Слідопит, або Суходільне море - Джеймс Фенімор Купер

Хлопець ступив крок до сержанта, рвучко схопив його за руку й міцно-преміцно стис її, не в змозі стримати свої глибокі почуття.

— Сержанте Дангеме! — урочисто промовив він.— Ви добра людина, хоч і жорстоко обійшлися зі мною цього разу. Скажіть, ви любите свою дочку?

— Ти не можеш у цьому сумніватися, Прісна Водо,— хрипким голосом відповів сержант.

— А згодні ви дати їй і всім нам тепер уже єдину можливість урятувати життя?

— Що я маю для цього зробити, мій хлопче? Кажи, що я повинен для цього вдіяти? Досі, здається, я діяв теж лише так, як підказувала моя совість... Кажи ж, що я повинен зробити?

— Підтримайте мене проти добродія Кепа ще хоча б п’ять хвилин, і все, що тільки в людських силах, буде зроблено для врятування «Вітрогона»!

Сержант завагався: надто вже він звик до дисципліни, щоб скасовувати власні розпорядження. До того ж не любив він ще й показувати, ніби сумнівається у правильності своїх рішень, а про мореплавський хист свого родича він був надто високої думки. Доки він розмірковував, Кеп тим часом покинув стернового, біля якого простояв деякий час, і підійшов до гурту.

— Прісна Водо,— звернувся він, наблизившись,— я прийшов запитати тебе, чи не знаєш ти, бува, такої місцини тут, на березі, де можна було б зручніше викинути судно? Настав той час, коли ми змушені вдатися до цього відчайдушного кроку.

Ця мить Кепової розгубленості довершила Джасперову перемогу. Глянувши на сержанта, юнак піймав легкий кивок згоди і не став більше гаяти дорогоцінного, часу.

— Дозволяєте мені стати за стерно?-— звернувся він до Кепа.— Спробую, може, пощастить як-небудь дістатися ген до того рукава, що у нас під вітром.

— Та ставай уже, ставай...— відповів той, відкашлюючись, щоб відтягти голос: його гнітило почуття відповідальності, що лежала на його плечах, а ще більше — усвідомлення власного безсилля.— Все одно, ставай, Прісна Водо, бо, чесно кажучи, я вже нічого кращого придумати не можу. Нам залишається тільки одне з двох: або викинутися на берег, або піти на дно.

Джасперові тільки цього й треба було. Одним стрибком він опинився на кормі й схопив у руки стерно. Лоцман без слів зрозумів його наміри і за знаком молодого капітана негайно згорнув і останню розпущену частину грот-вітрила. Вловивши слушний момент, Джаспер рвучко крутнув стерно, попустив кінець стакселя, і легенький тендер, ніби відчувши на собі знайому руку хазяїна, поволі накренився, а потім ковзнув поміж валами. А подолавши цю небезпеку, суденце вже наступної миті з такою шаленою швидкістю звернуло на підводні скелі, що його загибель здавалася неминучою. Віддаль на очах скорочувалася, і Джасперові довелося здійснити свій задум буквально за якихось п’ять-шість хвилин, після чого він швидко повернув стерно на борт, і «Вітрогон», незважаючи на вал хвиль, повернувся носом проти вітру з такою грацією, з якою качка повертається на дзеркальній гладіні ставка. За Джасперовим знаком на бакові все прийшло в рух і з кожного борту в воду полетів стоп-анкер. Тепер навіть Мейбл і та помітила, з якою несамовитою швидкістю зносило тендера, бо канати розмотувались, мов тонкі линви. Як тільки вони більш-менш натяглися, негайно спустили якорі, прив’язавши їх майже до кінців канатів. Припнути легеньке суденце на товстезних канатах виявилося не такою вже важкою справою, і за менш ніж десять хвилин, відколи Джаспер узяв стерно в свої руки, «Вітрогон» уже похитувався на хвилях носом проти вітру, заарканений з обох боків тросами, що були натягнені, мов залізні штаби.

— Що ти робиш, Джаспере! — люто загукав Кеп, помітивши, що його обдурено.— Як ти смів піти на таке! Наказую перерубати троси й негайно викинути судно на берег!

Цей наказ, одначе, ніхто, здавалося, не мав наміру виконувати: відтоді, як Прісна Вода знову прийняв командування, екіпаж корився вже тільки йому. Побачивши, що матроси не зважають на його наказ, і гадаючи, що судно все ще на краю загибелі, Кеп знову гнівно накинувся на Джаспера.

— Так ти тільки прикинувся, що в той рукав хочеш заходити! — гаркнув він, закінчивши такими крутими словами, які ми тут не зважуємося наводити.— А замість того взяв курс на ту скелю, об яку нас як торохне, то й кісток своїх не позбираємо!

— Для чого ж тоді ви хочете порубати канати — щоб саме на цьому місці викинути всіх на берег?— глузливо запитав його Джаспер.

— Негайно ж киньте лот і визначте напрям дрейфу! — знову несамовито крикнув Кеп до матросів на бакові.

Джаспер подав знак, і цей наказ було негайно виконано. Всі, хто перебував на палубі, стовпилися коло борту і, буквально затамувавши подих, стали чекати наслідків цього досліду. Ледве свинцеве грузило торкнулося дна, як лінь[112] натягнувся, і вже через дві хвилини стало ясно, що тендер дрейфує прямісінько на скелю із швидкістю довжини корпуса судна за хвилину. Джаспер аж зчорнів: він добре усвідомлював собі, що коли «Вітрогона» затягне в коловорот підводних скель, перша низка яких то виринала, то знову ховалася під водою вже не далі як за кабельтов від них, ніщо вже не порятує судна.

— Зрадник! — зіпонув Кеп, аж задихаючись від гніву й погрожуючи молодому капітанові пальцем.— Ти розплатишся за це своїм життям!..— додав він, перевівши подих.— Був би я начальником цієї експедиції, сержанте, я повісив би його па самім вершечку грот-щогли, щоб він, бува, не вишмигнув плавом.

— Угамуй свій гнів, шуряче!.. Благаю тебе, вгамуйся! Джаспер, по-моему, зробив усе на краще, а становище, може, не таке вже й безнадійне, як ти гадаєш.

— А чого він тоді не стернував до бухти, як обіцяв?.. Для чого він приволік пас сюди, напроти цієї скелі, де так крутить вітер і де навіть скелі вдвічі густіші, ніж у інших місцях? Для чого, га? Тільки щоб швидше потопити нас усіх?!

— Саме тому я привів сюди тендер, що тут скелі вдвічі густіші,— ввічливо відповів йому Джаспер, хоча від Кепових образ у нього вже клубок підкотився до горла.

— Невже ти хочеш переконати мене, старого моряка, ніби тендер може вціліти між таких скель?

— Я вас зовсім не хочу в