Атлантида - Девід Гіббінс
— Я завантажив у комп’ютер профіль місії, тепер прогріваю ракету, — повідомив Джек. — Запускаю систему наведення.
Він повернув крісло до панелі управління вогнем і змахнув з останньої шар осаду, відкривши червоні кнопки. Перевіривши, чи працює електроніка, подивився на Костаса, що сидів за панеллю управління плавучістю. Джекові було необхідне підтвердження того, що він робить усе правильно, і таким підтвердженням стало чорне від синців і набрякле до невпізнання обличчя друга. Чоловіки мовчки обмінялися кивками, і Джек повернувся до екрана.
— Почали!
Костас простяг руку та потяг на себе два важелі. Щось гучно клацнуло. Спочатку нічого не відбувалося, але потім почулося свистіння газу під високим тиском, що пересувався трубами в них над головами. Минуло кілька секунд, і до свистіння приєднався гуркіт на зразок віддалених ударів грому: потік стиснутого повітря почав наповнювати баластні баки між двома прошарками обшивки човна.
Дуже повільно, майже невідчутно, субмарина хитнулася, оживаючи. Ось вона дедалі голосніше зарипіла та застугоніла — наче якась велетенська істота, прокидаючись від віковічного сну, сонно потяглася, розпростуючи кінцівки.
Раптом ніс різко рвонувся вгору, кинувши чоловіків убік. Потім почувся оглушливий скрегіт — це відлетіли залишки Гвинта і керма.
— Тримайся! — закричав Костас. — Починаємо підняття!
Востаннє нестерпно заскигливши, дев’ять тисяч тонн корпусу рвонули вгору. Глибиномір перед Костасом почав із загрозливою швидкістю відлічувати відстань до поверхні.
— Увага! — крикнув грек. — Вісімдесят метрів… шістдесят… сорок… тридцять… вогонь!
Джек натиснув на червону кнопку, і від носа човна долетів удар, наче різко заповнилася вакуумна камера. Система запуску ракети автоматично відчинила гідравлічну ляду шахти та підірвала заряд вибухівки, яка викинула ракету у воду. Коли до корпусу залишалися лічені метри, ракетний прискорювач із колосальною силою жбурнув ракету на поверхню, де вона мусила лягти на північно-східний курс, ідучи на зустріч із командним центром Асланової імперії.
Стоячи на милицях на містку «Сі-Венчера» поруч із капітаном і стерновим, Том Йорк спостерігав, як останні з «Сігоків» із полоненими терористами на борті здіймаються над островом та летять до грузинського узбережжя. Неподалік у воді з пошкодженим вибухівкою двигуном нерухомо лежав «Гриф». Напередодні капітан «Сі-Венчера» відрядив три «Зодіаки», щоб вони відбуксували корабель далі від острова, до глибоководного каньйону.
Йорк обернувся, аби подивитися на острів, і в цю мить його увагу привернуло хвилювання моря за кілометр від «Сі-Венчера». Спочатку здавалося, що це ударна хвиля від підводного вибуху, але не встиг Том попередити інших, як крізь хвилі злетіла сталева стріла. Струмінь полум’я в неї за хвостом здійняв величезну піну. Метрах у тридцятьох над водою ракета ліниво нахилилася та на мить зависла нерухомо. Потім від’єднався ракетний прискорювач, а з корпусу висунулися крила. З громоподібним ревінням запрацював турбовентиляторний двигун, і ракета рушила на схід, за кілька секунд досягши швидкості звуку та вогняною кулею полетівши над гребенями хвиль до обрію.
Минуло ще кілька секунд, і увагу всіх людей на борту «Сі-Венчера» знову привернуло море. Наче могутній кит, на поверхню вирвався «Казбек». Його ніс піднявся над водою та із шумом упав назад. Коли велетенська чорна сигара вляглася на хвилях, у спостерігачів виникло відчуття, що це цілком робоча субмарина, — про більш ніж десятирічний підводний полон свідчило лише слабке пожовкнення деяких частин обшивки та значні пошкодження кормової частини. На мить стало видно круглу діру у правому борті, прорізану обладнанням ММУ, — мембрана відійшла під час спливання, й торпедний відсік наповнився водою. На щастя, Костас здогадався загерметизувати переділку. Розміри субмарини просто вражали: навряд чи можна було уявити собі більш загрозливу військову машину.
Серед екіпажу «Сі-Венчера» було чимало колишніх військовиків, і колись це видовище викликало б у них страх, порівнянний із переляком, який відчували моряки попереднього покоління, побачивши німецький підводний човен. Але цього разу «Казбек» зустріли криками радості: його поява означала, що терористи, нині спільні вороги флотів усього світу, ніколи не отримають зброї масового знищення, яку човен мав на борті.
— «Сі-Венчере», це «Казбек». Як чуєте мене? Прийом.
Почувши у радіоприймачі голос Джека, Том Йорк схопив мікрофон:
— «Казбеку», чуємо вас добре. Дякуємо за влаштований феєрверк. Прийом.
— Ось вам координати. — Джек двічі продиктував число із двадцяти цифр. — Можливо, ви схочете встановити супутниковий зв’язок із Манхаймом. Супутник мусить бути якраз над нами. Якщо хтось не розуміє, чому ми це зробили, повідомляю: саме ці хлопці потопили «Сіквест».
Минуло кілька хвилин, і головні учасники подій зібралися біля великого екрана у командному модулі «Сі-Венчера». Всі охочі не вмістилися у невеликій кімнаті, тому перевагу віддали членам екіпажу «Сіквеста», що врятувалися за допомогою підводного апарата. До них приєдналися Бен та Енді, які тільки-но поставили на місце ДСРВ. Присутні мовчки вдивлялися в зображення, що з’явилося на екрані.
Вони бачили групу будівель, поєднаних шпицями трубопроводів із центральною спорудою. Ліворуч інфрачервоний давач зображував у багряних тонах із десяток людей, які метушилися біля двох великих двороторних гелікоптерів, — машини прибули вже після того, як із бази втік Джек. Друга група людей зібралася на берегу моря; усі явно кудись поспішали. Майже кожен ніс предмети, подібні до картин і скульптур.
Раптом екран яскраво спалахнув, і від його центру зі швидкістю блискавки розійшлися концентричні кола теплих кольорів. Коли температура спала, відкрилася картина цілковитої руйнації. Центральну споруду під банею було знищено вщент. Термічне зображення показувало, до якого місця вибух спалив труби проходів, що вели від центру управління до інших будівель. Але вибухова хвиля пройшла далі — перекинула гелікоптери та накрила всіх людей, які ще кілька секунд тому метушилися на майданчику. Мертві тіла лежали серед пакунків. Смерть забрала тих людей раніше, ніж вони щось відчули.
Хтось із присутніх зааплодував. Усі знали, що це не просто помста: ставки у цій грі набагато вищі.
30
— Нас дуже засмутила звістка про Пітера Гові.
Моріс Гібермаєр вистрибнув із гелікоптера та, навіть не дивлячись на кам’яне коло, підійшов до Джека й поклав руку йому на плече. Сцена була вельми зворушливою — цей вияв дружби виходив далеко за межі спільної професійної пристрасті.
— Поки що ми не втратили надії.
Джек, Катя та Костас стояли біля підніжжя сходів, що вели до внутрішньої печери вулкана.
