Експансія-I - Юліан Семенов

Саме на Пласа де торос він цілком умотивовано зустрівся з Аихелом-Алькасером де Веласкесом і провів з ним дві години на трибуні «Сомбра», перемовившись лише кількома фразами; але й цього було досить, щоб зрозуміти те, що треба. Веласкес був його учнем і зараз — зустріч ця відбулася ще у сорок третьому році — зайняв особливе становище в європейській розвідці.

Доля Веласкеса була зовсім незвичайна, але водночас типова, якщо розглядати його справи, слова, ідеї й захоплення, не відокремлюючи від концепції іспанського національного характеру, а саме крізь призму цього характеру, що поєднував у собі риси як Дон Кіхота, так і Санчо Панса.

Дванадцятирічним хлопчиком Веласкес прийшов на Пласа де торос; взагалі таке рідко трапляється, бажаючих — тьма-тьмуща; навіть десятирічні перескакують через дерев'яні бильця й біжать на бика з червоною ганчіркою, але тільки одиницям щастить уникнути рокового удару, більшість кінчає госпіталем, розпанаханим боком, інвалідністю. Веласкес був везуном, він показав клас, глядачі заревли: «Нехай залишається, нехай уб'є бика!» І він лишився, убив бика і одержав вухо; це було неймовірно в дванадцять років, про нього написали в газетах: «Хлопчик з народу переміг кращого бика Міури!» Його вітав засновник іспанської фаланги Хосе Антоніо Пріма де Рівета, віддав малограмотного хлопчика в школу, потім в університет на філософський факультет в Саламанку; там він слухав розповідачів, адептів іспанського фашизму, які віщали про велич національного духу, про те, що Іспанія стала жертвою змови міжнародного єврейства на чолі зі Сталіним, що тільки дон Адольфо, фюрер Німеччини, протистоїть на континенті дияволам, які базікають про «людське братерство»; немає і не може бути братерства між людьми, що розмовляють різними мовами. За дорученням шефа фаланги Веласкес брав участь у терорі, його засудили на смерть, після заколоту Франко випустили на волю; під час громадянської війни одержав орден за відвагу; вбивство Хосе Аитоніо Прімо де Рівери вважав комбінацією каудільйо, який попросив про цю послугу лівих, аби тільки усунути головного конкурента; а оскільки всі ліві — червоні, згодні на будь-який злочин, вони з радістю прибрали вождя іспанської фаланги, брата Гітлера, світоча Іспанії.

Саме тоді, після вбивства Хосе Антоніо, ім'я Анхела-Алькасера де Веласкеса і потрапило в рапорт секретної поліції, про який доповіли генералові Гонсалесу, — шалений матадор сказав про це не комусь, а в товаристві іноземців, серед яких був і офіцер СД, що працював у Бургосі при штабі Франко. Ім'я цього офіцера було Макс, знайомі називали Максимо, але найчастіше, особливо ті, котрі з ним дружили, звали його Естіліц, тому що прізвище Штірліц дуже важко вимовлялося іспанською.

А Веласкес не вгамовувався, лаяв Франко на всі заставки, тому Гонсалес і запросив його до себе, сказав, якщо йому набридло життя, то він може з ним покінчити в цьому ж будинку, в туалеті, пістолет до його послуг, калібр цілком надійний, зніме півчерепа, ніякого болю, мозок розбризкає по кахлю, тільки, жаль, змішається з лайном, неестетично.

А потім він і запросив Веласкеса в розвідку, такі згодяться в крутих ділах, і послав його повчитися діла в Берліні, до адмірала Канаріса та Шелленберга, згодом влаштував свого протеже в Лондон на посаду прес-аташе.

Там Веласкес почав працювати на абвер, виконував особисті завдання Шелленберга, а влітку сорок першого року, незадовго перед тим, як Гонсалеса вишпурнули у відставку, його залучила до співробітництва розвідка Японії.

Саме він, Гонсалес, після того як повноважний міністр і надзвичайний посол Сума-сан відвідав міністра закордонних справ Іспанії Серано Суньєра і домовився про форми обміну інформацією з Веласкесом по дипломатичних каналах, санкціонував форму фінансування розвідувальної групи. Сума-сан пообіцяв передавати Веласкесу не чеки чи гроші, а діаманти й перла, щоб той міг платити своїм помічникам: кореспонденту газети «Мадрід» у Нью-Йорку Пенеллі де Сільва, репортеру «Йа» Франсіско Лусінтесу, журналісту з «ABC» Хасінто Мікельарена і Аладрену з «Інформасьонес». При цьому Гонсалес уже тоді підозрював Аладрена, брата відомого скульптора, який жив в одпій квартирі з Гарсіа Лоркою, в тому, що той працює не так на японців, як на американців, бо двічі навідувався до американського посла в Іспанії Хейєса, намагаючись (о, наївність любителів!) провести цей контакт таємно.

Скоріш машинально, а не з цікавості Гонсалес, готуючи свої справи для передачі наступникові, спитав, скільки ж японці платять Веласкесу. Сума була воістину приголомшлива.

Зустрівшись з Веласкесом на трибуні Пласа де торос (домовились про це в ліфті, піднімаючись у свої квартири), вони поводилися так, щоб ні в кого (а особливо в двох молодиків, що сиділи ліворуч від них) не було ніяких сумнівів: обмінюються враженнями про бій биків, думки цілком компетентні, причому, якщо «дипломат». грішить надзвичайною емоціональністю, то «генерал» цілком стриманий, гумористичний і, мабуть, тяжкохворий, бо раз по раз приймає пілюлі (хід підказав Мендоса, «пілюлями» були балабушки «сен-сена», що перебивали неприємний запах у роті).

Коли після закінчення кориди люди ринули до виходу, а саме тут і мільйонер і безробітний стають завзятими іспанцями, тобто завзято працюють ліктями й нестримно рвуться вперед, намагаючись якнайшвидше вибратися з вузького тунелю, що веде до вулиці, Гонсалес і Веласкес обмінялись найважливішою інформацією, а саме: «матадор» устиг сказати «генералові», що цілий ряд співробітників ВСС він узяв «на гачок», що вони працюють не за гроші, а з ідейних міркувань, намагаючись завдати удару імперським устремлінням Великобританії, що японці чомусь припинили фінансування дорогоцінним камінням, дали йому доручення на рахунок у філіалі швейцарського банку, відкритий у Цюріху якимось доктором Міллером, і що, за чутками, німці зараз спішно утворюють у нейтральних країнах свої фірми, вкладаючи туди величезні кошти. Він устиг також сказати, що німці просили його переказати триста тисяч доларів на ім'я Єви Дуарте, дружини аргентінського полковника, який недавно повернувся до країни після дворічної роботи в Берліні на посту військового аташе при Гітлері; професор історії, що спеціалізувався по Латиноамериканському континенту, Гонсалес знав це ім'я. Канаріс у свій час сказав йому, що дружить з цим перспективним військовим, — світла голова, здатен багато на що, цілком перспективний.

Гонсалес пообіцяв продумати ситуацію, з наступним контактом не поспішав, знаючи, що Веласкес повернеться до Іспанії лише в березні сорок п'ятого, коли настане час його чергової відпустки, і весь цей рік він помалу, не поспішаючи, дуже обачно налагоджував зв'язки з економістами, зустрічаючись з ними на коридах; телефонні дзвінки були замотивовані — обмін враженнями після минулого бою. Так само замотивовані були й спільні сніданки із знайомими в кафе «Ріо-Фріо», ніякої конспіративності, у всіх на очах, слухай, секретна поліціє, пиши свої звіти, якщо