Слідопит, або Суходільне море - Джеймс Фенімор Купер

— Упертість мого дядечка не повинна стати причиною лиха. Я вас прошу, Джаспере, сходіть ще раз на палубу й попросіть, хай мій батечко прийде сюди.

Доки хлопець виконував це прохання, Мейбл сиділа, прислухаючись до завивань вітру й гуркоту валів, що розбивалися об тендер, і раптом її охопив страх, якого вона досі не знала. Вона добре переносила хитавицю, чи, як то кажуть у такому випадку пасажири, «була справжнім моряком», і відколи почався шторм, намагалася займатися своїми звичними жіночими справами. А тепер чомусь її охопила тривога, і тут вона відразу збагнула, що це їй уперше доводиться бути на воді в таку бурю. Ті кілька хвилин, доки вона чекала батька, видалися їй за годину, тому вона ледве могла перевести подих, коли побачила, що він, нарешті, спускається з Джаспером по трапу. Квапливо переказавши батькові все те, що їй розповів Джаспер про їхнє загрозливе становище, вона почала благати його; аби він заради любові до неї, заради збереження свого власного життя та життя всіх його підлеглих умовив дядька Кепа передати командування судном у руки того, хто був і залишався його, законним капітаном.

— Таточку, Джаспер не зрадник! — гаряче заговорила вона.— Якби він був зрадник, то навіщо йому було б топити усіх нас з кораблем і самому йти на дно. Я готова заприсягтися своїм життям, що він не зрадник.

— Це як на погляд переляканого дівчиська,— зі спокоєм флегматика відповів їй сержант.— А коли розсудити з погляду командира експедиції, то воно, мабуть, зовсім не так. Твій Джаспер, можливо, саме вважає, що варто потопити судно хоча б заради того, щоб швидше дістатися до берега, а там утекти.

— Сержанте Дангеме!

— Тату!

Обидва ці вигуки пролунали одночасно, проте вони були різні за інтонацією й виражали різні почуття: у Джасперовім переважав подив, у доччиному — докір. Але старий служака, який взагалі звик безцеремонно поводитися з підлеглими, пропустив ці вигуки повз вуха і, подумавши з мить, провадив далі так, ніби нічого й не чув:

— Та й мій шуряк Кеп не з тих, щоб дозволити комусь повчати себе на борту корабля.

— Але ж, таточку, коли усім загрожує смертельна небезпека!..

— Тим більше. Керувати судном за гарної погоди не вельми яка мудрість, а от коли загрожує небезпека, тоді саме й проявляє себе найкращий командир. До того ж, навряд щоб Чарльз Кеп кинув судно напризволяще, побачивши, що воно потрапило в небезпеку А крім того, Прісна Водо, він вважає, що ваша пропозиція підозріла і більше скидається на зраду, ніж па голос розуму

— Хай він там собі вважає, що хоче, а я вас прошу покликати лоцмана її запитати в нього, що він на це скаже. Адже вам добре відомо, що я з ним від учора не бачився.

— Що ж, у цьому є певна рація, і на це можна пристати. Ходімо тоді за мною на палубу, щоб усе було чесно й відверто.

І Джаспер слухняно пішов за сержантом, а Мейбл так закортіло й собі почути лоцманові слова, що вона теж не втерпіла її нишком подалася за ними аж до передостанніх східців трапа, щоб за потреби можна було пригнутися й сховатися від дошкульного вітру та бризок. Далі її не пустила ще й жіноча скромність, але, ставши на трапі, вона напружила всю свою увагу, щоб не пропустити повз вуха жодного слова.

Невдовзі з’явився й лоцман. Скоро ступивши на палубу, він обвів поглядом виднокрай і явно знітився. Щоправда, до нього в каюту вже просочилися чутки про небезпечне становище «Вітрогона», але цього разу вони не перебільшували небезпеку, як це завжди буває, а навпаки — применшували її. Лоцманові дали перше змогу добре обдивитися довкола й аж тоді запитали, як би він за таких обставин учинив із судном.

— Я не бачу іншого способу врятувати тендера, як негайно стати на якір,— просто і без вагань відповів лоцман.

— Як, отут, посеред озера? — знову, як і Джасперові, здивовано повторив Кеп ті самі свої слова.

— Ні, не тут, а он там, ближче до землі — перед першою низкою бурунів.

Почувши те саме й від лоцмана, Кеп остаточно прийшов до висновку, що Джаспер та його помічник змовилися потопити «Вітрогона», аби самим якось скористатися з цього і втекти. Тому він вислухав лоцмана з тією ж бундючною зневагою, що й перед цим Джаспера.

— Кажу ж тобі, шуряче Дангеме,— відповів Кеп, коли сержант зауважив, що, мовляв, і лоцман, і Джаспер радять одне й те саме,— кажу ж тобі, що жоден моряк з чистим сумлінням не дасть такої поради. Було б божевіллям, доки ще хоч одну полотнину можна тримати на щоглі, кидати якір за такого штормиська біля підвітряного берега! Хто мене виправдає тоді перед страховиками судна, коли я кину якір біля підводного каміння?.. То треба зовсім з’їхати з глузду!

— Страховиком військових суден, шуряче, є його величність король, а на мені лежить відповідальність за життя всього екіпажу. Джаспер і лоцман куди краще за нас із тобою знають Онтаріо. Я вважаю, що позаяк вони обоє кажуть те саме, то цьому не можна не йняти віри.

— Дядечку! — благально почала була Мейбл, але застережливий жест Джаспера примусив її замовкнути.

— Нас так швидко несе на буруни,— рішуче втрутився юнак,— що далі займатися балачками нікуди. Десь за півгодини все й так вирішиться, але я попереджую добродія Кепа, що навіть той, хто найміцніше тримається на ногах, теж не встоїть на палубі, коли суденце торохнеться об каміння. І я майже не сумніваюся, що всі ми підемо зимувати до раків, навіть не допливши до другої низки бурунів.

— А що вам тоді допоможе якір?! — люто визвірився Кеп на Джаспера, ніби той був винен не тільки у сказаних словах, але й у можливих наслідках шторму.

— В кожному разі, він не зашкодить,— стримано відповів йому Прісна Вода.— Поставивши тендера носом проти вітру, ми трохи загальмуємо швидкість дрейфу, а тоді вже не так страшно, якщо нас навіть і потягне між буруни. Сподіваюся, добродію Кепе, ви тепер дозволите мені й лоцманові приготувати якорі до спуску: адже цей захід може тільки допомогти і зовсім не зашкодить справі.

— Що вже хочете, те й робіть: розмотуйте бухти[109], спускайте якорі, я вже нічого не буду перечити. Ми зараз