Галка - Павло Федорович Автомонов
Про всяк випадок я вирішив вийти на подвір'я, щоб часом не завітали сюди ще якісь гості і, можливо, ті, за кого удавав себе Кудрявий. У сінях мене наздогнала молодиця.
— Нам дають сірники по карточках. Лудзу… — вона відрахувала з коробки п'ять сірників і подала мені. — Фюнф.
Вона дала мені п'ять сірників з коробкою. Я ще блимав очима, відчувши у своїй руці її теплі пальці.
— Спасибі. Палдес… Звідки ви знаєте, що нам потрібні сірники?
— Знаю, — так само тихо мовила молодиця і пішла до хати.
Ми покинули хутір, заплативши сорок марок і полишивши людям цілу низку здогадок і хвилювань.
18 квітня
Леонід, Короп і Орел ходили на хутір — вже на інший. Принесли хліба. Господар їм сподобався. Вони розпитали про госпіталь в Апе. «Лікуються там не лише німецькі солдати, а й «лісові коти», які були в боях з партизанами. Поранені місяць тому прибули з Пскова». Відомості точні. У госпіталі працювала племінниця хазяїна Алма. Короп просив хазяїна, щоб Алма дізналася, чи нема серед поранених Кротова.
19 квітня
Зоряна ніч. Орел уже вкотре сидить біля купи дров, готовий перетворити сухе ломаччя у вогнище. Я віддав йому всі п'ять сірників з коробкою. Може, ці сірники щасливі: виробляються у Латвії!
Ходимо сюди-туди, щоб не замерзнути. Ночі холодні, а при ясному небі ще й морозець. Чути далеке гудіння. Мабуть, наші. Гуркіт наближається.
Спалахнуло полум'я. Двокрилий літак прямує на вирубку. Опускається один парашут. Ще… Літак розвертається на другий заліт. Ще два мішки впали на землю. Три знайшли незабаром. А четвертий — ні. Та не біда. Ліс там густий, і навряд щоб хтось натрапив скоро на наш вантаж. Хіба що випадково. Хоча на випадках тримається світ…
22 квітня
Леонід і Юхан були на спостережному пункті. Машини не йшли по шосе. Але вдалині гули мотори. Хлопці побрели уздовж шляху. Незабаром побачили хутір і автомашини, замасковані зрубаними ялинами. З будинку вийшов фельдфебель і подав якусь команду. Повибігали солдати і с гали шикуватися. Наші двоє залягли у канаві неподалік. Фельдфебель щось покричав, а потім розпустив стрій. Два солдати побігли до лісу. Відходити Леоніду і Юхану пізно: ліс рідкий і проглядається наскрізь. Приготувалися стріляти. Чекають. Німці без автоматів, з сокирами. Ідуть ще нарубати дерев, щоб замаскувати машини. Вже лишилося до них кроків з п'ять. Юхан і Леонід перезираються. Стріляти, а потім «ноги на плечі»? Та стрілянина означатиме, що доведеться міняти свій спостережний пункт. Та ось солдати зупинилися.
— Раптом один опустив штани і повернувся до нас голим задом, — оповідав Орел.
— Якби росла близько кропива, то біс із нею, з тою конспірацією. Зате було б про що розповісти нашим в естонському гвардійському корпусі!
А другий стоїть біля високої сосни і покльовує по стовбуру сокирою. Сміється. Про жінок ведуть мову.
— Ще б два кроки німці зробили вперед — і хана.
— Та першому мов хто підказав повернутися до нас плечима, а не обличчям.
А Леонід сказав:
— Більше не полечу в тил ворожий!
Сплюнув, а потім здув з картуза ялинові й соснові глиці і зняв із штанів травинку. Акуратист, яких пошукати! Леонід не отримав від Коропа жодного зауваження. Хіба що був вилаяний за те, що умудрився приземлитися в ручай завширшки півтора метра, минувши берег.
Солдати повернулися назад із зрубаними двома соснами, а наші подалися на спостережний пункт,
25 квітня
Базу перенесли ближче до шосе. Кіз зустрічаємо на кожному кроці. Здається, кози нас уже знають і не тікають. Леоніду вдалося підійти до кози на п'ять кроків. Вже був прицілився, та пожалів. Стрибнула й побігла, махаючи куцим хвостиком. Орел сказав: «Уже в казанку була і вистрибнула».
27 квітня
З Кудрявим повертався у табір. Вийшли на луки. Сонце занурювалося у ліс. Спершу воно торкнулося крон дерев ледь-ледь, а потім його диск прорізав ліс донизу, полишивши багряно-жовтуватий захід. Молодий, голубуватий місяць висів над луками, а коли до нього наблизилися хмарини, то здалося: поплив, «неначе човен в синім морі». Луки затиснуті лісом. На півночі — одинока клуня. Клуня навіює тривожні спогади про перше приземлення і постріли Кротова у спину Петрові.
Кротов. Щоразу, коли чую це прізвище, пригадую не