Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко

2. Під час своїх маршів дивізії повинні будуть послуговуватися допомогою місцевих повстанчих груп, а по залізницях уживати імпровізованих бронепотягів.

3. Звязок поміж північними дивізіями — Київською та Волинською — через Христинівку (зал. станція), а звязковий пост від Конвою Штабу армії в міст. Голованівському має улегшити звязок Командування армії з Запорожцями.

4. В залежності від обстанови над вечір 24 березня, ранком 25-го Командування армії мало на меті скористати одну з призначених для захоплення переправ через р. Синюху й переправити армію за р. Синюху.

Додатковими демонстративними випадами на Винницю й на південь — Саврань — Криве Озеро досягалося поширення зони нашої демонстрації і тим самим відтягувало увагу большевиків від району майбутньої переправи Новоархангельське — Добринка.

Зосередження армійської резервної групи в районі Семидуби — Вербка — Покотилів давало змогу Командуванню на 25 березня розпочати, при потребі, здобуття переправи через Синюху боєм.

Дальша схема намічалася така: переправа через Синюху, форсування залізниць па північ від Ново-Українського залізничого вузла і далі рух у район Єлисавету.

Коли розглядатимемо навіть звичайну мапу, то побачимо, наскільки сама площа цього району була несприятлива нашому маневруванню, бо кожний неправдивий крок міг повести за собою притиснення нас до якої-небудь водної артерії, або привести до необхідности битися з ворогом у районі одної з залізничних ліній. Тоді большевики, вживаючи бронепотяги та кінноту, мали б над нами значну перевагу. Але природа віщувала недалеку весну і вливала нові сили в козацтво, певність себе; кипуча енергія старшин і козаків, підбадьорених веселими піснями; співчуття всього населення краю і переконання, що нас оточують свої люди, — були запорукою успіху принятих нами плянів.

Відїжджаючи о третій годині з м. Гайворона, я бачив вже і наш імпровізований бронепотяг "Запорожець" з одною гарматою та кулеметами, що сміливо рушив у напрямку Голти нести розвідочно-сторожеву службу.

Ми відійшли, однак звязок із Галицькою армією був встановлений. У розмові з одним із відпоручників Галицької армії, що мав мандат від політичного відділу Ч.У.Г.А. (Червона Українська Галицька Армія) і який давав мені й полковникові Долудові зрозуміти, що він радий би був почути від мене пораду, я категорично сказав: "Передайте галичанам мою думку: вони будуть потім дуже жалкувати, що не використали цього щасливого випадку, бо ледви чи коли будемо мати ми таку зручну ситуацію для спільних акцій".

Пертрактації не минули даремно — іскра жевріла і нарешті обняла полумям цілий галицький табор.

Наведений нижче звіт сотника Гнатевича (старшини оперативного відділу У.Г.А.) говорить:

1. Бойові невдачі взагалі, втрата Києва й Козятина зокрема, розложили Добрармію дорешти. Вона починає при кінці грудня відступати в повному розкладі на південь, полишаючи Укр. Гал. Армії багато всякого добра.

2. І У.Г.А., хоч зовсім неспосібна до походу, була змушена опустити свій район і піти за своєю "союзницею", полишаючи з огляду на непоборимі трудності транспорту тисячі знеможених тифом у теперішньому районі. Так остались лічниці: 1-го корпусу в Хмельнику, одна того ж корпусу у Винниці, там же одна другого корпусу, потім у Жмеринці, Барі, Тульчині, Гайсині та Брацлаві. Багато старшин і стрільців осталось у цьому районі на приватних квартирах і по дорозі в Балтський повіт.

3. Ця обставина приневолила У.Г.А. припинити свій дальший похід у невідоме та почати переговори з большевиками, які радо згодилися на них. Умови з Добрармією перестали обовязувати У.Г.А. через відірвання від неї і її розклад. Спроба навязання контакту та переговорів з большевиками почалась у Винниці в перших днях січня 1920 року з ініціятиви так званого Галицького Ревкому, який зорганізувався в той час і який однак працював в порозумінню з Начальною Командою. (Др. Гірняк, сот. Пенерик, пор. Давид, пор. Галкевич). Ці особи зостались у Винниці і переняли опіку над лічницями та хорими.

У другій половині січня заключено офіціяльний договір із большевицьким командуванням (12 Сов. армія). Він бренів приблизно так: 1) Г.А. припиняє свій дальший похід на південь і залишається в теперішньому районі перебування. 2) Г.А. підлягає наказам большевицького командування. 3) Задержує свою організаційну окремішність. 4) Буде вжита лише для боротьби проти поляків.

4. Тоді була армія в такому районі: Нач. К-да в Балті, 1-й корпус — Балта й околиці, 2-й — Бершадь — Чечельник, 3-й — Роздільна — Штрасбурґ.

5. У першій половині лютого прислано большевицьким командуванням 12-ої армії (Київ): на к-та — Порайка, на його помішника — т. Сологуба, як нач. булави призначено бувшого генерала російської армії та інспектора 12-ої сов. армії Іванова, експозитуру "особого отделения" (чека), комісарів до корпусних та бригадних команд і до бойових частин та комісарів до інтендантських установ армії й корпусів.

6. Армія розташовується в районі: Нач. К-да залишається в Балті; 1-й корпус переходить у район Чечельника, Команда також; 2-й корпус в район Бершаді — Команда в Бершаді і 3-й залишається в німецьких колоніях у районі Роздільна — Штрасбурґ, Команда в Штрасбурзі. Багато установ армії та окремих частин залишається поза її районом. В Одесі, Рибниці, Камянці, Ямполі, Могилеві, Тульчині, Брацлаві, Гайсині, Винниці, Жмеринці, Барі (головні лічниці) — звязок із Нач. К-дою здебільшого задержаний, не періодичний. Залізничний шлях Одеса — Вапнярка перебуває під зарядом технічної влади Нач. Комади.

7. До приходу большевицьких зверхників начальну владу виконує "Ревком". З приїздом т. Порайка та його штабу передав Ревком свою владу призначеним зверхникам, а його члени стали комісарами при Начальній Команді або були призначені до частин. Праця нового Командування почалась переміною назви армії на Червона Галицька Армія (Ч.Г.А.), хоч у дійсності уживано назви Червона Українська Галицька Армія (Ч.У.Г.А.), знесенням старшинських та підстаршинських ранґів та зверхніх ознак армії: переміною з жовто-блакитного на червоний прапор, пятираменна звізда. Потім почалась "культурно-освітна" робота — агітація, якої метою було "зреволюціонізувати" армію. Найважнішою переміною була реорганізація, яку покінчено було в половині березня: корпуси зведено до бриґад. Так 2-й корпус став 1-ою червоною галицькою бригадою Укр.