Над Тисою - Олександр Остапович Авдєєнко
Джон Файн вимагав від своїх підлеглих безмежної витривалості, готовності витерпіти будь-які випробування, а сам не переносив найменшого фізичного болю, безнадійно стомлювався після три-чотиригодинної роботи, якщо можна вважати роботою те, чим займався резидент. Він день у день, рік у рік складав долари, їх було чимало — десятки тисяч. Але не було на його рахунку жодного долара, жодного цента, заробленого працею. Всі гроші Файна були «шаленими грішми», на кожному папірці лежав невидимий відбиток бруду і крові, які на всьому, що робив Джон Файн. Лише гроші він любив по-справжньому, щиро, самовіддано, заради них був ладен на все. Неймовірний скнара, він часто наважувався грати в карти, рискував великими сумами, сподіваючись збільшити свій капітал. Пестун і боягуз, він рискнув поставити на карту навіть власне життя, коли перед його обличчям помахали «королівською винагородою». І це природно для такої породи людей.
Грюкнули дюралеві дверцята кабіни пілота, і у вузькому отворі з'явився довготелесий, сутулий штурман у собачих унтах і комбінезоні, його прищувате молоде обличчя мало лютий вираз. Погрожуючи кулаками, він закричав:
— Стрибайте, інакше я викину вас, як паршивого кролика!
— Спокійно, мій хлопчику! Все гаразд! — Джон Файн усміхнувся, показуючи сліпучо-білі зуби.
Потім він не кваплячись, вдаючи бувалого, холоднокровного парашутиста, підвівся з лави, кивком голови попрощався із штурманом і, не перестаючи усміхатися, зробив крок до хиткого краю люка. Заплющивши очі, зціпивши зуби, він стрибнув. І коли вже полетів униз, коли вітер засвистів у вухах, коли завмираюче серце підкотилося до горла, у Файна раптом майнула рятівна думка: «Якщо потраплю до рук прикордонників, то не роздушу ампули з отрутою. Підніму руки, здамся живим. І на першому ж допиті розповім усе. Росіяни, звичайно, зацікавляться мною, запропонують працювати на них. Я негайно погоджусь».
З такою думкою летів Джон Файн до землі. Приземлився він, як і було передбачено, в безлюдних, ще засніжених горах Північної Трансільванії. Все обійшлося благополучно. Стрибок був вдалим, хоч спорядження було важкуватим: радіостанція, здатна приймати і передавати, гірські лижі, два безшумних пістолети, гранати, аптечка, харчові концентрати, натуральний шоколад у плитках, пачки грошей в радянській та іноземній валюті.
Відстібнувши парашут, Файн роздивився навкруги. Низький голий чагарник. Снігова цілина, глянсуватий при місячному сяйві наст. Кам'яні вершини гір, чорні з південного боку і білі з північного. Косі тіні карликових дерев. І тиша, глибока тиша піднебесних безлюдних Карпат. Як не напружував зір Файн, він не побачив румунських прикордонників. Він чекав, що вони його схоплять, а їх немає. Серце Файна посилено билося, лоб і спина були вкриті холодним потом. Минула хвилина, друга, а прикордонники не подавали ніяких ознак життя. Провалюючись у снігу, Файн зробив кілька кроків уперед. Знову тиша. І тільки тепер він повірив, що йому поки що нічого не загрожує.
Джон Файн пішов на північ. Ішов він швидко, не відпочиваючи. Перша удача надала йому сил, певності. Страх зник. Він уже забув про те, що спало йому на думку в момент стрибка, і поспішав якомога швидше добратися до того місця, де він мав днювати.
Всю ніч він пробирався на північ, орієнтуючись по компасу і карті, залишаючи далеко в стороні зручні шосе, річкові долини, проторені лісові стежки і вогні населених пунктів. Обирав найглухіші місця — кам'янисте плоскогір'я, цілковите бездоріжжя, звірине привілля. Там, де було багато снігу, Файн ставав на лижі. Ні вовка, ні рисі, ні ведмедя він не боявся. Страшнішою за звіра для нього зараз була людина. Роздумуючи над долею свого друга Кларка, Файн твердо переконався, що той провалився з простої причини; надто поклався на документи Івана Бєлограя, на добре знання російської мови і особливостей радянської людини. Це була корінна, як тепер видно, непоправна помилка Кларка. І її Файн не повинен повторювати. Він твердо вирішив, пробираючись у Явір, нікому, крім своїх агентів, не довірятись. У Яворі він повинен жити в глибокому підпіллі, не показуючись на очі людям. Тільки в такому разі він може сподіватися на успіх своєї важкої небезпечної місії, на те, що вибереться з Закарпаття живим і неушкодженим.
На світанок Файн добрався до району знаменитої гори Піотрос, яка увінчує своєю вершиною румунські Карпати. Тут, у глухому прикордонному лісі, жив Міхаїл Троянеску, звіролов і мисливець, який постачав бухарестський зоологічний сад живими тваринами і птахами. Давним-давно він був завербований закордонною розвідкою. Троянеску добре знав Карпати, вивчив усі таємні стежки через прикордонні хребти. Що дорого коштує, тим рідко користуються. Бажаючи зберегти Троянеску на довгий час, Файн вдавався до його послуг надзвичайно рідко.
Сховавши все своє спорядження в лісі, Файн порожнем, з пістолетом, гранатами і грішми в кишені, підійшов до хатини, де жив його агент на кличку «Глухар».
Дерев'яний зруб, вкритий старою буковою драницею, високо, в чотири лінії, обгороджений товстими лежачими воринами. Під самими вікнами, під природним кам'яним навісом чорніло джерело, яке замінювало лісникові криницю. Біля хатини, сягаючи до самого даху, стояв великий стіг сіна. Широкі мисливські лижі встромлені у снігову кучугуру — свідчення того, що господар удома.
Файн був абсолютно впевнений у своєму агенті, однак він не наважився отак, зразу вриватися до нього. Зробив у стіжку сіна нору, заліз у неї і, замаскувавшись. тяжко борючись зі сном, почав чекати появи «Глухаря».
Розвиднілось. Рипнули в лісовій сторожці двері, і на білому сніговому фоні подвір'я зачорніла висока, в смушковій шапці і кожушку з овечих шкур, постать. Підмерзлий на нічному морозі сніжок зарипів під ногами чоловіка. Він прямував туди, де лежав Файн. В його руках була велика лозяна корзина-сіноноска, а в зубах диміла люлька. «Він чи не він?» Багатьох з своїх агентів Файн не знав в обличчя. Він знав лише їх прикмети, прізвища, клички і номери. З «Глухарем» йому досі не доводилося зустрічатися.
Чоловік у чорному кожушку і високій смушковій шапці, по-старечому кашляючи, впритул наблизився до стіжка сіна. Сиві висячі вуса. Глибокий шабельний або ножовий шрам на зморшкуватому
