Український патріот з династії Габсбургів - Юрій Іларіонович Терещенко

Лишень орли кружляють І крильми лопотять, Мов наших закликають; Вони летять, кудись летять… Ноктюрн над морем… Над морем місяць сріблом сяє, І чути легкий хвилі шум… І ніч задумана скриває У сяйві срібла сум. Падучі зорі ген зникають І срібний шлях за ними згас. Пестливі хвилі нишком грають, І в безвість кане час… Ноктюрну тони вдаль лунають І місяць вже на сон іде… Лиш морські хвилі ще гуляють — Їх легіт до танку веде… Розпука

(Присвячую Василеві Сливчукові)

Страждання все життя та сльози, Терпіння й безконечна мука… На майський квіт падуть морози І глумиться над другами розлука. Побачу я колись тебе, мій друже? Побачу я вас ще, кохані гори? Чи чуєте, як я баную дуже, Як серце томить невимовне горе? Любов матери Не можу, не можу заснути, Являється вічно мій син; В кайдани залізні закутий І мертві товариші з ним. За волю країни ти згинув. І де ти спочив! — озовись! Мене сиротою ти кинув, А клявся, що вернеш колись! Ніколи не вернеш до хати, Мені вже не бачить тебе! — Банує зажурена мати, А вітер ридання несе… Нехай! Прийде хвиля і воля Увільнить нас з ганьби ярма І легше знесу я недолю І скажу: пропало, дарма. Умру я від жалю, ох, знаю! Та долі собі не молю, Бо в серці розраду кохаю, Що з сині героя люблю. Колись Мої гадки блукають Стежками давніх літ І з тугою збирають Любови звялий квіт. Дарма — ні з чим вертають, Дарма — вони шукали. Лиш серцю нагадають, Що дні весни пропали. Мої гадки блукають І линуть ген вперед, І лугами збирають Надій пахучий квіт. Казали їм «вертати», Казали їм «забути», Казали їм «вмирати». Любови не вернути… Незнаним героям Заздрю я тим, котрі в землі вже сплять, Яких ніхто не знає; Які на віки вже мовчать, Й ніхто їх не кохає… Голубить тих забутих без імен Земля, мов рідна мати; Цілує їх в ночі і в день, Щоб їм любов віддати. Заздрість Щаслива, щаслива дитино! Ти хату, батьківщину маєш. У тебе є рідна родина І ти ще сирітства не знаєш… Не знаєш ти слова блукати, Маленька ти ще, моя пташко. Не знаєш, як сумно шукати Батьківщину другу, як важко! До сну тобі ненька співає, Пестить тобі словом серденько І пісня тебе колихає, Голубить тихенько, тихенько.. Невинну дитину побачу, І сниться мені моя доля. І гірко од жалю заплачу Мов квола билина край поля. Потіха нещасного…

(собі)

Розплилися мріяні мрії; Спустошене серце моє. Розплились найкращі надії, Минулося з ними життє… Так сумно і гірко в серденьку, Так пусто, самітно мені! Прекрасне життя далеченько; Коротко тривало, як в сні… І туга у серці ридає;