Подих диявола - Томас Тімайєр
— Джон Клів Сіммс «Теорія концентричних кіл», — із гордістю сказав Оскар. — Книга про порожню Землю.
Він знав, що батько схвально ставився до того, що він читає не тільки романи, але й наукові книги, і був дуже здивований, коли той раптом розсміявся.
— Ну й читання ти собі купив, — витер він сльозу в куточку ока. — Я не знав, що її переклали з англійської. Сподіваюся, ти не сприймаєш усе це всерйоз.
— Чому? — розчаровано запитав Оскар. На звороті книги було написано, що саме вона надихнула Жуля Верна на написання роману «Подорож до центру Землі[2]». Вона не може бути поганою!
Батько знову розсміявся, та так, що Оскар образився.
Підбігли друзі, щоб теж подивитися на книгу.
— Що трапилося?
— Джон Клів Сіммс був капітаном американськоїармії,— пояснив Гумбольдт. — Він стверджує, що Земля — порожнє тіло, всередині якого існує Сонце. Втім, цю теорію до нього висували англійський астроном Едмунд Галлей і швейцарський математик Леонард Ейлер. На їхньому прикладі можна побачити, що навіть великі вчені не можуть уникнути помилок. Ця ідея виникла, коли люди намагалися пояснити деякі фізичні явища. І вони думали, що не тільки Земля, але й такі планети, як Венера, Меркурій та інші мали бути заселені. Нібито життя мало розвиватися всередині цих небесних тіл.
— Усередині? — Берт широко розплющив очі.
— Далі краще, — вів далі Гумбольдт. — Сіммс переконував конгрес у тому, що до Південного полюса необхідно відрядити експедицію. Він припускав, що саме там розташований вхід у порожній світ.
— Чому там?
— Головним аргументом було північне сяйво. Він не міг пояснити, як воно з’являється, і стверджував, що це світло, що проникає з-під льодовиків. Чудово, правда?
Шарлота насупилася:
— А що стало з експедицією?
— Нічого. Її спорядили, але вона не відбулася. Учасники підняли бунт. Імовірно, вони зрозуміли, що повірили шарлатанові. Вони відмовилися вважати його керівником команди й розійшлися. Якщо ти прочитаєш книгу критично, а не будеш сліпо вірити всьому, що там написано, то багато чого навчишся. Теорія про порожній світ нічим не обґрунтована, але, боюся, деякі ідеї, якими б абсурдними вони не були, проникають у розуми деяких людей і пускають там коріння. Але в будь-якому разі, це цікаве читання.
Оскар схопив книгу й сховав. Йому дуже захотілося повернутися до своєї кімнати.
Гумбольдт із посмішкою подивився на хлопців.
— Ви вибрали чудові речі, я дуже задоволений. — Він надпив ковток портвейну. — У мене теж є для вас новина. Поки вас не було, до нас заїжджав кур’єр. Він привіз листа, якого його мені не хотілося б від вас приховувати.
Він поліз у потаємну кишеню жилета й вийняв жовтуватий аркуш паперу, на якому стояла адреса відправника — Берлінського університету. Нижче йшов довгий текст, написаний тонким пером. Гумбольдт зсунув окуляри на кінчик носа, відкашлявся й почав читати.
— Високошановний пане Донхаузер, — він зробив багатозначну паузу. Усі в цьому домі знали, як ученого зачіпало, коли до нього зверталися офіційно. Сам він був переконаний, що є позашлюбним сином Александра фон Гумбольдта, чого, на жаль, не міг довести напевно. — Я розумію, що мій лист застане вас у не надто сприятливий час, але все ж таки хочу випробувати свою удачу. Ви давно вже повернулися до університету спиною, про що я дуже шкодую. Проте, дозвольте завірити вас, що я розумію мотиви, що змусили вас так вчинити. Ми обидва знаємо, що уклад нашого університету давно потребує вдосконалення, і я вважаю своїм завданням внести зміни. Мене звати доктор Якоб Шпренглер, я новий директор Берлінського університету Фрідріха Вільгельма.
— Шпренглер, — повторив Оскар. — Не чув.
— Він на цій посаді всього півроку, — пояснив Гумбольдт. — Кажуть, молода й поважна людина.
Він поправив окуляри й продовжив читання.
— «Я почув, що торік ви заснували дуже успішну приватну справу, і вам вдається розібратися в таких феноменах, які вважаються непоясненими. Список ваших клієнтів вражає, так само як і коефіцієнт успішно розкритих справ. Із цієї причини я б із задоволенням довірив вам завдання, від якого залежить репутація нашого університету. Мені хотілося б організувати експедицію, керівництво якої ви взяли б на себе. Цілком зрозуміло, що ми оплатили б усі витрати й урахували б усі ваші побажання. Звертаючись до вас із таким безцеремонним проханням і щиро бажаючи познайомитися з вами особисто, я хотів би запросити вас у майбутній четвер на десяту годину до свого кабінету для подальшого обговорення. Ви можете взяти з собою ваших асистентів і всіх, хто, на вашу думку, може бути корисним у цій справі. З великою повагою, щиро ваш доктор Якоб Шпренглер, генеральний директор.
Гумбольдт опустив папір.
— Цікаво, правда?
Оскар насупився.
