Українська література » Публіцистика » Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко

Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко

Читаємо онлайн Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко
як звідти гукнули: "Товариші, к кулеметам, бо там вогонь", і бронепотяг із усіх бортів розпочав кулеметну, а потім гарматну стрілянину.

По кількох хвилинах замішання Чорні спромоглися й самі вдарили зі своїх гармат, а кінні відділи розпочали демонстрацію на тилах бронепотягу. Червоний бронепотяг незабаром відїхав зі станції, але ж здалека ще довший час обстрілював станцію та близькі до неї райони, бо трохи далі залізнична колія повертала на південний схд, і таким чином ця дільниця давала для бронепотягу вигідне супроти нас флянґове становище.

Станція Плетений-Ташлик остаточно залишилася за нами, і Запорожці далі спокійно виконали свій марш-маневр[72].

***

Марш Київської дивізії стався з перешкодами. Вже розвиднялося. На степових просторах було видно широко розкинені хутори Херсонщини, які разили око своєю однаковістю: одна-дві хатинки, поруч господарські будівлі, тополі, журавель, тин — от і все.

Стомлені козаки порозходилися по хатах; спочили трохи, подякували за гостинність господарям і рушили далі до найближчої о великого села (у 7 верстах від залізниці), де мали розташуватися на довший спочинок.

Під час цього маршу з Плетено-Ташлицького напрямку почулися гарматні стріли; як пізніше виявилося, то був бій між Київцями та ворожим бронепотягом.

Сотник Новиків[73], старшина 5-го Київського полку так оповідає про цей бій:

"Не доходячи 2–3 верстов до залізниці, кіннота Київської дивізії зупинилася, чекаючи своєї колони. Після півгодинного відпочинку командир Київського кінного полку дав наказ одній четі прикривати рух колони, поки вона не перейде залізниці, а решта мала йти авангардом при першій гарматі сотника Чорного. Зліва мали бути Волинці. Під цей час із застави, що була на станції Плетений-Ташлик, одержано донесення, що станція занята Чорними Запорожцями. Вийшовши за село, кінний полк із гарматою рушив від переїзду вздовж залізниці на станцію, а піхота й обоз мали перейти через залізницю на цім переїзді. Недалеко від станції бронепотяг, який показався з Єлисавету в тилу нашого полку, почав обстрілювати кінноту та піхоту кулеметним вогнем. Попавши під обстріл, піхота поділилася на 2 частини: одна рушила вперед, а друга вернулася назад у село; в обозах стало безладдя. Командир полку кінноти, не зважаючи на те, що бронепотяг обстрілював його влучним вогнем, наказав сотникові Чорному зупинитися й обстріляти бронепотяг, а полкові стати за найближчими хатами. Сотник Чорний влучним вогнем своєї гармати примусив большевиків замовкнути й відступити. Після цього перехід через залізницю пройшов спокійно через той самий переїзд о годині 5–6 рано".

Таким чином невелика застава (9 коней) від кінного полку Максима Залізняка виконала своє завдання, захопила півстанок і роззброїла заставу, але Залізнякам не під силу було зробити значні шкоди залізниці, ні тим більш поставити опір большевицькому бронепотягові.

Київці зі своєї ситуації вийшли з честю.

Перша груповка, а потім друга (5 квітня) в районі Рівне — Бобринець — Компаніївка були армією виконані без усяких особливих перешкод із боку большевиків, і нарешті армія стала на кілька днів на спочинок.

Розділ IV
Квітень 1920 р. на Херсонщині

Уперше під час свого Зимового Походу Українська армія вступила в південну частину Херсонщини, яка межувала зі сходу з Катеринославщиною.

Був страсний тиждень — початок квітня. Весняне тепло повіяло над степом; поля, без краю широкі, де-не-де вже починали зеленіти. У степу здибаються могили, байраки й балки з захованими по них селами й хуторами. По вищих місцях — крилаті вітряки, як вартові, були в безупинній праці. Околиця ця для партизанської війни була надзвичайно вигідна: могили з їх широкими круговидами були чудесними командними та обсерваційними пунктами; балки сприяли непомітному підходові, а на випадок небезпеки давали змогу хутко уникнути ворожого переслідування.

Тут була справжня хліборобська Україна, бо тут і до революції було багато землі. Родина, що мала 10–15 десятин, жила заможньо. Стіжки з хлібом і пашею, худоба, добрі коні, вівці — чого тільки не було в загородах. Селяни тут не задовольнялися лише святим письмом — книжка й часопис вже знайшли простору, чисту, світлу хату хуторянина. Думки херсонського господаря вже не задовольняли плуги місцевої фабрики, він мріяв про правдиві парові громадські машини.

Сміливо, трохи іронічно дивилася Херсонщина на всі ці бійки, наскоки, походи тощо і заховувала патріярхальну консервативність, але ж не відмовлялася давати неспокійним мандрівникам збіжжя, харчі, худобу і т.і. зі свого повного току.

Пригадую собі, якось перед походом я чекав своїх на коні в городі господаря і про щось замислився. Підходить до мене дядько й питає: "Ну, хай ці молоді вештаються, а чого ж Ви? Сиділи б собі, як я, на печі, то було б гаразд".

Довга моя спроба зясувати цікавому дядькові, хто ми, куди йдемо і чого хочемо, як я то бачив по його обличчю, так нічого йому й не зясувала.

З національного боку Херсонщина значно пішла вперед. Енергійна діяльність просвіт, українізовані школи, гімназії, національні театри і нарешті чимала кількість охочих козаків із Херсонщини свідчили про розуміння й зацікавлення маси національною справою. Населення добре ставилося до нашого козацтва, харчувало нас, охоче продавало коней. У розмовах нас називали "своїми".

Перед святами большевики оголосили тиждень "червоного армійца". Селяни Херсонщини мусили знести значні податки якраз у час нашого перебування в Бобринецькім районі, і замість червоних все це прийшло до рук нашого козацтва. Населення не жалкувало за цим, хоч певне було, що після нашого відходу селянство буде примушене платити ці податки вдруге.

У м. Єлисаветі в той

Відгуки про книгу Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: