Вершник без голови - Майн Рід

— Розумію, доньє Ісідоро.

Управитель повертає назад і невдовзі зникає за гребенем пагорба.

Молода мексиканка лишається на галявині сама.

Вона зіскакує з сідла, накидає на плечі серапе, надягає сомбреро — і знов обертається на гарненького ідальго. Потім повертається до коня й сідає в сідло — повільно, механічно, так наче думки її десь далеко…

В цю мить на галявину, скрадаючись, виходить бідолашний Хосе.

Не давши йому отямитись, донья Ісідора різко запитує:

— Де мій лист, кажи?

— Я одніс його, пані.

— Кому?

— Я… я залишив його… в готелі, — затинаючись і бліднучи, відказує слуга. — Дон Морісіо виїхав звідти.

— Брешеш, негіднику! Ти віддав його донові Мігелю Діасу. Мовчи! Я сама бачила листа в нього.

— О сеньйоро, пробачте мені, пробачте!.. Я не винен, їй-Богу, не винен.

— Дурень, треба було придумати щось розумніше. Ти сам себе виказав. Скільки заплатив тобі дон Мігель за зраду?

— Життям присягаюся, пані, то не була зрада. Він… він примусив мене… погрожував, бив… Мені… нічого не заплатили.

— То я тобі заплачу! Ти мені більше не слуга. А платня ось тобі… ось тобі… ось тобі…

Не менш як разів десять повторює Ісідора ці слова, і за кожним разом її хлист падає на плечі зрадливого слуги. Він пробує тікати, але марно. Його знов і знов спиняє страх перед розпашілим конем, що може збити його з ніг і потоптати копитами.

Биття кінчається аж тоді, коли на смаглявій шкірі нещасного з'являються сині пасмуги.

— А тепер, негіднику, геть з моїх очей! І щоб я більш ніколи тебе не бачила. Геть!

Вигнаний слуга притьмом виконує наказ. кумедним поспіхом, мов переляканий кіт, він кидається навтіки, радий сховатися зі своєю ганьбою в колючих заростях.

Ісідора теж не довго лишається на галявині. Її гнів змінюється глибокою зажурою. Ті підступні людці не тільки перешкодили їй здійснити свій намір, а й заволоділи її сердечною таємницею.

Вона знов поганяє коня додому і, під'їхавши до гасієнди, бачить незвичайну картину.

По всій садибі метушаться люди. Пеони, вакеро, хатня й кухонна прислуга, всі сполохано гасають сюди-туди — з поля до коралів, від коралів до подвір'я — всі перелякано галасують. Чоловіки квапливо озброюються хто чим може; жінки стоять на колінах і волають до неба про допомогу, звертаючись до всіх незліченних заступників, що є в мексиканських святцях.

— З якого дива такий переполох? — запитує Ісідора. Це запитання звернене до управителя — першого,

хто трапився їй на очі.

Виявляється, десь у прерії вбито людину. Жертвою став один з новоселів Каса-дель-Корво — син американського плантатора, що придбав той маєток. Кажуть, убивство вчинили індіанці.

Індіанці! Це слово одразу пояснює весь шарварок, що зчинився в гасієнді дона Сільвіо. Зрозумілим стають і молитви, і гарячкові пошуки зброї.

Те, що вбито людину, — випадок у цій країні непога- мовних пристрастей цілком ординарний, і сам собою він не справив би такого враження, тим більше що загинув чужинець, «американо». Але те, що в околиці з'явились індіанці, — зовсім інша річ. Це вже реальна небезпека.

У доньї Ісідори новина викликає інше почуття. Не страх перед дикунами — їх вона не боїться. А от ім'я загиблого пробуджує в ній думки, що вже завдавали їй болю раніше. Ісідора знає, що в нього є сестра, яку всі вважають дивовижною красунею. Вона й сама бачила ту дівчину і змушена була погодитись із загальною думкою.

Та не це крає серце молодій мексиканці. Вона чула, що ту славлену кралю бачили в товаристві Моріса Джеральда. І тепер звістка про смерть її брата збудила в душі Ісідори оте ревниве почуття. Але за хвилину воно минуло, поступившись місцем звичайній байдужості до долі незнайомої людини.

Минає кілька годин, і донья Ісідора з болісною цікавістю, не на жарт стривожена, чує вже іншу новину. Виявляється, той кривавий злочин вчинили не команчі, а біла людина — Морі с-м устангер!

Отже, ніяких індіанців поблизу немає.

Ця нова звістка заспокоює слуг дона Сільвіо, зате на його небогу справляє цілком протилежне враження. Ісідора не знаходить собі місця, і не минає й півгодини, як вона вже спиняє свого коня в селищі перед готелем.

Ось уже кілька тижнів молода мексиканка невідомо чому віддає чимало часу вивченню «la lengua Americana».[67] І хоч вона знає ще не так багато англійських слів, цього досить, щоб розпитатися про те, що її цікавить, — не про саме вбивство чи його обставини, а про чоловіка, якого вважають убивцею.

Власник готелю, знаючи, хто ця сеньйорита, відповідає на її запитання охоче й догідливо. Від нього Ісідора довідується, що Моріс Джеральд там уже не мешкає, а на додачу вислуховує «всенькі подробиці» вбивства, відомі на той час у селищі.

З тяжким серцем вирушає Ісідора назад, до «га-сієнди Мартінеса».

Коли вона повертається, в садибі знову панує тривога. Цього разу її викликала причина, здавалося б, зовсім сміховинна, проте забобонним пеонам не до сміху.

До гасієнди дійшла нечувана новина: десь поблизу Ріо-Нуесес бачили безголову людину — un hombre descabezado, — що їхала прерією верхи на коні!

І хоч якою нісенітницею здається та звістка, ніхто не сумнівається, що вона правдива. Мовляв, у селищі всі тільки про це й говорять. Та є й певніші докази. Пастухи дона Сільвіо, що шукали в прерії заблукану худобу, на власні очі бачили того вершника без голови і, покинувши своє діло, дременули звідти геть, так наче то був сам нечистий.

Пастухів троє, і всі вони ладні заприсягтися, що кажуть правду. Та їхній переляк свідчить про це краще, ніж будь-яка присяга.

Настає вечір, і вся садиба аж гуде від моторошних чуток. Та ні ті чутки, ні умовляння дона Сільвіо і його сестри не можуть спинити їхню норовисту небогу, яка раптом надумала повернутися додому, на Ріо-Гранде. Їй байдуже до того, що десь у тих місцях, якими вона має їхати, вбито людину, а тим паче до того, що там-таки бачили й оту страшну примару — вершника без голови. Все, що могло б сполохати будь-кого іншого, начебто тільки принаджує донью Ісідору.

Навіть більше — вона каже, що поїде сама! Дон Сільвіо пропонує вирядити з нею десятеро озброєних до зубів вакеро. Вона рішуче відмовляється.

То, може, вона візьме з собою хоч Беніто?

Ні. Вона воліє їхати сама.

Одне слово, її рішення безповоротне.

Наступного ранку Ісідора здійснює те рішення. З першим