Експансія-I - Юліан Семенов

(Штірліц подумав, якщо колись якийсь художник захоче намалювати фрески про людські достоїнства чи пороки, то брехню і жах він цілком може писати з фотографії Кальтенбруннера.)

«Еймен. — Підсудний Кейтель показав, що такий вираз був загальновідомий. Чи був і вам відомий вираз «особливе поводження»? Відповідайте, будь ласка, «так» чи «ні».

Кальтенбруннер. — Так. Був наказ Гіммлера — можу також послатися і на наказ Гітлера — стратити без судового розгляду.

Еймен. — Чи обговорювали ви коли-небудь з групенфюрером Мюллером просьби про застосування «особливого поводження» до деяких людей? Відповідайте «так» чи «ні».

Кальтенбруннер. — Ні.

Еймен. — Чи були ви знайомі з Джозефом Шпасілем?

Кальтенбруннер. — Я його не знав.

Еймен. — Я передаю вам його показання.

Кальтенбруннер. — Та це ж Йозеф Шпаціль! Його я знав.

Еймен. — Можливо, ви глянете на абзац, що починається зі слів «щодо» «особливого поводження»… Знайшли те місце?

Кальтенбруннер. — Щоб охопити зміст документа, я маю прочитати його повністю.

Еймен. — Підсудний, у вашого ж адвоката є копія цього документа!

Кальтенбруннер. — Мені цього не досить.

Еймен. — Гаразд, тоді читайте з середини сторінки: «Під час нарад начальників секторів групенфюрер Мюллер часто радився з Кальтенбруннером про те, чи слід застосовувати у тій чи тій справі «особливе поводження». Ось приклад такої розмови: «Мюллер: Скажіть, будь ласка, у справі «А» треба застосувати «особливе поводження»? Кальтенбруниер відповідав «так» або пропонував, щоб це питання вирішив рейхсфюрер. Коли відбувалася подібна розмова, називалися тільки ініціали, отже, особи, що були присутні на нарадах, не знали, про кого йшлося». Це письмове показання правда чи брехня, підсудний?

Кальтенбруниер. — Зміст цього документа не можна назвати правильним у вашому тлумаченні, пане обвинувач… Можливо, що Мюллер говорив зі мною про це, коли ми разом обідали, бо мене це цікавило з погляду зовнішньої політики й інформації…

Еймен. — Вам знайоме ім'я Цірайса?

Кальтенбруниер. — Так.

Еймен. — Він був комендантом концентраційного табору в Маутхаузені?

Кальтенбруниер. — Так.

Еймен. — Я зачитаю уривок з передсмертної сповіді знайомого вам Цірайса… «Раннім літом сорок третього року до табору приїхав обергрупенфюрер СС доктор Кальтенбруниер… Йому було показано три методи вбивства: пострілом у потилицю, через повішення й умертвіння газом. Серед призначених для екзекуції були й жінки; їм відрізали волосся і вбили пострілом у потилицю. Після страти доктор Кальтенбруниер подався в крематорій, а пізніше — до каменоломні». Це правильно?

Кальтенбруниер. — Це брехня.

Еймен. — Добре… Перед вами документ… Про знищення на місці англо-американських льотчиків… Підписано: «Доктор Кальтенбруниер». Чи заперечуєте ви той факт, що маєте причетність до цього наказу?

Кальтенбруниер. — Я ніколи не одержував цього наказу.

Еймен. — Ви заперечуєте, що тут стоїть ваш підпис?

Кальтенбруниер. — Пане обвинувач…

Еймен. — Відповідайте на моє запитання: ви заперечуєте, що це ваш підпис?

Кальтенбруниер. — Я не одержував цих документів. Звичайно, я якоюсь мірою винен, що не звертав уваги, чи не даються від мого імені такі накази…

Голова трибуналу. — Я нічого не розумію! Або ви говорите, що це не ваш підпис на документі, або ж — що підписали його, не подивившись на зміст. Що саме ви стверджуєте?

Кальтенбруниер. — Панове! Я ніколи не одержував цього документа! Я не міг підписати його, бо це суперечить моїм переконанням!

