Українська література » Пригодницькі книги » "Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький

"Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький

Читаємо онлайн "Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький

— Дозволите?

Щукін мовчки кивнув головою.

— Сумно вечеряти в півтемряві, та ще самотнім.

Щукін мовчки їв суп.

— Учора ходив у місто. Пройшов по вулицях, заглянув у парк, — почав розповідати Рудін, щоб зав'язати розмову. — І за всю прогулянку зустрів лише одну людину. Так дивно: ідеш великим містом — і ніде жодної живої душі. Вікна в будинках темні, сліпі. А тиша, як у селі. Був якийсь момент, коли я мимоволі спинився й запитав себе: «Невже я бачу все це не у сні?» У вас ніколи не було такого чудного почуття?

— Ні,— ледь затримавши перед ротом ложку, не дивлячись на Рудіна, буркнув Щукін.

Рудін усміхнувся.

— Якось у дитинстві, в місті Енгельсі, ми, дітлахи, вдень забралися в місцевий театр. Темно, тихо — страшно. Ми пролізли на сцену. І раптом бачимо вулицю, справжню вулицю, а на ній — нікого. Стоїмо, дивимось — може, хто з'явиться або хоча б кішка перебіжить через дорогу. Нікого. Страшно стало, жах — мертва вулиця. — Рудін помовчав. — Учора раптом пригадалося це… з дитинства… мертва вулиця.

Щукін підвів на Рудіна очі й одразу ж опустив.

— Не розумію, — сказав він, не перестаючи їсти. — А що ви хотіли побачити? Натовпи гуляючих? Духовий оркестр? Феєрверк? І дам, що кидають у повітря капелюшки? А коли ні, то який сенс розпочатої вами розмови?

Не чекаючи відповіді, Щукін підвівся і, не прощаючись, попрямував до виходу. Грюкнули двері. Тиша. Лише на кухні хтось по-домашньому побрязкував посудом.

На лобі у Рудіна виступив холодний піт. «Чорт! Зрадів удачі й повівся, як хлопчак. Впав у дитинство, ідіот! Знаючи, що собою являє Щукін, поліз до нього з розмовою, яка, звичайно ж, викликала в нього підозру. Зробив помилку!» Ця думка ставала дедалі тривожнішою. Хорошого настрою як не було.


Розділ 35

Кажучи Савушкіну про нове своє призначення, Хорман трохи хвастався — він не став головним технічним керівником будівництва оборонних споруд, об'єднаних умовною назвою «Сірий пояс». Він відповідав за всі бетонні роботи. Але й це було великою справою, якщо врахувати, що «Сірий пояс» включав у себе кілька десятків об’єктів і всіх їх мали будувати під землею і бетонувати, «Сірий пояс» був наглухо засекречений навіть від самих німців, особливо від людей армії. Ще б пак! Не вистачало, щоб армія, яку тримають в упевненості, що найближчим часом почнеться запланований фюрером генеральний переможний наступ, дізналася, що далеко за її спиною будується смуга довгочасних потужних укріплень!

Хорман сказав Савушкіну:

— Ні одна людина ні один слово не скажи про мій робота. Тоді — смерть.

— Ваша робота цікавить мене як торішній сніг, — недбало відповів Савушкін.

Хорман зрозумів цей вислів не одразу, а коли зрозумів, реготав.

— Чудовий формул! Дуже чудовий!

Хорман дотримав своєї обіцянки. Савушкіна бло офіціально призначено до нього другим шофером і перекладачем для зв'язку із зайнятими на роботах російськими військовополоненими. Савушкін уже давно говорив, що хоче навчитися розмовляти по-німецькому. Хорман спочатку сміявся, слухаючи, як він калічить німецьку мову, але незабаром йому довелося здивуватися з швидких успіхів свого шофера. А Савушкіну, який добре знав німецьку мову, нелегко було її калічити й розігрувати початківця.


На цей час Савушкін вручив Хорману ще одну партію коштовностей, які той негайно переправив дружині в Німеччину і потім одержав від неї листа, в якому вона сповіщала, що його «посилки мали грандіозний успіх» і що «будинок Гаузнерів скоро стане нашим». Хорман пояснив, що їхня давня родинна мрія купити будинок у генеральської вдови Гаузнер.

— Я тебе прошу… дуже прошу, — сказав благально Хорман. — Давай ще. Більше давай. Твій робота шофер — тьху!

— Це нелегко, — зітхнув Савушкін. — Товар треба шукати по всіх околишніх містах.

— Шукай! Шукай! Я тобі дав документ, я тобі дав машина. Ти тільки шукай.

Зв'язок Савушкіна з Марковим здійснювався через підпільника Никанора Решетова, який жив і працював поліцаєм у селі недалеко від Гомеля. Становище його було досить міцним. Перед самою війною його було засуджено за діючим тоді законом про розкрадання соціалістичної власності. Лісник зловив його, коли він збирався вивезти з лісу зламану бурею березу. Никанор Решетов дістав тоді два роки тюремного ув'язнення, але не минуло й року, як почалася війна. Сидів він у мінській тюрмі. В перші дні війни, коли почалась евакуація ув'язнених, його відпустили, і він повернувся додому. Тюрма його не посварила з Радянською владою. Він і на суді, коли дали йому останнє слово, сказав:

— З дурного розуму я ту березу взяв, а ви по сліпому закону мене судите. Не просити ж вас, щоб ви обминули закон, однаково ж не обійдете. Так що пишіть уже там, що належить…

Ще першого воєнного літа Никанор Решетов зв'язався з партизанами і за їхнім наказом пішов у поліцаї. Bpaховуючи, що він постраждав від Радянської влади, німці йому довіряли і зробили його старшим над поліцаями трьох навколишніх сіл. Нелегке у нього було становище: щодня йому доводилось хитро лавірувати і викручуватися, щоб підлеглі йому поліцаї не проявляли себе надто ревними посіпаками «нового порядку» і щоб німці при цьому не запідозрили їх ні в чому. Поки що це йому вдавалося. Між іншим, один з підлеглих йому поліцаїв був той самий лісник, через якого він попав у тюрму.

Зв'язок Савушкіна з Решетовим здійснювався за таким розкладом, що майже неможливо було вистежити місце їх зустрічей. Побачення відбувалися в різні дні, в різний час і в різних місця.

Сьогодні їхня зустріч мала відбутись о восьмій годині вечора на узліссі, біля дерев'яної каплички Поворотної, колись популярної серед паломників. Чудотворна її ікона нібито повертала з царської служби солдатів,

Відгуки про книгу "Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: