Жовте коло - Ігор Михайлович Бондаренко

руки буде надзвичайно важко. Зейдліц недаремно приставив до нього надійну людину, щоб та охороняла його в Австрії. Але чи обмежиться Зейдліц тільки однією надійною людиною?.. А що означає цей натяк на Пітера Гарвея, про Сі-Ай-Сі? Чи справді американська контррозвідка зацікавилась ним, чи Зейдліц вирішив просто налякати його, щоб був обережніший? Але чим він міг викликати інтерес до себе Сі-Ай-Сі? Останніми роками він займався тільки неонацистськими організаціями в Європі, виявляв їхні таємні цілі. Але для американської військової контррозвідки такі цілі, як правило, не були таємницями, і з цієї точки зору він не міг викликати у них якогось підвищеного інтересу. Тоді в чому ж річ? І чим усе це може закінчитися? Або ж він повернеться скоро додому, на Батьківщину, або ж його чекає куля чи довічне ув'язнення? Та про це зараз краще було не думати. Це розхолоджує, розслабляє волю. Поки ти не виробив рішення, можна ще над усім подумати. Але коли вже рішення готове, а він уже мав його, — треба діяти, тільки діяти і все підпорядковувати єдиній меті.
* * *

«Справа» була ще зовсім тоненькою: кілька виписок із архівів і заява якогось Фріче, надрукована на машинці.

Все це було акуратно підколото, кожна сторінка пронумерована і скріплена грифом: «Цілком таємно. Сектор американської контррозвідки НАТО (Сі-Ай-Сі)».

В Сі-Ай-Сі було заведено давати умовні кодові назви кожній справі. На папці великими літерами було виведено: «Справа ангела».

Пітер Гарвей щойно повернувся від начальника сектора. Розмова була не дуже приємна: хвалитися поки що нічим. Або цей Клінген справді ангел, або…

Гарвей сів за стіл і розкрив папку. Хоча зміст цих папірців і знав майже напам'ять, він знову перечитав їх: «Виписка із особової картки офіцера СС: Отто Еніхе — обер-штурмфюрер СС. Рік народження — 1920. Національність — німець. Тип — нордичний. Освіта — незакінчена вища.

У 1939 році призваний до вермахту. У 1941 році закінчив льотне військове училище. Звання — лейтенант.

З 1941 до 1942 року служив у ескадрильї нічних винищувачів.

З 1942 до 1944 року — на Східному фронті. Збив 20 ворожих літаків. Нагороджений Рицарським хрестом і дубовими листками до Рицарського хреста.

У 1944 році був збитий і впав на території, зайнятій росіянами. Вдалося перебратися через лінію фронту.

Був підібраний санітарною командою біля Нойсдорфа і доставлений спочатку в польовий госпіталь, а пізніше до госпіталю в Колтберг. У госпіталі зроблено пластичну операцію обгорілого обличчя.

Після операції відправлений для остаточного одужання до Постлау.

За наказом групенфюрера СС Франца Штайнгау від 12 липня 1944 року переведений до військ СС з присвоєнням звання штурмфюрера. Кілька місяців, до повного одужання, служив у табірній команді СС.

У жовтні 1944 року офіційно затверджений льотчиком-випробувачем на секретному офіційному центрі «Маріїне».

13 березня 1945 року присвоєно звання обер-штурмфюрера.

У квітні 1945 року був відряджений з секретним завданням до Швейцарії з документами на ім'я Клауса Клінгена».

«Виписка із особової справи підполковника Клауса Клінгена. (Бундесвер).

Клаус Клінген. Рік народження — 1920.

У бундесвері — з 1952 року. Капітан. Начальник льотно-учбового загону.

В 1955 році відряджений до бундесмаріне. Призначений начальником загону гідролітаків.

У 1956 році призвоєно звання майора.

З 1957 до 1960 року працював начальником сектора висотних польотів у авіаційному центрі НАТО (Гохшварцвальд).

У 1960 році присвоєно званих підполковника.

У 1961 році відряджений до бундесмаріне. Командував полком винищувачів прикриття підводних човнів.

У 1965 році подав у відставку і почав займатися книговидавничою справою».

Гарвей закінчив читати, відсунув рукою папери.

Обличчя Клінгена було Пітеру знайомим. Хоча їх і не знайомили, але вони не раз зустрічалися на маневрах військ НАТО. Здається, він був і на «Гірінгу»… Так, він був там. Гарвей ясно пригадав це зараз.

…Був сонячний день. Кораблі, що супроводжували «Обсервейшн Айленд», рятівне судно «Кіттівейк» і есмінець «Гірінг», на якому були офіцери НАТО, погойдувались на легкій хвилі недалеко від порту.

Есмінець опинився ближче від інших до атомного ракетоносця. З нього добре було видно, як маленькі моторні буксири, мов поплавки, підстрибували на хвилях, то поринаючи вниз, то злітаючи вгору, щоразу оголюючи гвинти, що обертались із скаженою швидкістю. А «Джордж Вашінгтон» на цій же хвилі тільки ліниво кивав сферичним носом.

Пофарбований у жовтогарячий колір, із плоскою, ніби зрізаною ножем, надбудовою, підводний ракетоносець «Джордж Вашінгтон» виглядав незвичайно.

Як тільки буксири відчепились і поспішили в порт, була дана по радіо команда, і вся флотилія, набираючи швидкість, попрямувала до місця випробування.

Близько тринадцятої години «Джордж Вашінгтон» у супроводі кораблів прибув у призначений район.

Океан заспокоївся, і його блискучу під променями сонця срібну поверхню розрізало лише гостре вістря тоненької телеметричної антени підводного човна.

Чекали запуску. Динаміки, встановлені на командному містку і на верхній палубі, розносили по всьому кораблю чіткі команди: «Т — мінус 80, Т — мінус 79».

За хвилину до запуску з підводного човна був даний яскраво-зелений димовий сигнал, а невидимий диктор продовжував: «Т — мінус 40, Т — мінус 39, Т — мінус 38…» При відліку «Т — мінус 10» динаміки чомусь замовкли. Через кілька секунд вони знову ожили:

— Стояти всім на місцях, стояти всім на місцях! — Знову коротка пауза і повідомлення: — Запуск відкладено!

Систему управління ракетною стрільбою переключили на другу ракету, і знову почався відлік оперативного часу. Але і цього разу запуск довелося відкласти: в район приводнення ракети ввійшов якийсь корабель, як повідомили станції спостереження. Запуск було відкладено на другий день.

Наступний день був щасливіший. Коли закінчили відлік оперативного часу, рівно о 12 годині 29 хвилин поблизу того місця в океані, де стирчала телеметрична антена підводного човна, піднявся водяний султан — тонконоса ракета вислизнула на поверхню і ніби застигла в повітрі, звільняючись від