Голова трибуналу. — Я не питаю про ваші переконання. Я хочу мати відповідь: ви підписували його чи ні?

Кальтенбруниер. — Ні.

Голова трибуналу. — Але ж там стоїть ваш підпис!

Кальтенбруниер. — Я не певен, що це мій підпис.

Голова трибуналу. — Полковнику Смирнов, по яких пунктах ви хотіли піддати свідка перехресному допиту?

Смирнов. — Підсудний заперечував свою участь у знищенні євреїв у Варшавському гетто… Він запевняв, що поліцай-фюрер Польщі Крюгер нібито підлягав безпосередньо Гім-млерові і ніякої причетності до Кальтенбруннера не мав…

Голова трибуналу. — Будь ласка, ставте питання.

Смирнов. — Я прошу дати підсудному щоденник Франка. Читайте і стежте, чи правильно перекладено. «Немає сумніву, — каже Крюгер, — що усунення євреїв вплинуло на заспокоєння… Але серед робітників-євреїв є спеціалісту яких сьогодні не можна замінити поляками без будь-яких наслідків… Тому Крюгер просить доктора Кальтенбруннера доповісти про це рейхсфюрерові СС…» Чому Крюгер робив це через вас?

Кальтенбруниер. — Крюгер жодного слова не каже про те, що я там був як його начальник. Він знав лише, що я як шеф служби інформації рейху часто приходив до Гіммлера із спеціальними повідомленнями і він просив мене доповісти йому й це питання…

Голова трибуналу. — Ви говорите аж надто швидко і виголошуєте промови, не відповідаючи на запитання.

Кальтенбруниер. — Крюгер підлягав безпосередньо Гіммлерові.

Смирнов. — Я прошу відповісти, чи просив вас Крюгер подати його звіт Гіммлеру, чи ні? Це все, про що я вас питаю.

Кальтенбруниер. — На цій нараді було багато людей, і кожного, хто був близький до фюрера чи Гіммлера, про щось просили.

Смирнов. — Я прошу вас відповісти «так» чи «ні». Просив він вас доповісти?

Кальтенбруниер. — Я цього не знаю.

Голова трибуналу. — Пане Смирнов, добийтеся від нього, щоб він відповів на запитання.

Смирнов. — Підсудний, чи просив Крюгер доповісти Гіммлерові, що неможливо зараз Знищувати всіх кваліфікованих робітників-євреїв, і як той поставився до цього?

Кальтенбруниер. — Може, він і просив мене, але ні в якому разі не як свого начальника…»

Господи, подумав Штірліц, хто ж тоді був начальником у їхньому смердючому рейху? Один Гітлер? Решта агнці божі? Нічогісінько ні про що не знали? Проливали сльози ночами за тими, кого знищували в печах, як на конвейєрі?

Усі до одного повторювали: «Я навіть не чув про звірства», «Тільки у Нюрнберзі я дізнався про той жах, який творили секретні айнзацкоманди СД в Росії», «Я просто не хотів, щоб євреї відігравали певну роль у фінансах, промисловості, науці та мистецтві рейху, але я ніколи не закликав до того, щоб їх спалювали в газових каморах, це суперечить моїм переконанням», «Я довіряв фюрерові і не міг припустити, що він замишляв таке»…

Лише обвинувачений Шахт, організатор банківсько-валютної системи третього рейху, людина, яка дала Гітлерові кошти на створення вермахту, з посмішкою розглядаючи англійського обвинувача Джексона крізь товсті скельця окулярів, не сперечався за дрібниці, визнавав, що підтримував фюрера, і єдина суперечка з тим, хто його допитував, стосувалася Чехословаччини, коли Шахт заявив, що Гітлер не захоплював Праги: «Він же не взяв цю країну силою! Союзники просто подарували її фюреру!»

Джексон заціпенів від гніву, але свого добився, реванш був нищівний.

— Коли я був міністром без портфеля, — почав забивати, мов цвяхи, запитання англійський обвинувач, — було розв'язано агресивні війни проти Польщі, Данії, Норвегії, Голландії, Бельгії; саме тоді, коли ви були членом імперського уряду Гітлера, почалося