Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв - Арі Турунен
Ближче до кінця XVIII століття ставлення до алкоголю в Європі стало дещо інакшим. Зміни почалися з вищих прошарків суспільства. Дворяни хотіли виділитися з «невгамовного» пересічного люду й перейшли на каву[7]. Тільки непристойний простолюдин жлуктив алкоголь без упину. У Франції, Британії та Нідерландах аристократія й інтелігенція захоплювалися кавою і чаєм. Це було природно, адже напої були екзотичними і дорогими. Деякі кав’ярні стали приватними клубами, де почали проводити ділові переговори. Одним із таких клубів, що виріс із кав’ярні, була одна з найбільших у світі страхових компаній «Ллойдс». Підґрунтя буржуазної культури почало формуватися через чесноти. Пиття кави або чаю у кав’ярні вказувало на інтелектуальну, культурну і моральну порядність громадянина. Ці риси нагадували притаманне свого часу європейському дворянству поняття добрих манер. Особливо звичаї вживання їжі та напоїв були добрими ознаками порядності, адже через них можна було публічно показати хороші манери, самовладання і пошану до інших61.
Коли середньовічна карнавальна культура почала змінювати свою західну форму, висунута середнім класом вимога самовладання і шанобливості заступила непробудне гуляння та пияцтво62. У середині ХІХ століття жодний «порядний» чоловік у Британії не міг більше ходити по пабах, адже там збиралися робітники. Індустріалізація породила цілком новий суспільний клас — пролетаріат, на чию пристрасть до спиртного буржуазія дивилася скоса. У Німеччині робітники також безпросвітно пили. Лишень із 1806 по 1831 рік об’єм спожитих міцних алкогольних напоїв збільшився втричі. Багато безробітних гаяли час, попиваючи дешеву картопляну горілку. Над п’янством робітників кепкували. Комічна фігура схильного до пиятики робітника створювала враження, що буржуа, який належав до середнього класу, в усьому був кращим від пролетарія63.
До алкоголю почали ставитись як до проблеми, а до його надмірного вживання — як до хвороби. Алкоголь більше не був джерелом радості та безтурботності, а натомість призводив до загибелі. Поняття «алкоголізм» з’явилося наприкінці ХІХ століття, коли образ веселого, червонолицього й балакучого п’яниці заступив образ похмурого, агресивного і злочинного алкоголіка. Частково причиною були жалюгідні умови життя пролетаріату, що розбавляв свою печаль міцним алкоголем. Проте, з іншого боку, йшлося також про пропаганду вищого класу: звичку вживання робітниками алкоголю хотіли пояснити алкоголізмом, що виник через брак загальної моралі у пролетаріату. В 1873 році у Франції було організовано велику кампанію із викорінення алкоголізму серед робітників, але за нею стояло бажання вплинути на вживання алкоголю вищим класом теж64.
Схожі кампанії за тверезість проводили також у Фінляндії. Просвітницька боротьба проти права селян самостійно виробляти алкоголь у домашніх умовах вилилася в перший в історії Фінляндії рух за тверезість. «Друзі помірності» боролися не так з алкоголем, як з уживанням селянами самогону65.
Варто зазначити, що рух за тверезість набув популярності не від самого початку. Коли просвітник Еліас Леннрот у 1834 році в Каяані заснував товариство тверезості, то єдине, чого йому не вистачало, — це його членів. Леннрот скаржився своєму другові Скоґману, що багато хто хотів би приєднатися, але винятково на таких умовах, що міг би випивати зранку і за їжею чарку самогону66. Леннрот силкувався зрозуміти, як п’яниці можуть бути тверезниками.
Леннрот прагнув бути просвітником народних мас, проте й сам був не без грішка. Леннрот і фінський поет Й.Л. Рунеберґ насолоджувалися пуншем і горілкою, що російський професор Яків Грот яскраво розписав у листі до свого друга П. Плетньова. У листуванні постійно повторюється, як вони раз по раз пили пунш. Бесіда завжди пожвавлювалася завдяки пуншу. На думку Грота, єдиною розкішшю, яку Рунеберґ дозволяв собі, були пунш і вино67.
На цьому тлі Леннротове прагнення тверезості здається щонайменше підозрілим. Можливо, освіченому чоловікові було приємно мати просвітницьке захоплення, притаманне вищому класу. Леннрот міг спокійно собі сидіти й попивати ромовий пунш, однак хотів, аби селяни перестали вживати самогон. Пересічний селянин натомість не вмів уживати алкоголь. Саморобне виробництво алкоголю було загрозою нормальному сімейному життю, щастю у шлюбі та рівноправному вихованню дітей68.
Однак Леннрота не зрозумів навіть його друг Скоґман. Останньому були не до душі Леннротові «переймання тверезістю», адже вони суперечили «усталеним звичаям» і «давній практиці». Скоґман звертає увагу друга на те, що ще їхні давні предки вважали справою честі діяти «швидко» і «чесно», зокрема й у справі вживання алкоголю. Вказівка Скоґмана на предків стосувалася вікінгів, чиї «мужні» звичаї щедро вживати алкоголь шведи встигли ідеалізувати69. Було намарно розказувати вікінгові що-небудь про помірність. Вікінг пробурчав би щось зверхньо і вилив би на потилицю голови комісії тверезості пивний осад.
У Фінляндії так звана інтелігенція, яка непокоїлася через п’янство селян, сама добряче напивалася на всіляких урочистих заходах. Це було частиною трибу життя еліти. Особливо цінували напої, привезені з-за кордону, і таким чином демонстрували, що кращі за інших і у цьому теж70. Проповідник Ларс Лееві Лестадіус[8] зустрічає багато п’яниць саме серед панів71. Алкоголь він називає «текучим бісовим лайном», яким «земні пани» промочують собі горлянку, а селяни беруть з них приклад. Лестадіус сягає вершин словесної еквілібристики у своїх проповідях проти алкоголю. Читаючи нашкрябані в запалі рядки його «безцінних» повчань, починаєш розуміти, чому стільки людей дає обітницю тверезості.
Мартин Лютер музикує у себе вдома. На думку Лютера, Богові є чим зайнятися, окрім як слідкувати за його дозвіллям: «Коли я двадцять років гарував і обтяжував себе читанням проповідей, він не образиться, якщо я вряди-годи вип’ю чарочку і розважуся з добропорядними людьми во славу Божу…»На думку Лестадіуса, переїдання та пияцтво — найпоширеніші у світі гріхи. Наслідування поганого панського прикладу — це служіння «богу прямої кишки»: «Коли одна людина народжується, вона служить тому богу, який у прямій кишці; якщо людина помирає, служать тому самому богові прямої кишки; іменини і дні народження відзначають на втіху богу прямої кишки. Святкові дні роблять днями безкарного об’їдання, пияцтва, лайок і
