Материками й океанами - Георгій Іванович Кублицький

Але важливо було не те, чого люди зникали. Головне — дізнатися, як давно це діялось.

— Подивимось, подивимось — бурмотів Окладников, орудуючи ножем.

Поруч з ним навпочіпки сиділи узбеки в своїх зеленувато-лілових халатах. Час від часу хто-небудь вигукував:

— Суяк! Таш!

Це означало: «кістка, камінь». Це були кістки гірського козла — кіїка. Вони були розтрощені, з них, мабуть, висмоктували смачний мозок. А каміння… От воно й було найцікавіше.

Коли заглибились далі, то знайшли нуклеуси, або, простіше кажучи, кам'яні ядрища. Від них ударами були відколоті шматки — відщепи. З таких шматків виготовлювали найпростіші знаряддя. Вони мали бути десь поблизу!

І ножі археологів справді наткнулись на скребла — каміння, оббите так, що ним можна було рубати і різати. Поруч лежали кам'яні гостроконечники, якими користувались, мабуть, на полюванні.

— А це що? — Колгоспник показав на тонку пластину з гострим краєм.

— Не впізнав? — розсміявся Окладников. — Ніж. Авжеж, кам'яний ніж. Спробуй розпороти ним тушу звіра і зняти з нього шкуру. А вони, бач, могли.

Археолог не мав сумніву тепер, що грубе кам'яне знаряддя Тешик-Ташу — з мустьєрського часу, коли на землі мешкали неандертальці. Тут, у цій печері, багато десятків тисячоліть тому жили первісні мисливці. Йому пощастило знайти те, на що так довго не натрапляли дослідники: безсумнівні сліди печерних людей у Середній Азії.

Радянська наука отримала ще один доказ того, що тут, як і на всій земній кулі, людство теж пройшло стадію мавполюдей, а потім неандертальців. Ніде воно не ділилось на «вищі» раси, які ніби обминули ці стадії, і «нижчі», які пройшли їх.

Знахідки в Тешик-Таші були дуже важливі для науки. Але темний грот у зарослій шипшиною ущелині ще зберігав найважливішу таємницю.

4 липня 1938 року Окладников працював біля однієї із стін грота. Як звичайно, траплялись розколоті кістки гірського козла. Обережно проникаючи ножем у грунт, археолог несподівано наткнувся на шматок якоїсь іншої кістки. Не зачіпаючи знахідки, він щіточкою змів з неї землю і нахилився нижче.

Перед ним лежав шматок кістки людського черепа.

Звичайний шматок трохи пожовклої кістки.

Це могли бути залишки людини, яка жила всього кілька століть тому і похована в печері, — якого-небудь мисливця або пастуха. Але кістка могла належати і сучаснику знайдених у гроті кам'яних знарядь. Раптом це уламок черепа неандертальця?

Серце билось часто-часто. Невже йому випало щастя, про яке мріє кожен археолог?

Але терпіння, терпіння. Не треба поки зчиняти шуму. Відчуваючи, як тремтять пальці, Окладников обережно розчистив щіткою землю навколо своєї знахідки.

Перед ним була не поодинока кістка, а весь череп — колись обвалилась частина склепіння і розтрощила його на безліч шматків.

Тепер Окладников гукнув дружину, помічників. Всім передалось його хвилювання. Збуджені люди схилились над знахідкою. Череп лежав тім'ям униз. Скоріше перевернути його, подивитися, переконатися в тому, що над очима є надбрівні валики, що підборідний виступ на важкій нижній щелепі відсутній…

— Олексію Павловичу, та не мучте ж!

Але Окладников, опанувавши себе, відклав ніж осторонь:

— Ні. Не будемо зачіпати. — І, помітивши майже злякані обличчя товаришів, додав — Почекаємо до останнього дня розкопок.

— До останнього дня?!

— Авжеж. Де ми знайшли череп? У першому шарі. Пориємось спочатку в ньому гарненько. Дізнаємось, що оточувало цього неандер… вибачте… що оточувало власника черепа, хоч би хто він був. Адже ми не мисливці за рідкісностями. Спробуємо дізнатись, чим займались і як жили ті, на чиї сліди ми наткнулись. Спробуємо дізнатись, як уявляли вони собі навколишній світ. Одним словом, спочатку воскресимо мешканців печери…

— Олексію! — з докором перебила чоловіка Віра Дмитрівна.

— А чому ні? Ми один за одним виявимо на великій площі всі шари, перевіримо їхню послідовність. Тоді заговорять каміння, кістки. Заговорить попіл вогнища, біля якого він грівся. Заговорить знаряддя, якими він діяв. — Тут археолог обережно торкнувся знахідки. — Вони скажуть нам, чи жив він у мустьєрську пору, чи потрапив сюди пізніше. А потім ми перевернемо череп і перевіримо свої висновки.

Той, хто хоче проникнути в найвіддаленіше минуле Землі, має бути страшенно терплячим. Він повинен навчитися спостерігати. Він повинен думати, міркувати над побаченим, закликаючи на допомогу живу творчу уяву, яка відновить усю картину по розрізнених ланках, його думка повинна пробувати зв'язати те, що спочатку здається зовсім роз'єднаним. При цьому він має ретельно зважувати, накопичувати факти, перевіряти їх і з допомогою перевірених фактів оцінювати свої здогади і припущення. Тільки тоді він справжній археолог.

Майже кожен день дальших розкопок збагачував Окладникова знанням ще якоїсь нової рисочки минулого життя Тешик-Ташу.

Було знайдено вугілля і обпалену землю ватрищ. Вологими, туманними ночами до їхнього тріскучого вогню тулились діти і жінки, чекаючи на чоловіків, які пішли полювати. Тіні метались по закіптюжених стінах, дим підіймався над гротом, і, почувши його, з риком тікав геть лютий леопард.

Але чи водився у цій місцевості леопард? Водився. Його кістку виявили при розкопках. Було знайдено також трохи кісток оленя, коня, гієни, ведмедя. Але найбільше в печері було кісток кіїків, нащадки яких і досі зустрічаються в горах Середньої Азії.

— Та як же ваші печерні люди вбивали козлів? — дивувався Ламаєв, якому колись пощастило з великими труднощами підстрелити кіїка для музею. — Адже вони, Олексію Павловичу, по страшних кручах бігають. Я, як побачив уперше козла, коли він по скелі дерся, так і подумав: ну, не інакше у нього на ногах гачки або присоски, чи що… На кіїка полювати — голови не шкодувати; так і дивись, у прірву полетиш. То це ж зараз, з, рушницею. А у ваших печерних — одні камінці.

— Зате у наших з вами печерних людей ніжки були не ваші. І ручки теж. Міцніші. Печерний житель