Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко

Кінний Мазепинський полк Командування армії залишало в своїй розпорядимості, як частину на "сполох", і скупчило його коло Березівки.

Акція нашої ударної групи не вдалася з тієї причини, що наша кіннота в безпосередній близості від ворога зустріла перешкоди, яких не змогла подолати.

Отаман Тютюнник примушений був відводити свої частини з бою під сильним ворожим натиском. Щоби полегшити відступ своєї піхоти, гармати Київської дивізії змушені були триматися в стрілецьких лавах і відбивати ворожий натиск стріляниною картеччю. О 8-ій годині ворожі гарматні стріли почали вже досягати с. Устинівки (в дім, де я спинився, влучила граната й зруйнувала його дощенту).

При таких обставинах Командування армії примушене було організувати загальний відступ армії і раніш, ніж це хотілося б; в полі, на одній із козацьких могил, Командування приняло нове рішення, а саме: прискорений марш на Вознесенське, захоплення його й гарматної бази та переправа армії в Забужжя.

На рішення впливає інформація отамана Тютюнника про те, що 9 квітня на станцію Кривий Ріг прибуло з півдня 1,500 червоних матросів, а також попередні звістки, що значні сили червоних скупчуються навколо району нашого перебування.

Отже трохи скорше, ніж думалося, ми знову розпочали марш. По високих узгірях відходила спішно, в ладу довга колона Київців. Червоні бачили цей рух і напевно, коли б могли, то кинулися б нас переслідувати, але, мабуть, їх зупиняв цілком бойовий вигляд нашої арієрґардної кінноти, що маячила на їх крилі.

Від Долинської до Вознесенського по повітряній лінії — 125 верст. Було вирішено, що при кінці 4-го дня походу над вечір армія прямо з походних колон стане у вихідне для наступу групування (верстах у 10–15 на схід від самого м. Вознесенського), щоби перевести захоплення м. Вознесенського й переправи раніш, ніж Червоні в ньому спроможуться організувати свою оборону. Скорим маршем ми вигравали на часі й уникали переслідування ворожими відділами з боку Кривого Рогу й Долинської.

Денні переходи під час цього маршу, хоч були й важкі, але переводилися вже в гарній весняній обстанові. Весна впливала добре на настрій козацтва.

Козаки йшли, йшли струнко, в зразковому ладу; далеко в чистому весняному повітрі лунали підбадьорюючі козацькі пісні. Хвильові відпочинки по балках, ранішні марші, забезпечення себе вартою по високих могилах, залишення вартових бекетів на попередніх ночівлях — от характерні риси цього маршу.

Як особливу міру, що мала часово замаскувати наближення нашого війська, Командування наказало в півдобовім переході від Вознесенського (по річці Солоній) виставити завчасно аванпостну лінію. Марш був переведений без особливих випадків; лише при виконанні останнього завдання увечері 14 квітня сотня Сагайдачників (Запорозька дивізія) в с. Солонім мала невелику сутичку з Червоними.

14 квітня, пізно ввечері, до моєї звичайної селянської хати зїхалися командири дивізій: Ю. Тютюнник, Никонів, Гулий та начальник штабу Долуд. Жартома цю нараду було названо "нарадою у Філях", бо дійсно для нас наслідки наступних подій були рішаючими.

Питання про те, чи заатаковувати Вознесенське, чі ні, на нараді не підносилося. Ходило тільки про те, як і коли.

Думки поділилися: отаман Гулий пропонував не гаяти часу, а ранком розпочати акцію, слушно застерігаючи, що при нашому стані зброї й амуніції єдина надія могла бути на несподіванку й хуткість в акціях; отаман Тютюнник і полк. Долуд, навпаки, пропонували прийдешній день лише ужити на підготовчу працю, а вже о 3-ій годині 16 квітня перевести самий наступ.

Обмін думок продовжувався щось із півгодини, коли нарешті остання думка перемогла, з огляду на дуже обмежену кількість інформацій, незнання району, а, головне, з огляду на фізичну перевтому війська.

Самий наступ на Вознесенське був сплянований таким чином:

1. 15 квітня: Розвідка (політична й військова), збір інформацій і приняття мір для забезпечення на ранок 16 квітня неохідного маневренного пляцдарму; 16 квітня о 3-й годині наступ на Вознесенське, а по захопленню його, в той же день, переправа на правий берег Бугу; в подробицях:

а) Волинській дивізії поставлене завдання забезпечити операцію армії під Вознесенським із півночі, з напрямків Ольвіопільського та Новоукраїнського (р. Арбузина); під вечір 15 квітня дивізія мусила захопити найближчу з півночі до Вознесенського залізничну станцію Трикрати й переправити через Буг біля Олександрівки та Константинівки свою розвідку і зробити все потрібне, щоби не допустити з Новоукраїнки підходу ворожих бронепотягів та автопанцерників. 16 квітня, під час наступу інших частин армії на Вознесенське, Командуванню Волинців наказувалося відтягнути кінний Мазепинський полк до с. Воронівки (6 верст на південь від висоти 52,5), як армійську резервну частину.

б) Київська дивізія мала складати в атаці на Вознесенське правий бойовий участок; 16 квітня з висоти 51,1, як вихідної точки, дивізія повинна була заатакувати північно-східню частину міста. Головна мета — захоплення залізничного двірця й розвинення акції далі в напрямку деревяного[75]мосту через Буг у смузі між залізничною лінією та берегом Бугу.

в) Запорозькій дивізії з приділеним до неї 3-м кінним полком ставилося завдання: 16 квітня, з висоти 52,5, як вихідної точки, заатакувати місто зі сходу й південного сходу (с. Булгарка); особливе завдання — захоплення залізничного мосту й засобів переправи. 2-ому Запорозькому кінному полкові під командою полковника Литвиненка ставилося окреме завдання: уночі з 15 на 16 квітня перервати залізничу лінію між Одесою та Вознесенським, щоб унеможливити підвоз ворожих частин із Одеського напрямку. Полковник Долуд відходив до розпорядимости отамана Гулого для обєднання чинів кінноти.

2. Початок наступу 16 квітня о 3-ій годині.

3. Штаб армії до 24 години 16 мав переїхати до найближчого села на схід від м. Вознесенського. Командний пункт під час бою —