Маршал Жуков і українці у Другій світовій війні - Левко Лук'яненко

В «Энциклопедии военного искусства» описано епізод 1939 року: «На початку серпня 1939 року Г. Жуков поїхав на Далекий Схід захищати від 6-ої японської армії монгольський кордон. Разом із ним з Москви приїхала група слухачів військових академій — офіцерський резерв. Жуков знімав тих, хто, на його думку, не відповідав займаній посаді, і розстрілював. На звільнене місце ставив людину з резерву, яка в разі найменшого промаху, як і його попередник, діставала кулю в потилицю». [29]

«Жуков не был мелочным. Он не любил наказаний типа выговор или строгий выговор. Жуковское наказание — расстрел. Без формальностей… Генерал-майор П.Г.Григоренко описал один случай из многих… Отстранен командир стрелкового полка, из резерва Жуков вызывает молодого офицера, приказывает ехать в полк и принять его под командование. Вечер. По приказу Жукова все радиостанции молчат. В степи ни звука, ни огонька — маскировка. Ориентиров никаких. Пала ночь. Всю ночь офицер рыскал по степи, искал полк. Если кого встретишь в темноте, то на вопрос не ответит: никому не положено знать лишнего, а если кто и знает, проявит бдительность: болтни слово — расстреляют. До утра офицер так и не нашел свой полк. А утром Жуков назначил на полк следующего кандидата. А тому, который полк найти не сумел, — расстрел». [30]

Жодного людського підходу до людей, жодного поцінування людської особи!

Доктор історичних наук Андрій Мерцалов у згадуваному журналі «Родина» пише: «После Сталина Жуков был вторым лицом в военном руководстве СССР… Не только Сталину, но и Жукову были свойственны порочный принцип «любой ценой», грубость и самодурство». [31]

Генерал-лейтенант М. Павленко про вину Жукова так пише: «В ходе летне-осенней кампании 1941 года потерпели поражение более 300 наших дивизий, насчитывавших в своем составе свыше 5 млн. человек. Около 1/3 этих дивизий потерпели поражение в первые три недели войны», а начальником Генерального штабу, як Ви знаєте, був Жуков.

Військова доктрина Жукова полягала в тому, що після артпідготовки в атаку кидали, піхоту, яка мала прорвати оборону, а далі в прорив ішли танки. Тобто шлях танкам прокладали тілами солдатів. Використання цієї тактики, яку засуджували всі воєнні начальники зі здоровим глуздом, призвело до того, що на одного вбитого німця припадало 8-10 вбитих радянських воїнів.

Жуков з наближенням німців до Москви пропонував її задати, і не здали її тільки з волі Сталіна.

Командуючи обороною Москви восени 1941 року, Жуков наказав кинути у німецький прорив 179 тисяч «ополченцев» — учителів, інженерів, учених, щойно вивезених під конвоєм з України. Саме тут стався випадок, що шокував увесь світ: одна гвинтівка і один комплект набоїв на п'ять осіб і одна граната на трьох. У тому «бою» загинув Ю. Кондратюк, який розробив програму польоту на Місяць, здійснену згодом США. Це ж не що інше як геноцид української нації!

19 грудня 1941 року Жуков послав проти танків три кавалерійські дивізії, набрані з селян Кубані і України. Весь корпус було знищено за кілька годин.

Кавалерію проти танків — о, це треба бути військовим генієм!

Навесні 1944 року під час Корсунь-Шевченківської операції Жуков наказав кинути на штурм добре підготовленої німецької оборони війська, щойно доукомплектовані чоловіками від, 15 до 55 років, зігнаними з навколишніх українських сіл. Кулями в спину заград-загони гнали цих ненавчених українців в одну атаку за другою. Впродовж 24 днів цього злочинного кровопускання було знищено 770 тис. людей, переважно — українців.

І це хіба не геноцид українців?!

І Ви, генерале Іщенко, такий спосіб воювання Жукова називаєте воєнним талантом? Невже ж Ви, українець, так низько цінуєте людське життя?! Тож виникає питання, чи й Ви, генерал-лейтенанте, так «талановито» легковажили життям Ваших підлеглих!

Ось слова «Энциклопедии воєнного искусства», що яскраво показують дикунське означення «в ніщо» вартості самого людського життя: «Чаще всего по приказу Жукова войска в лоб атаковали укрепления противника, как это случилось, например, при взятии Зееловских высот, расстояние от которых до Берлина в результате наступления вверенных маршалу частей можно измерять не километрами и метрами, а количеством трупов советских солдат…

Жуков погнал через минные поля пехоту, экономя время на разминировании. Причем, он не только не стыдился своей жестокости, но даже похвастался ею перед союзниками, приведя Эйзенхауера в состояние, близкое к шоку. Даже через много лет в своих мемуарах американский генерал с возмущением писал: «Мне даже трудно представить, что могло бы произойти в нашей армии с генералом, если бы ему пришло в голову отдать подобный приказ». Зато мы можем не просто представить, но и доподлинно знаем, что произошло с Георгием Жуковым: он получил третью звезду героя». [32]

Хрущов зробив Жукова міністром оборони. «На цій посаді Георгій Жуков прославився тим, що видав наказ провести випробування атомної зброї на живих людях. 14 вересня 1954 року на Тоцькому полігоні під Оренбургом 40 тисяч військових було кинуто в ядерне пекло. Три чверті солдат померло від обпалення та променевої хвороби. Ще десять тисяч на все життя стали каліками. Це приклад типового ставлення Жукова до солдатів як до свого дешевого підручного матеріалу. Невдовзі після тоцького вибуху маршал отримав зірку «героя». [33]

Коли в Угорщині почалося повстання за національну свободу, Жуков розробив свою останню бойову операцію під назвою «Вихрь», яка впродовж трьох днів мала розчавити угорську революцію.