Безслідний Лукас - Павло Архипович Загребельний
Гравці вже бігли з того кінця майданчика, щоб підхопити м’ячі мчати з ним до чужого щита, але Лукас непростежувано відібрав м’яч у того, хто ним заволодів, і повторив свій фантастичний трюк, тільки тепер уже загнавши м’яч до іншого кошика.
Від незвичного нервового збудження Лукас не володів як слід своїм тілом, тому він вирішив негайно усунутись з гри і вже ступнув до своїх поролонів, але гравці збилися довкола нього щільним кільцем і не хотіли відпускати, вимахували руками, щось кричали один поперед одного. Підбігла Аміна, яка хотіла, мабуть, відправити Лукаса на його місце, але хлопці щось закричали до неї, вона спробувала огризатися та зрештою не витримала їхнього натиску.
— Вони хочуть, щоб ти ще пограв з ними, — нарешті звернулася Аміна до Лукаса.
— Ну, я ж не грав. Так, показав дещо…
— То покажи ще. І навчи їх того, що вмієш.
Лукас засміявся.
— Навчити? З цим треба народитися. Та гаразд. Я трохи з ними пограю. А ти будь арбітром. Не маєш свистка, то стріляй, коли я порушуватиму правила.
— Ти порушив їх, прибувши сюди некликаний, — сказала вона і пішла з майданчика.
Лукас не зрозумів: осуджує вона його чи шкодує, що з ним таке сталося. Ця дівчина теж була для нього випробуванням. Коли б не Пат…
Він грав з хлопцями, мабуть, понад годину, і вони на знак вдячності віддали Лукасу всю воду для вмивання, а самі побігли купатися в море й незабаром погуркотіли своїми машинами.
Лукас розслаблено лежав на поролонах. Аміна підійшла ближче, походила трохи довкола нього, тоді присіла, впираючись коліньми в пластикову підлогу.
— Сядь зручніше, — не дивлячись, порадив їй Лукас.
— Хочеш заволодіти моєю зброєю й утекти?
— Я ж не кажу сісти ближче, а тільки зручніше. Що ж до твоєї зброї, то я навіть не вмію нею користуватися. Бачив, як це роблять, тільки по телевізору. Тому коли вже й хотів би заволодіти, то не зброєю, а тобою.
— Руки короткі!
— Ти вже переконалася, що руки в мене довгі-предовгі. Тут ніяких проблем. Але в моєму мозку дуже розвинені центри стримування. Набуток цивілізації.
— В тебе є ще й мозок? Я помітила тільки м’язи!
— Уяви собі: природа не обділила мене. Але я такий невдячний, що запрагнув удосконалити не тільки свій власний мозок, а й мізки всіх людей, які живуть і житимуть на землі.
— Спостерігаючи, як ти граєш, я подумала, що ти сам іфріт[49], а тепер мала б вважати тебе ще й одним з ангелів-чарівникі в Харутом або Марутом?
— Оскільки я знаю, ангели не відзначалися особливими розумовими здібностями, — зауважив Лукас, всідаючись на матах так, щоб звільнити збоку місце для Аміни. — Тому мені не дуже хотілося бути схожим ні на християнських, ні на мусульманських, ні на капіталістичних, ні на комуністичних ангелів.
— А чого ж тобі хочеться? — вона таки притулилася на ріжечку мата, і тепер розмова набувала деякої, сказати б, паритетності.
— Хочеш послухати? — довірливо зазирнув їй в очі Лукас.
— Перш ніж питати, ти мав би подумати, чому я вчила вашу мову. А я ж знаю не тільки англійську, а ще й французьку. Живучи ж на цьому розпутті народів, з дитинства однаково легко володію арабською, грецькою і мовою ізраїльтян — івритом. Але я не зможу, як той Мехмед Алі Халічі з Анкари, прочитати напам’ять протягом шести годин 6666 віршів корану, встановивши світовий рекорд пам’яті, коли вірити книзі рекордів Гіннеса. Бо нам не потрібні люди, які знають напам’ять коран. Нам не вистачає лікарів, інженерів, будівельників, агрономів. Ми вміємо їздити на автомобілях, але не вміємо їх виробляти. Ми вміємо повернути вимикач, але не знаємо, чому запалюється електролампочка. Нам потрібні лікарі, щоб не вмирали наші діти і щоб наші кладовища не лякали нас малесенькими могилками. Нам потрібні вчителі, щоб замість корану розповісти нам про демократичні конституції або про техніку виробництва кольорових фільмів. І коли б не ця війна…
— А коли я скажу тобі, що найперше мрію саме про те, щоб війни не було ніколи?
Вона недовірливо розширила очі.
— Хіба таке можливе?
Він став поволі викладати їй свою теорію. А мі на слухала не перебиваючи. Коли Лукас замовк, вона тихо спитала:
— Ти віриш у можливість усього цього?
— Коли б не вірив, навіщо б перевертав своє життя?
— Ти божевільний! Що таке наука? Наука — це тільки людина. Вище людини немає нічого. Але людина теж не вища за природу і світ. Ніхто не може взяти від природи більше, ніж вона може дати. Хто замахується на більше, рано чи пізно загине. Ми не приймаємо ні капіталістичного, ні комуністичного погляду на світ не тому, що вороже настроєні відносно того чи іншого. Просто ми вважаємо, що існує ще третій шлях розвитку — ісламський. Без насильства над природою і людиною. Нащо шукати те, що давно знайдене? Не розум і досконалення способів виробництва треба шукати, а розумний спосіб життя. Америка нав’язує світові не тільки гонитву озброєнь, а й гонитву за невпинним збагаченням, необмежене виробництво товарів, індустрію задоволень і розваг. Іслам ніколи цього не допускав. Він був проти необмеженого за кількістю виробництва товарів, які могли б слугувати джерелом особистого збагачення. Нормальним визнавалося виготовлення такої кількості речей і предметів, яка була потрібна для підтримування життя, включаючи безбаришний обмін на інші життєво необхідні блага. Ідеалом була фізична поаця, виготовлення речей для самого себе. Численні проповідники, видатні вчені-суфії, навіть прославлені полководці були ткачами, шили одяг, кували залізо. Коран забороняє мейсир, тобто отримання матеріальної вигоди за рахунок інших. В нас майже немає банкірів, бо проценти — це тяжкий гріх і сатанинське маровище. Пророк Мухаммед засуджував усі
