Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський - Бруно Шульц

Добре, що Ви недосконалі, що Ви надміру споживаєте час. Ви либонь виповнені неофіційними подіями, незареєстрованими чинностями, які Вам під носом пожирають час, перш ніж Ваша офіційність зважиться його після численних церемоній скуштувати. Бо ж хтось прецінь мусить його їсти, і комусь він мусить приносити користь.

Слабкість людей виказує нам їхні душі, визначає їхню потребу в інших. То саме ота втрата електрона, яка їх іонізує та пристосовує до хімічних зв'язків. Без накипу ми були б замкнені в собі й нічого не потребували. Допіру їхні вади надають їм смаку й роблять привабливими. Незмірно тішуся, що ми зустрінемося. Просто приїжджайте до мене. Я залишаюся тут до 1-го VII. Досі не маю визначених планів виїзду. Може, щось разом обміркуємо. Я хотів би Вам насамперед показати Дрогобич і околиці[68], Вашими очима наново побачити сцену моєї молодості. Ввести Вас у ненаписані розділи Цин. крамниць. Прошу приїхати.

Сердечно вітаю.

Бруно Шульц

Дрогобич, 21 VI 1934

Адреса: Дрогобич, Флоріянська, 10

12

Шановний і дорогий Пане!

Чи Ви не ображаєтеся через моє тривале мовчання? Остання Ваша листівка, в якій Ви планували зустріч, застала мене дуже хворим. Усі канікули я пролежав недужий, знеохочений і апатичний[69]. Допіру приблизно впродовж минулого місяця я знову працюю в школі. Чи Ви загнівалися на мене за те мовчання, чи, може, Вас і далі мучить «хроно-фагоцитоз», цуплячи Вам з-під носа найкращі шматки часу купно з найкращими намірами, якими він нафарширований? — Ми ще й досі не зустрілися з Вами, Дорогий! Де Ви святкуватимете Різдво? Які у Вас плани? Я мобілізував увесь мій набуток — чекаючи на відпустку, про яку подав клопотання до Міністерства[70]. У ці дні в Міністерстві вирішується моя доля. Якби я отримав відпустку — приїхав би до Варшави. Знак життя від Вас і звістка, що Ви не гніваєтеся на мене, незмірно втішили би мене.

Передаю вирази поваги та сердечні вітання.

Бруно Шульц

Дрогобич, 13 XI 1934

13

Дорогий Пане!

Я хотів би Вам сердечно подякувати за листа і повідомити, що читав Ваше повідомлення з «Rocznika Literatury»[71], яке Ви промовчали в листі, і в якому Ви висуваєте мене на чоло літературного року. Вважаю актом великої відваги настільки безкомпромісно всією своєю індивідуальністю стати поруч зі своїми ідейними приятелями, таким чином узявши на себе відповідальність за свої ідейні симпатії. Я зворушений і вдячний. Ця солідарність близьких мені людей утішає мене в моїй депресії. Я дуже пригнічений: відпустку, на яку я так розраховував, мені не надали. Зостаюсь у Дрогобичі, у школі, де й надалі голота гарцюватиме моїми нервами. Адже треба знати, що нерви мої розтягнулися сіттю по всій робітні ручної праці, розклалися на підлозі, обклеїли шпалерами стіни та оплели щільним плетивом верстати й ковадло. Це відоме в науці явище певного ґатунку  т е л е к і н е т и к и,  силою якої все, що діється на машинерії, стругальних верстатах тощо, діється до певної міри й на моїй шкірі. Завдяки настільки добре розбудованій сигналізаційній мережі я наперед визначений бути вчителем ручної праці[72].

Якщо ми вже маємо звірятися навзаєм у таємних болячках, які нам дошкуляють, то звірюся Вам у певній хворобі, яка мене переслідує і також стосується часу, хоча й відрізняється від симптомів гастричної діареї, яку Ви описали були в себе. Ваш стравохід занадто легко пропускає час, нездатний затримувати його в собі, — мій відзначається парадоксальною перебірливістю, він опанований idée fixe  н е з а й м а н о с т і   ч а с у.  Так, як для якогось раджі з меланхолійною й ненаситною душею кожна жінка, яку ледь торкнув погляд чоловіка, — не є вже незайманою і гідна хіба шовкової мотузки, так і для мене час, на який хтось висловив претензію, до якого вчинив бодай найменшу алюзію, — є вже порочним, зіпсованим, неїстівним. Я не терплю суперників до часу. Вони мені огидять той шматок, якого торкнулися. Я не вмію ділитися часом, задовольнятися об'їдками після когось. (Тим самим словником користуються закохані ревнивці). Коли я маю приготуватися до уроків на завтра і придбати на складі деревини матеріали, — вже все пополудня й вечір для мене втрачені. Я відмовляюся від решти часу зі шляхетною гордістю. Все, або нічого — ось мій пароль. А позаяк кожен шкільний день спрофанований подібним чином, я живу в гордій абстиненції та — не пишу. В тій безкомпромісності живе якась феодальна ментальність. Як Ви гадаєте, чи можна її вигодувати, викохати, виховати ту поволоку лицарськості?

Поза тим, повідомляю Вам, що, мабуть, на Свята приїду до Варшави, де маю намір провести піврічні канікули. Чи застану я Вас? Дуже сподіваюся на зустріч. Додаю вирази поваги та палкої симпатії.

Бруно Шульц

Дрогобич, 2 XII 1934

P.S. Чи можете Ви мені підказати якесь дешеве помешкання у Варшаві?

14

Дорогий Тадзю!

Не гнівайся, що я досі нічого не писав. Я одразу ж потрапив у шкільну круговерть… Інспектор угніздивсь у Дрогобичі й тяжить над нами, як кошмар. Юна[73] нудьгує в Янові та сумує за Варшавою. Щодо моєї відпустки я ще не маю офіційного повідомлення. В ці дні повсюдної та великої жалоби[74] я не можу в тій справі вдаватися до жодних клопотань. Чи Ти вже завершив переписування? Чи провадиш уже переговори з кимось із видавців? Дуже вже я чекаю появи бодай уривку[75].

Зі статтею Віткаци[76] трапилося велике лихо, бо я дав її Ґридзевському[77]. Віткаци на це несамовито розгнівався й велів мені негайно відкликати рукопис, що я і вчинив[78].

Маю до Тебе прохання: не гнівайся, прошу Тебе, що я з тим до Тебе звертаюся, але тільки Тобі можу це довірити. Один доволі високо вміщений у суспільній ієрархії пан, у прихильності котрого я зацікавлений, запрагнув наймарнотніших у світі лаврів поета і почав писати вірші. Ба більше, він звернувся до мене з проханням, щоб я проконсультувався зі своїми знайомими у світі літератури щодо вагомості цих віршів (позаяк я заявив йому, що сам на тому не розуміюся). Якщо та експертиза виявиться дуже критичною — той пан утратить прихильність до мене. Отож, за умови, що Ти зможеш погодити це зі своїм сумлінням, — будь такий добрий і напиши щось неокреслено позитивне. Надсилаю Тобі ці вірші, в яких сам не орієнтуюся. Я не бачу в них сенсу.

Що поробляє Ничек?[79] Вітай її сердечно від мене та від Юни.

Обіймаю Тебе найсердечніше.

Твій

Бруно

Дрогобич, 13 V 1935