Тарас Шевченко та його доба. Том 2 - Рем Георгійович Симоненко

Все упованіє моє

На тебе, мій пресвітлий раю,

На милосердіє твоє

Все упованіє моє

На тебе, мати, возлагаю.

Святая сило всіх святих!

Пренепорочная, благая!

Таких слів не міг написати постійний раціоналіст. Таким раціоналістом, яким хоче показати Шевченка наш товариш, він ніколи не був і не міг бути, бо для того треба було іншої школи, ніж та, яку він пройшов, іншої компанії, ніж та, в якій він державсь. Ті всі противухристиянські й навіть безбожні слова й картини, на які показує наш товариш, – то тільки або виклик досади гарячого чоловіка, який не бачить обіцяної Богом правди на землі, або вільнодумне кощунство, або смілі замахи поета. То все початки раціоналізму, які ми бачимо й у наших мужицьких казках і піснях, які не шкодять мужику ходити у церкву й до попа на раду, а ще не раціоналізм, бо так ми мусимо».

Далі М. П. Драгоманов ставить питання, якого вже торкався раніше446. З тих уривків його творів, які наводились вище, випливає, що Драгоманов недвозначно заперечував реакційні політичні акції українського, конкретно – західноукраїнського попівства та його друкованих органів. Та чи міг він в умовах другої половини ХІХ ст. і тодішнього повсякденного життя суспільства розгорнуто виступити проти церкви, сталих тисячолітніх устоїв християнства?

Адже й сьогодні антирелігійна боротьба не ведеться послідовно в пострадянських країнах навіть тими політичними силами, які кілька десятиліть тому виступали безкомпромісними опонентами релігії та її офіційних службовців і поводирів.

ТАРАС ШЕВЧЕНКО В КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКОМУ ТОВАРИСТВІ – ПЕРШІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ДЕМОКРАТИЧНО-ВИЗВОЛЬНІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ

Займаючись інтенсивною творчою діяльністю, Т. Г. Шевченко не міг не бути активним учасником громадянського життя тодішньої Росії. З листа М. І. Костомарову від 1 лютого 1847 р. дізнаємось, що він вже поринув у справи київського антикріпосницького і антицаристського Кирило-Мефодіївського товариства.

Пишучи листа, Тарас Григорович перебував у непевному стані й непокоївся, прагнучи дістати постійну роботу: «Я оце й досі в Борзні, – писав він, – і не роблю нічогісінько, лежу собі та й годі. У Київ страх їхать не хочеться, а треба. Коли б то ви були такі трудящі і добрі, щоб розпитали в Університеті, хоч у Глушановського447 (він усі діла знає), чи я утверждённый при університеті, чи ні, та й напишіть мені у славний город Борзну на імя Виктора Николаевича Забелы з передачею мені. Та ще ось що, пошліть Хому до мого товариша, нехай він візьме у його портфель, ящик або скриньку з красками і Шекспіра та ще й брилі, і все сіє сохраните у себе, бо товариш мій хоче їхати з Києва.

Як побачите Юзефовича448, то поклоніться од мене. О братстве не пишу, бо нічого й писать. Як зійдемось, то поплачем. Куліш блаженствує, а Василь Білозір поїхав у Полтаву одказуваться од учительства. А я і кругом мене діється ні зле, ні добре.

Подвізаюсь потроху то коло чарочки тощо. Коли б то Бог дав мені притулитися коло університета, дуже добре було б, напишіть, будьте ласкаві, як що добре почуєте. Свої композиції з грішми або сам привезу, або пришлю із Чернігова»449.

Зв’язок Шевченка з Кирило-Мефодіївським товариством, ставлення до цього товариства – одне з важливих джерел дослідження ідейних прагнень, творчої та революційної спрямованості геніального поета – з одного боку, та причин жорстокого вироку, винесеного поетові царською владою – з другого.

Сімнадцятим березня 1847 р. датоване перше з відомих повідомлень до жандармерії про існування й діяльність Кирило-Мефодіївського товариства. Того дня попечитель Київського учбового округу доповів київському військовому губернатору, подільському та волинському генерал-губернатору Бібікову: «3-го числа нынешнего марта месяца своекоштный студент университета Св. Владимира Петров явился ко мне и объявил, что он открыл существование здесь, в Киеве, тайного общества, основанного с злонамеренною политическою целию чиновником Гулаком, чему в доказательство представил мне и устав того общества.

Выслушав Петрова и сделав ему предварительно словесный допрос, я нашёл донесение его довольно важным, чтоб обратить на него полное внимание; а потому я тотчас же, пригласив к себе помощника моего г. Юзефовича, вместе с ним отобрал с Петрова письменное показание, дополнив его несколькими пояснительными вопросами, особо ему данными.

Не приступая ни к каким открытым действиям, потому, что все причастные к тому лица теперь в Киеве не находятся, и сохраняя весь ход этого дела в совершенной тайне между мною и помощником моим, я поспешаю представить при сём вашему высокопревосходительству в подлинниках как снятые с Петрова показания, так и доставленный им устав основанного Гулаком общества, ожидая для дальнейших действий ваших приказаний. Впрочем я принял все нужные меры для продолжения секретных разысканий, особенно по возвращению сюда Марковича. По всем соображениям и сведениям, какие можно было собрать в это короткое время, я имею основание надеяться, что замыслы Гулака не проникли среди студентов, исключая поименованных Петровым Марковича и Навроцкого, из которых первый как земляк, а второй как двоюродный брат Гулака были с ним в давних и близких связях. Оба они дворяне Полтавской губернии и вышли из университета в прошлом году. Сам Гулак есть воспитанник Дерптского университета, сын помещика Полтавской губернии, Золотоношского уезда, служил здесь в канцелярии генерал-губернатора и в Археографической комиссии и отправился в С. – Петербург. Я не имею причины подозревать в участии с ним профессора Костомарова, его частные сношения с Гулаком происходили от общих с ним занятий работами для Археографической комиссии, и из показаний Петрова не видно, чтобы он был одного образа мыслей с Гулаком. Упомянутый в показаниях Петрова Савич есть помещик Полтавской губернии, Гадячского уезда. Он был здесь проездом за границу и отправился, по словам Петрова, в Париж. Другой чиновник, живущий и доныне в доме протоиерея Завадского и служащий в канцелярии вашего высокопревосходительства, есть Бодилевский, из окончивших в 1845 году курс наук в здешнем университете, казённокоштных воспитанников юридического факультета. Он уроженец Черниговской губернии, Конотопского уезда, из мещан города Батурина. Все сведения, о нём имеющиеся, заставляют предполагать, что он участником в умысле Гулака не был. Шевченко же, о стихах коего говорит в показании своём студент Петров, также родом из Малороссии, воспитанник Академии художеств, жил здесь некоторое время для снятия видов и отправился в С. – Петербург.

Студент Петров из дворян Черниговской губернии, находится в университете с 1845 года, поведения очень хорошего»450.

Перший «кваліфікований» рапорт про українське демократично-визвольне товариство

Далі на поліцейській