Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота - Роман Дашкевич

У Велику суботу зголосився в батерії німецький майор артилерії з письмом від німецької команди, що він має перебрати батерійні коні Був це той самий майор, який перед трьома тижнями приходив з адьютантом до батерії, дуже приязно хотів познайомитися зі старшинами батерії та оглянути українську батерію. Тоді він оглядав артилерійський парк, знайомився з гарматами російського зразку. Оглядав мешкання гармашів, стайні, коні. Усе дуже хвалив, запевняв, що українська батерія нічим не поступається німецькій. Тепер прийшов він із жовнірами забирати ті коні, які йому так припали до вподоби. Щоправда, перепрошував сот. Дашкевича, що йому доручено таке прикре для батерії завдання. Німці забрали коні, які гармаші з таким трудом стягали до батерії і плекали краще своїх.

Прийшов до сот. Дашкевича господар манастиря з побажанням, з Воскресениям Христовим від себе і єпископа, при тім сказав, що Преосвященний просить старшин батерії на свячене на Великдень, по Богослуженні. Сот. Дашкевич запитав його, чи манастир приготовив паску для всіх гармашів, як була умова за вивезения гною. Господар почав оправдуватися, що ні, бо обставини змінилися. Сот. Дашкевич відповів, що оскільки нема свят для гармашів, то нема і для старшин, і попросив повідомити єпископа, що старшини на свячене не прийдуть.

Була прекрасна весна, початок травня, Київ радів весною, зеленню, квітами і Великоднем, тільки Січові Стрільці сумували, жаліли, що ті, які боронили, а потім у складі Української Армії здобували Київ і звільнили від большевиків, тепер без зброї, без надій на майбутнє, непевні завтрішнього дня. У Стрільців була гіркість, ненависть до гет. Скоропадського, до німців. Гармаші побоювалися, щоб німці силою не відставили їх до Австрії, яка провадила ще тоді війну з Італією.

У батерії було 37 коростишівських семінаристів та ще кілька придніпрянців, ті могли вертатися додому. Усі інші були галичани, буковинці і кілька закарпатців, тобто австрійські громадяни, які не хотіли вертатися до Австрії. Не хотіли служити знов в австрійському війську та боронити на фронті Австрію і Німеччину, яка усунула український уряд, арештувала українських міністрів, не додержала умов, а їх, Стрільців, обеззброїла. Стрільці служили у своєму українському війську, у своїй державі і не хотіли більше служити в чужому, австрійському війську.

Нарада старшин СС 30 квітня 1918 року постановила, щоб стрілецтво не верталося до Австрії, а щоб залишилося на Великій Україні, бо ще прийде час, коли Стрільці будуть Україні потрібні.

Старшини батерії постановили, щоб на другий день, на Великдень, гармаші покинули Михайлівський манастир, щоб не наразити себе на вивіз до Австрії.

Сот. Дашкевич скликав коростишівських семінаристів. Подякував їм за їх вірну службу Україні в батерії та порадив їм, щоб верталися до Коростишева і кінчили учительський семінар. Семінаристи не хотіли вертатися, а хотіли ділити долю всіх гармашів. По довгих намовах, сот. Дашкевич запевнив семінаристів, що коли прийде час і буде потрібно їх, то повідомить, і вони вернуться до батерії. Семінаристи погодилися із цим і на Великдень виїхали додому, тільки хор. О. Пилькевич заявив, що не поїде, а лишається і буде триматися гурту з усіма іншими гармашами.

На Великдень уранці була на коридорі манастиря збірка всіх гармашів. Командир батерії подякував старшинам і стрільцям за їх вірну службу Україні. Роздав великодні крашанки. Побажав усім якось перебути тяжкі дні Закликав гармашів, щоб не їхали до Австрії, бо ще прийде час і батерія збереться знову. Візвав їх, щоб для оминення напастей німців, покинули манастир, а щоб держали зв’язок і сходилися кожного дня вранці під пам’ятником великого князя Володимира Великого на Володимирській гірці.

Великдень. До манастирської церкви приходило і відходило з неї багато людей. Гармаші замішалися поміж людей і перейшли через брами манастиря, де стояли німецькі вартові. Вийшли у місто.

У манастирі лишилися тільки два маґазинери, які мали пильнувати харчовий маґазин і видавати гармашам консерви на прохарчування.

Отак гармаші, як загалом Січові Стрільці, яких перед двома місяцями вітали, як переможців квітами, кричали їм „Слава!” — тепер на Великдень блукали по вулицях Києва, як прогнані бездомні собаки, а коли запала ніч, то неодин поклався спати під голим небом на Володимирській гірці.

Ще два дні стояла німецька варта в манастирі, а німецькі вартові берегли у брамах, щоб гармаші не вийшли. Коли ж німці побачили, що гармашів у манастирі нема, стягнули варту і відійшли. Тоді частина гармашів, які не мали де спати, вернулася назад до манастиря.

Гармаші сходилися на Володимирській гірці. Приходили туди батерійні старшини, повідомляли стрільців про всякі новини і радилися, що далі робити.

Виринула думка, щоб переїхати до Запорізького Корпусу і там просити, щоб їх прийняли.

Січові Стрільці зналися добре з військовими частинами, які входили в склад Запорізького Корпусу. При кінці грудня 1917 р. СС їздили з Дорошенківським полком на кордон України до Михайлівського хутора, з Гайдамаками під командою от. С. Петлюри їздила 1-ша сотня СС під Полтаву, а потім здобувала Арсенал на Печерську у Києві. З Дорошенківцями, Богданівцями воювали поруч Січові Стрільці під час большевицького повстання у Києві при кінці січня і з початком лютого 1918 року. З Гайдамаками перебули при кінці лютого 1918 р. цілу офензиву від Сарн до Києва. Також Запоріжці знали добре вартість Січових Стрільців.

Запорізька Дивізія, по здобутті Києва, очищувала від большевиків Лівобережжя. У боях із совєтськимн військами загналася була на Крим. Там німці зажадали від Запоріжців, щоб покинули Крим, бо Крим не має належати до України. Не багато тоді бракувало, щоб не прийшло до бою між Запоріжцями і німцями. Запоріжці покинули були Крим і перебували на Залоріжжі в околиці Олександрівська (Запоріжжя). Дивізія Запоріжців зросла у Корпус, яким командував ген. Натіїв.

Стрільці не знали, що діється із Запоріжцями, чи не випала і їм доля дивізії Синьожупанників та СС. Рішено таки зараз вислати пор. Кураха відшукати Запоріжців та переговорити, чи не прийняли б вони Січових Стрільців до себе, а насамперед, чи не прийняли б батерії СС.

Пор. Курах поїхав шукати Запоріжців. Гармаші чекали на вислід переговорів із Запоріжцями. Сходилися далі на Володимирівській гірці.

По зложенні зброї, полк. Коновалець держав далі зв’язок з українськими діячами, які входили в склад Української Центральної Ради