Прерія - Джеймс Фенімор Купер
Погляди тетона і втікачів зустрілись. Уюча закричав — протягло, голосно й пронизливо, і в цьому крикові змішалися торжество й погроза. Цей сигнал поклав край суперечці про достоїнства човна, і лікар сів поруч із старим так поквапливо, ніби туман, що затьмарював його розум, чудесним чином розвіявся.
Коневі довелося напружувати всі сили, щоб урятувати втікачів од стріл, які через мить замелькали в повітрі. На крик Уючі до берега прибігли з півсотні його товаришів, але, на щастя, серед них не було жодного воїна, відзначеного правом носити карабін. Однак не встигли втікачі дістатися до середини річки, як на березі з'явився сам Маторі; пролунав постріл, не завдавши втікачам ніякої шкоди, що страшенно розчарувало й розлютило вождя. Трапер кілька разів підводив свою рушницю, ніби хотів випробувати її силу на ворогах, але щораз опускав її, не вистреливши. Очі пауні запалали, мов у пуми, коли він побачив стільки воїнів з ворожого племені; на безсилу лють їхнього вождя він відповів презирливим помахом руки і бойовим кличем свого народу. Цей виклик був надто образливий, щоб його стерпіти. Тетони всім гуртом кинулись у річку, і вона рясно вкрилася темними плямами коней і людей.
А втікачі щосили добувалися до рятівного берега. Однак дакотські коні були набагато свіжіші, ніж стомлений скакун, на якому сидів пауні, та й не було на них ніякого вантажу, окрім вершників; отож переслідувачі пливли значно швидше за переслідуваних. Трапер, хоч і дуже добре усвідомлював небезпеку, спокійно поглядав то на тетонів, то на свого молодого спільника-індіанця, ніби перевіряв, чи не злякався той, побачивши, що вороги напосідають. Але пауні не виказував ані страху, ані стурбованості — почуттів, цілком природних за таких обставин; молодий воїн лише насупив брови, а в очах його світилася смертельна ненависть.
— Ти дуже цінуєш життя, друже лікарю? — запитав старий з філософським спокоєм, через що ці слова здалися природознавцеві ще страшнішими.
— Не ради самого життя, — відповів той, сьорбнувши з долоні річкової води, щоб змочити пересохле горло. — Не ради самого життя, а головним чином тому, що моє існування має виняткове значення для природничої історії. Отже…
— Еге ж! — вів далі старий, надто заглиблений у свої думки, щоб дійти суті лікаревих слів із звичайною своєю проникливістю. — Це відчуття природне, але нице й малодушне. А от молодому пауні життя таке саме дороге, як і будь-якому губернаторові в Штатах, і він може врятуватися, чи принаймні спробувати врятуватися, пустивши нас за течією; але ж він, бачиш, мужньо додержує слова, як випадає індіанському воїнові. Щодо мене, то я вже старий і готовий підкоритися тій долі, яку призначив бог; та й твоє життя, гадаю, не така вже велика цінність для людства; буде кричущим соромом, коли цей хлопчина віддасть свій скальп ради двох таких нікчемних створінь, як ми з тобою. Отож я хочу, коли, звісно, ти не проти, сказати йому, щоб він рятувався сам, покинувши нас на милість тетонів.
— Я відхиляю цю пропозицію, як таку, що суперечить природі і є зрадницькою стосовно до науки! — закричав переляканий природолюб. — Ми рухаємося напрочуд швидко; а що цей чудовий винахід пливе надзвичайно легко, то через кілька хвилин ми будемо на суходолі.
Старий уважно подивився на нього і, похитавши головою, сказав:
— От що значить страх! Він змінює земних істот і розум людини, робить огидне привабливим для наших очей, а прекрасне — потворним! Боже, от що значить страх!
Але суперечка негайно урвалась, як тільки вони знов поглянули на переслідувачів. Коні дакотів досягли середини річки, і вершники вже сповнювали повітря переможними криками. Тим часом Мідлтон і Пол, відвівши жінок до заростів, повернулися до прибережної смуги води, погрожуючи ворогам рушницями.
— На коней, на коней! — крикнув трапер, забачивши їх. — Сідайте на коней і тікайте, якщо вам дороге життя тих, хто вам довірився! На коней, а нас полишіть на волю божу!
— Нахили голову, старий трапере, — почувся голос Пола. — Нахиліться обоє у своєму гніздечку. Той чортяка тетон просто за вами; нахиліться, дайте дорогу кентуккійській кулі!
Трапер озирнувся і побачив, що завзятий Маторі, випередивши свій загін, опинився на одній лінії з човном і бортником, який вже наготувався здійснити свою погрозу. Старий нахилився, пролунав постріл і свинець, не ушкодивши його, просвистів над головою трапера до своєї цілі. Але око тетонського вождя було не менш бистре й певне, ніж у його супротивника. За мить до пострілу Маторі кинувся з коня в воду. Кінь захропів з болю та страху, відчайдушним ривком вискочивши з води мало не наполовину. Потім його підхопила течія, і каламутний потік, забарвлений кров'ю коня, потяг тварину за собою.
Тетонський вождь незабаром виринув і, збагнувши, що кінь загинув, поплив, енергійно працюючи руками, до найближчого з молодих індіанців, який негайно віддав славетному воїнові свого коня. Але ця подія все-таки збентежила дакот, які вирішили зачекати, що робитиме їхній вождь. Тим часом шкіряний човен пристав до протилежного берега, і втікачі знову зібралися на суходолі.
А тетони розгублено кружляли в воді, наче голуби, що кидаються навсібіч після випалу в середину головної зграї. Очевидно, індіанці вагалися, чи варто штурмувати добре захищений берег. Врешті-решт звичайна індіанська обережність узяла гору, й Маторі, якому недавній випадок став за добру науку, відвів воїнів назад — на той берег, звідки вони прийшли, — щоб дати спочинок коням, що вже не слухалися вершників.
— Тепер беріть жінок і скачіть он до того пагорка, — сказав трапер. — За ним є друга річка. В'їжджайте в воду, повертайтесь обличчям до сонця і йдіть річищем близько милі, до високої піщаної коси, — а там я вас зустріну. Хутко! На коней! А ми з пауні та моїм безстрашним другом лікарем — він-бо відчайдушний вояк! — відстоїмо берег. Головне — показати їм зброю, а стріляти, може, й не доведеться!
Мідлтон і Пол визнали за краще не марнувати слів на суперечку. Радіючи, що їх з тилу прикриватимуть, хай і слабкими силами, вони негайно рушили в путь і незабаром зникли у
