Українська література » Публіцистика » Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко

Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко

Читаємо онлайн Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко
через зраду Гулівців-кіннотчиків, що лишилися від Махнівців, комуністи зайшли в тил із боку Знаменки, і тоді довелося прориватися штабові отамана Гулого. Дорогу до лісу йому довелося брати з боєм, але він мав до десятка добрих ручних кулеметів і, хоч із великими втратами, а проте всеж продерся до лісу, а потім подався слідом за нами.

З зізнань полонених — це була червона дивізія, що отримала наказ ліквідувати партизанів Гулого, в числі яких опинилися й наші частини, бо большевики вирішили остаточно з нами покінчити; тільки наше сполучення й марш до Дніпра перешкодили їхнім замірам.

Далі сталася "кадрилля": червоні шукали нас, ми ходили слідом за ними. Частина штабного обозу не встигла виїхати й опинилася в руках червоних; потім оповідали, що червоні дуже раділи, що захопили мої власні пакунки, особливо тішив їх український мундур зі старшинськими відзнаками.

Через с. Красносілля кінна колона наша вирушила на північний схід.

Червоні задовольнилися з цієї зустрічи з партизанами й через короткий час повернули до Єлизавету; в місцевій червоній пресі було оголошено про "розбиття банд Гулого Гуленка".

***

Марш пішої бригади полковника Дубового та кінно-гірного дивізіону полковника Алмазова в найближчому запіллі Добровольчої армії відбувся в особливо трудних обставинах, і його треба вважати за особливо визначний.

Перечекавши в Аниківському лісі до смерку колона під командою полковника Дубового вночі перейшла залізничу лінію Ново-Українка — Єлизавет, на ранок (23 січня) зосередилася в с. Іванівці і рушила по Херсонщині, маючи на думці обійти Єлизавет з півдня і знайти зручніший маршрут на Чигиринщину.

24 січня Запорожці пересунулися до с. Семенастого (що на 7–8 верстов на південь від Іванівки), а в ближчому сусідстві їхньому, в с. Семенівці (5 верстов на схід) ночував відділ Дроздовців, у складі 6 ескадронів та 6 гармат.

Таким чином Запорожці опинилися в самому осередкові Добровольчої армії й вишли з такого становища тільки завдяки умілому маневруванню колони манівцями та балками і приязним відносинам населення, яке фактично становило для них оборону і виконувало розвідчу службу; але цілковито уникнути зустрічи з добровольчими відділами не вдалося. Запорожці примушені були цілу добу пересидіти по хатах, при чому коні були заховані по стодолах, гармати розібрані на частини й заховані по стіжках, а військове знаряддя та зброя — по коморах, бо повз вікна цілий день проходили добровольчі колони.

24 січня вранці зустріч із Дроздовцями сталася на самому марші; на одній дорозі зустрілися — наш загін і добровольча кавалерійська дивізія. Коли колони розкинулися, то до полковника Дубового підїхав офіцер-ординарець і з доручення свого штабу запитав: чи не "малоросійський" це полк[65] і, одержавши позитивну відповідь від адютанта полковника Дубового, повернув із докладом до своїх.

Пізніше, правда, добровольці слідом за нашою колоною вислали кавалерійську частину, але балки, а потім ніч допомогли Запорожцям уникнути переслідування й продовжувати спокійно свій марш.

В селі Білівці колона перебула ніч на 24 і до ранку 26 січня. Завдяки повстанським звязкам, полковник Дубовий незабаром достав звістку про обєднання штабу Запорожців і кінноти з партизанами отамана Гулого і, за допомогою партизанів, колона його хутко стала на певний шлях.

26 січня. (Бій під Роздольним і геройський вчинок командира кінної сотні Кінно-гірного дивізіону, сотника Севастянова). Після виробленого маршруту колона полковника Дубового рушила через с. Климці (27 січня) на с. Покровське (28 січня), вийшла з запілля добровольців і вперше тут зустрілася з большевицькими розїздами. Двома ночними маршами (через Митрофанівку 28–29 січня) колона 31 січня зосередилася в с. Понтаївці, що на залізничій колії між Знаменкою та Олександрією; 31 січня перейшла далі на північ до с. Ясноватки й після цього опинилася в большевицькому запіллю.

В районі Знаменки в той час зосередилася червона кінна дивізія зі спеціяльним завданням догнати й роззброїти наші колони.

Колона полковника Дубового рушила далі на північ до с. Янова, де перебула від 1 до 3 лютого, маючи звязки зі штабом Армії.

На цей час до маршу наших колон на північ відноситься рух значних сил Червоної армії через Кременецьку й Катеринославську переправи на Дніпрі в район Знаменка — Єлизавет, і через те колона, не затримуючися далі, перейшла до села Іванківця, перебула там 4, 5 та 6 лютого і 7-го рушила на Цвітну.

Червона колона з-під Знаменки йшла слідом за колоною полковника Дубового, але селяне направили її на Цибулів (тобто, де перебували тоді штаб Армії й партизани Гулого.

8 лютого колона полковника Дубового приєдналася до штабної колони.

Таким чином 8 лютого в с. Цвітній обєдналися за винятком Чорного полку, всі частини Південної групи; також було відомо, що слідом за нами йшов отаман Гулий. Належало виконати останнє завдання й стати в угруповання, з якого було-б зручніше навязати звязки з нашими північними дивізіями.

З цією метою на 9 лютого командування групи намічає перехід у район с.с. Янівка — Матвіївка — Головківка — Яніш; штаб Армії — с. Янівка (округа повстанця Чучупаки, прихильника У.Н.Р.).

Командуванню було відомо про те, що село Яніш знаходиться підо впливом радянського отамана Коцура — через те 3-му Кінному полкові було це застережено. Коцурівці з видимою охотою приняли полк на постій, а потім вночі, по наказу з Чигирина розброїли.

Напад Коцура на 3-й Кінний полк показав наочно вороже відношення до нас радянців[66].

Завдяки старанням і впливам отамана Гулого, після довгих переговорів, всіх наших бранців Коцур випустив на волю, але що-до коней і зброї, то тут було якесь навмисне проволікання. Через це було наказано

Відгуки про книгу Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: