на кшталт Віллановуса у винайденні еліксиру життя112. Алкоголь, як відомо, — прекрасний консервант. Коли міцний алкоголь змішали з іншим консервантом, що добре запобігає окисленню, а саме — з золотом, отримали справжній еліксир. У середньовічних монастирях і підвалах алхіміки робили спроби виготовити такі еліксири вічного життя. Це було однією з найбільших їхніх мрій. Хто тільки не хотів отримати хоча б подобу алхімічних еліксирів! Взяти, до прикладу, німецький лікер під назвою «Ґолд Вассер», рецепт якого датується 1598 роком. У «Ґолд Вассер» дійсно додають дрібку справжнього золота. Коли напій наливають у келих, маленькі золоті пластівці на склі виблискують, наче спогад про середньовічну мрію алхіміків перетворювати метали на золото і віру в те, що золото продовжує життя.

Однак наскільки ефективним був такий золотий напій? Принаймні диво-ліки Арнольда Віллановуса, як це не дивно, зробили свою справу і Боніфацію стало краще. У подяку за це він звільнив Арнольда і подарував йому ще один замок в Ананьї113.

Простий народ почув про Арнольдові еліксири лише в ХІV столітті, коли вони стали вкрай необхідними. У 1347 році один з купецьких кораблів привіз із Криму до Генуї хворобу, яка змінила європейську історію. Чума не вщухала 40 років і забрала життя понад 40 мільйонів людей. У час, коли «чорна смерть» була в розпалі, поширилася чутка, що нарешті було винайдено чудодійні ліки від чуми й усіх інших нещасть. Це вселило життя навіть у тих, хто вже був при смерті. Подейкували, буцімто Арнольд за допомогою отриманих від арабів даних дистилював алкоголь, який відділив душу вина114. Коли перегнане вино випарювалося, воно перетворювалося на міцне «палене вино», тобто бренді, і алхіміки справді вважали, що їм вдалося полонити душу вина. Про це переконання нагадує англомовна назва міцних алкогольних напоїв — «spirits»[11].

Віллановус сам вірив у те, що винайшов п’ятий елемент, еліксир життя115. Його віра ґрунтувалася на давній теорії про чотири «першоелементи». Згідно з цією теорією, у Всесвіті є чотири