Прерія - Джеймс Фенімор Купер
Молодий пауні знов пильно подивився в очі кожному пришельцеві, перш ніж відповів на таке важливе запитання. Чоловіків він розглядав недовго й, очевидно, цей огляд його цілком задовольнив. Але рідкісна й незвична краса Інес — створіння прекрасного й загадкового, — як і першого разу, прикувала до себе його погляд. Часом він переводив очі на Еллен, зваблений її зрозумілішою, хоч і теж незвичайною вродою, але тут-таки повертався до споглядання істоти, котра його недосвідченому окові та простодушному розумові здалася вершиною досконалості, яку могла б створити хіба полум'яна уява юного поета. Ніколи не зустрічав він у рідній прерії нічого настільки прекрасного, настільки ідеального, настільки гідного, що могло б послужити винагородою відвазі й самовідданості воїна; і молодий завзятець дедалі більше віддавався чарам цієї надзвичайної жіночої вроди. Але, завваживши, що його погляд бентежить предмет його захвату, він відвів очі й, виразно приклавши руку до грудей, скромно відповів:
— Мого батька зустрінуть як гостя. Юнаки мого народу полюватимуть з його синами; вожді куритимуть люльку з сивоголовим. Дівчата-пауні співатимуть пісень його дочкам.
— А якщо ми наскочимо на тетонів? — запитав трапер, бажаючи докладніше з'ясувати умови цієї нової спілки.
— Вороги Великих Ножів зазнають удару пауні.
— Добре. Тепер ми з моїм братом домовимося йти некрученою стежкою: хай наша путь до його селища буде пряма, як політ голуба.
Молодий пауні жестом показав, що згоден, і слідом за трапером відійшов трохи вбік, аби їхній раді не завадили своїми втручаннями нерозсудливий Пол чи неуважний природознавець. Переговори тривали недовго, але оскільки співрозмовники висловлювалися, за звичаєм індіанців, короткими багатозначними реченнями, то обидва швидко з'ясували все, що їх цікавило. Коли вони повернулися до гурту, старий розповів товаришам, про що він дізнався від пауні.
— Так, я не помилився, — сказав він, — цей гожий молодий воїн, — а він-таки гожий і благородний, хоч від цього малювання, може, й трохи страховидний, — цей гожий юнак сказав мені, що він розвідник і вистежував тетонів. Його загін був не настільки сильний, аби стятися з тими дияволами, що цілими юрбами спустились сюди із своїх гірських селищ пополювати на буйволів, і до стійбища пауні послано гінців по допомогу. А цей молодик, очевидно, сміливець хоч куди, бо ж сам-один ішов по сліду тетонів, аж поки йому, як і нам, довелося сховатися в траві. Але він ще сказав мені таке: на жаль, підступний Маторі, замість битися із скватером, подружився з ним, і тепер обидві зграї — червоношкірих та білих — ідуть за нами назирці. Вони облягли цю спалену рівнину, щоб, оточивши, розправитися з нами.
— Як це йому стало відомо?
— Що ти кажеш?
— Звідки він дізнався, що все воно так і є?
— Звідки? Ти думаєш, що розвідникові, аби довідатися про події в прерії, потрібні газети й міські оповісники, як ото в твоїх Штатах? Жодній плетусі, яка бігає з дому в дім, лихословлячи про сусідів, не рознести своїм язиком новини так швидко, як це роблять тубільці за допомогою всяких знаків і умовних попереджень, зрозумілих тільки їм. Це — їхня освіта, і до того ж — неабияка перевага! — вони дістають її просто неба, а не серед шкільних стін. Запевняю тебе, капітане: все, що він сказав, — правда.
— Можу присягнути, що так воно й є, — докинув Пол. — Це розумно, а значить, правда.
— Можеш присягнути, хлопче, сміливо можеш присягнути! А ще пауні сказав, що неподалік, милі за півтори звідси, справді є річка, — отже мої старі очі не зрадили мене! Як ви бачите, вогонь добряче попрацював саме тут, і дорогу нам застеляє дим. Пауні теж такої думки, що нам треба сховати свій слід у воді. Так, ця річка мусить лягти між нами й сіу, а там, покладаючись на бога та свої сили, ми як-небудь доб'ємося до селища Вовків.
— Менше слів — більше діла, — сказав Мідлтон. — Рушаймо!
Старий погодився, і всі наготувалися їхати далі. Пауні напнув на плечі буйволячу шкуру й пішов попереду, раз у раз оглядаючись, щоб крадькома помилуватися незвичайною і незбагненною красою Інес, яка нічого не підозрювала.
Через якусь годину втікачі досягли берега річки — однієї з сотні приток Міссурі та Міссісіпі, що несуть до океану води цього неосяжного й майже незаселеного краю. Ця річка була неглибока, але бурхлива й швидка. Пожежа обпалила береги до самої води, а що теплі струмені парували у вранішній прохолоді, змішуючися з димом знавіснілої пожежі, то понад річкою висіла ніби рухлива запона. Трапер потішено відзначив цю обставину і, допомагаючи Інес злізти з коня біля самої води, сказав:
— Ті шахраї обдурили самих себе! Може, я б і сам підпалив прерію, щоб сховатися в диму, коли б ті шкодливі чорти не зробили цього за мене. Ну, пані, ставте свої тендітні ніжки на землю, — либонь, довелося вам, незвиклій до таких страхіть, натерпітися! Гай-гай! Як потерпали отакі ж, як ви, молоді, ніжні, доброчесні й скромні жінки за часів жахливих індіанських війн! Злазьте, пані, ще чверть милі, он до того берега, — і тоді вже ми принаймні зіб'ємо їх зі сліду.
Тим часом Пол допоміг Еллен злізти з коня і тепер стояв, сумно дивлячись на оголені береги. Ніде не видно було ні чагарів, ані деревця, — тільки де-не-де стирчали віхті по-одиноких низьких кущиків, серед яких не знайти і десятка гілок, що згодилися б на звичайну палицю.
— Послухай, старий трапере, — вигукнув похмурий бортник, — легко сказати — перебратися на той бік цього струмка, потічка, річки чи як там ти її називаєш; а на мою гадку, потрібна добряча рушниця, щоб куля перелетіла з берега на берег, — тобто я хочу сказати, щоб куля поцілила індіанця чи оленя.
— Слушно, хлопче, слушно — хоч оця моя рушниця, було, ціляла й на більшу віддаль.
— То що, ти, може, думаєш пальнути із своєї рушниці моєю Еллен чи капітановою дружиною і таким чином переправити їх через річку? Чи ти хочеш, щоб вони, як форелі, пірнули в воду з головою?
— Невже ця річка така глибока, що її не можна перебрести? — запитав Мідлтон, що, як і Пол, турбувався, чи вдасться переправити на протилежний берег ту, котра була йому дорожча за власне життя.
— Коли в неї вливаються гірські потоки, тоді вона швидка й повновода, як оце зараз. Але колись я переходив її піщане річище, не замочивши колін. Та в нас є тетонські коні; я ручаюсь, що ці брикливі
