Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв - Арі Турунен

вві сні та наказав йому випити за Христа і християнських святих замість Тора і Одина. Гільдія святого Юрія в Уппсалі ввела в ХV столітті правило, згідно з яким кількість виголошених тостів завжди повинна була дорівнювати дев’яти, починаючи з тостів за отця нашого, матір нашу і святого Юрія155.

Жертовний напій бере початок від конкретної молитви. В «Одіссеї» мовиться, що вино лили на землю перед тим, як випити: перша чарка призначалася богам. Лише після цього можна було приступати до вечері. Жертвопринесення — це також і розділення напоїв з богами. За гомерівських часів частиною ритуалу було встати з повним келихом вина в руці, водночас дивлячись у небо, виголосити тост, узлити трохи напою, помолитись і випити. Боги на Олімпі не обов’язково наливали собі, однак приймали жертву, зробивши перший ковток, адже таким чином зв’язок із ними укріплювався. Коли в наш час п’ють на чиюсь честь, це нагадує аналогічне жертвопринесення. Той, хто виголошує тост, встає, звертається до почесних гостей, відтак усі піднімають свої келихи. Присутні за столом дивляться в очі тому, хто виголошує тост, нахиляються один до одного і потім п’ють156.

Давня релігійна природа алкогольних напоїв виявляється у звичаях виголошення тосту, за якими часто стоїть жертва, принесена задля досягнення успіху в якійсь справі. Романтичний ритуал випивати горілку і розбивати чарку з-під неї вказує на ту саму думку. Розбиваючи посуд для алкогольного напою, прагнуть впевнитися, що побажання, за яке було випито келих, здійсниться. Ідея, яка за цим стоїть, може бути пояснена тим, що розбитий цінний посуд більше не можна буде використати ні для чого іншого. Ще в ХVІІ столітті шведські офіцери мали звичку спорожнювати свої чарки заразом. Коли пили за короля, приносили три повні чарки, які спорожнювали залпом. Частиною церемонії було перевертання чарки догори дном на знак вірності157.

Шведська церемонія — продукт давнього релігійного звичаю. Насолодження жертвою — публічна церемонія, свято всього клану. За допомогою жертви люди пізнавали релігію та належність до чогось спільного, адже це посилювало зв’язок з тим самим божественним.

У старій єврейській традиції вино було ритуальною жертвою, яку приносили після їжі як у Шабат, так і на Пасху. Проливати жертовне вино на Пасху було давнім семітським звичаєм іще в ХІХ ст. до н. е. Під час весняного рівнодення проводили свято Песах, на якому наголошували на спільності роду і бажали прибуткового року. Їли жертовне м’ясо, пасхальне ягня й обмазували опори в шатрі його кров’ю для відганяння злих духів158. Різдвяна шинка і пасхальне ягня — це пам’ять про жертовну їжу, призначену богам.

У Книгах Мойсея вміщено поради щодо жертовних напоїв, яких слід дотримуватись у визначених ситуаціях. Старий Заповіт також є посібником із жертвопринесень. Богові підходять бики, корови і ягнята, якщо вони не мають вад. Рослини теж годяться, але щодо них Ягве дає ще точніші інструкції, аніж щодо тварин. Наприклад, жертовне зерно має бути з обсмажених колосків або розтертого недостиглого зерна. Той, хто приносить жертву, має також пам’ятати, що в жодному разі жертва для Ягве не повин­на бути кислою. Ягве полюбляє солоне. До вівтаря потрібно приносити не тільки м’ясо, а й вино зранку й увечері.

Попервах напоєм богів була кров принесених у жертву тварин. Перша книга Мойсея застерігає від уживання в їжу м’яса з кров’ю, оскільки у крові міститься душа тварини, яка належить Богові. Пізніше кров жертовної тварини замінило вино, яке вважали виноградною кров’ю. Алкоголь, як і кров, — символ життєвого потоку. Як у первісних обрядах кровне братерство будується шляхом змішування крові двох партнерів разом, так і вживання вина створює єднальні узи. Отже, невипадково, що вином причащаються зі спільної чаші. Про давню символіку жертовного напою нагадує таїнство причастя, в якому вино вважають кров’ю Христа. Червоне вино як алегорію крові ллють для відпущення гріхів. Під час останньої вечері Ісус повідомляє своїм учням-апостолам, що хліб — це Його тіло, а чаша з вином — новий союз у крові Його159.

«Таємна вечеря», картина Джакомо Бассано, 1546—1547 рр. Про жертовний напій нагадує таїнство причастя, під час якого вино вважається кров’ю Христа. У ранньому християнстві було важливо, аби всі, хто вечеряв разом, з’їли шматочок одного і того самого хліба і випили вина з одного і того самого келиха. Це було символічним вираженням того, що вони служили одному Богу. Галерея Борґезе, Рим

За давніх часів жертвопринесення було корисним заняттям. У Межиріччі типовий священик був гладкий. Причиною цього були калорії, отримані зі зміною правил жертвопринесення. Духовенство «жертвувало» богам добре вгодованих молодих тварин і пиво. Жертовних тварин тримали якийсь час перед пам’ятником, який уособлював божественне, після чого священики «переміщали» жертву в себе. Один зі священиків у пориві злості написав листа постачальникові худоби, коли той затримався з доставкою. Те, що він вчасно не отримав пива і м’яса у свій храм, означало, що постачальник їжі «підняв свою руку проти царя»160. Це було, звичайно, нечуваною зухвалістю і поганими манерами.

У Мойсеєвих законах також містяться настанови щодо святкувань. Під час святкувань потрібно принести жертву для спалення, поїдання, забою, розпивання і давання обітниці. Особливе місце посідає суккот — свято вина і врожаю фруктів, яке святкували сім днів. «Бог благословенний у всьому, що вродило, тому радій цьому», — однозначно стверджує Старий Заповіт161.

Під час святкування впольованої здобичі та проведення церемоній збору врожаю їжа має ритуальне значення. Їда і пиття завжди підпорядковувалися етикетові. Принесена на честь свята жертва розпочинає або завершує певний етап. У Фінляндії спечений з першої муки хліб віддавали духові, а останній жмут зерна призначався богам162. Алкоголь пили на знак вдячності під час щорічних карнавалів по всьому світу. Наприклад, у фінській народній культурі алкоголь дозволялося пити лише тоді, коли хотіли прикликати силу напою163. Нагода для цього траплялася під час свят, пов’язаних зі збором урожаю і родючістю.

Карнавали: циклічність сп’яніння

Обробляння землі прив’язало людину до певного часу і місця. Люди почали стежити за циклічністю природи і надавати пробудженню природи, смерті та переродженню символічного значення, а також проводити ритуали на честь богів. Свята, пов’язані зі щорічною зміною пір року — карнавали, — проводили, аби вшанувати життя і родючість. Перше травня