Подих диявола - Томас Тімайєр

— Це правда? У нас є золото?

Бхамбан не відповідав. Він затулив обличчя руками і стогнав.

— Мені шкода, але я нічого не знаю ні про які скарби, — знову звернувся Дималь до кам’яного.

— Можливо, наш спільний друг Гумбольдт нам допоможе.

Усі погляди звернулися до дослідника.

Гумбольдт відкашлявся.

— Можливо. Але перш, ніж я розповім, що знаю, давайте ще раз пригадаємо історичні події. Йдеться про давній борг тунгалів і анаків. Щоб завоювати країну, тунгали обдурили анаків. Вони запропонували їм угоду: золото в обмін на країну. Анаки на чолі зі своїм королем були досить наївними, щоб погодитися. Це ваш борг, Ламарок. Якби ви були кращим правителем, ваш народ зберіг би країну. Але не мені вам це говорити.

Кам’яний король опустив голову.

— Те, що трапилося потім, досить докладно описується в легендах. Не буду повторювати ще раз. Це злочин, за який ви мстилися всі ці роки, викрадаючи й поневолюючи безневинних людей. Злочини чинили обидві сторони. Чаші ваг урівноважені. На вашу користь, король Ламарок, говорить той факт, що ви тільки викрадали людей, але не вбивали їх. Якщо я повідомлю вам свою інформацію, я хочу бути впевнений, що конфлікт вичерпано раз і назавжди.

— Які твої вимоги?

— Я вимагаю, щоб ви звільнили всіх рабів і бранців. Ви обіцяли це в печері. Далі я вимагаю, щоб у майбутньому ви припинили робити набіги на села, і з миром повернулися до своєї підземної імперії. Люди достатньо настраждалися від вас.

— Обіцяю.

Гумбольдт кивнув і звернувся до іншого короля:

— Тепер ви, Бхамбане. Ви теж повинні дати врочисту обіцянку.

Замість відповіді Бхамбан плюнув Гумбольдту під ноги.

— Ну й чудово. Тоді ти, Дималю. Твоє слово, як слово королівського сина, має таке ж саме значення. Чи хочеш ти дати врочисту обіцянку?

— Усе, що потрібно, туане Гумбольдт.

— Тоді пообіцяй, що коли золото справді існує, ти добровільно від нього відмовишся, без усякого каяття, і не будеш на нього претендувати.

— Із великим задоволенням. Тому що досі я нічого не знав про існування такого скарбу, я легко можу від нього відмовитися. Крім того, я не вважаю, що золото може зробити щасливим. Щастя й добробут перебувають у серцях людей, а не в якихось папірцях.

Гумбольдт посміхнувся.

— Тоді прошу вас скріпити цей договір рукостисканням.

Дималь і король Ламарок простягнули один одному руки. Дивне це було видовище. Худенький і тендітний Дималь із відкритим і привітним обличчям. І величезний похмурий Ламарок, неймовірно старий.

Дві такі різні істоти, але вони, здається, дійшли згоди.

Вони уважно подивилися один на одного, потім кивнули й обернулися до Гумбольдта.

— А тепер показуй нам скарб, Гумбольдте.

— Із великим задоволенням.

Дослідник розвернувся й попрямував до храму. За ним ішла довга процесія. Біля входу утворилася невелика тиснява, але все ж таки всередину вмістилися всі. Вони зібралися півколом навколо Гумбольдта, який зупинився посередині величезного порожнього залу. Він почекав, поки всі підійдуть, і заговорив. Його голос луною відбивався від стін.

— Ось місце, де я знайшов камінь, який передав вам унизу в печері, Ламарок, — він постукав ціпком по підлозі.— Він лежав точно тут. Там, де зараз стою я. Як бачите, тут нічого не можна знайти. Тільки пісок, галька та кремінь. Тим, що я звернув увагу на щось незвичайне, я зобов’язаний Вілмі. Вона дзьобнула один із каменів, і я помітив золотаве мерехтіння, — він нахилився й підняв камінь, що обріс мохом. — Бачите?

Він потер поверхню, і справді — у світлі смолоски- пів блиснуло золото. Він кинув камінь Оскару.

Той упіймав і зважив у руці.

— І правда, золото, — підтвердив він. — Щире золо- то. Жодна інша речовина не має такої божественної ваги.

— Ну то й що? — втрутився Бхамбан. — Можливо, тут просто жалюгідні залишки скарбів. Ніякого золота тут немає. Ось уже багато століть, як воно зникло. — На обличчі в нього з’явилася демонічна посмішка: — Марно турбувався, Гумбольдте. Все правильно, я нащадок короля Сукарно. Але жодної монетки тобі не дістанеться. І цій брудній купі рогатих теж. Анаки завжди були недолугі. Як вони могли бути такими наївними, що дозволили відібрати в себе країну за допомогою простого трюку? Вони покарані через власну жадібність. Сукарно вчинив цілком правильно, коли зіштовхнув їх у вулкан. Вони не мають права населяти цей чудесний острів.

Почулося грізне ричання. Ламарок вишкірився. Охоронці Бхамбана наставили зброю на кам’яних. Ті також зайняли бойову позицію. Ситуація загрожувала вийти з-під контролю.

Гумбольдт підняв руки й постав між войовничими групами.

— Постривайте! Я ще не закінчив. Те, що я скажу, розв’яже всі проблеми. Отже… — він повернувся до Бхамбана. — Якщо я вас правильно зрозумів, поважний королю, то ви гадаєте, що потяг анаків до золота — дурня?

— Звісно. Кожному дурневі відомо, що золото не робить щасливим. Якби я міг вибирати своє щастя, мені б хотілося, щоб знову запанував мир.

Гумбольдт із погрозою тицьнув пальцем у бік жирного короля:

— Ловлю вас на слові, Бхамбане. Виходить, ви будете тільки раді, що я його знайшов.

Гумбольдт вихопив