Грає синє море - Станіслав Володимирович Тельнюк
Сеньйор Гаспероні відчув, як по його змокрілій від веслування спині побігли холодні мурашки.
Щоб відігнати страх, почав думати про інше.
Цікаво, якщо він уб'є Олександра—Ях'ю, скільки одержить за це від великого візира? Папа римський Олександр Борджіа колись одержав за це триста тисяч золотих дукатів. То було ще тоді, коли син Мухаммеда Другого Баязет став на престол. Був у нього брат Дзем. Він теж претендував на престол. Його треба було вбити. А Дзем цього «не захотів». Він підняв повстання. Його розгромили, але він утік у Європу, довго там тинявся і нарешті потрапив до лап папи римського Олександра Борджіа. Папа тут же повідомив новому султанові, що Дзем у його руках. Довго торгувалися, нарешті зупинилися на трьохстах тисячах. І все. Дзема було отруєно. Зрозуміло, сеньйор Гаспероні — не папа римський, але ж хоч сто тисяч дукатів віл має заробити…
Було вже зовсім темно, ось—ось мав зійти місяць. Якби не вітрило, то чайку вже й за півмилі не можна було б розгледіти у воді.
— Замінити біля весел! — почувся наказ.
І козаки, що були вільні, тут же стали по черзі міняти своїх товаришів. Соньйор Гаспероні з насолодою розтис закляклі долоні й побачив, що за його весло взявся Яремко.
— Ти куди, малий? — криво всміхнувшись, сказав він. Та в цей час почувся голос Клюсика:
— Правильно, хай привчається! Ут дезінт вірес, тамен ест лявданда волюнтас.[146]
Яремко сидів на лаві, впершись ногами в брус, прибитий до днища чайки.
Приємно разом із гуртом робити якусь роботу. М'язи мовби об'єднались і силою діляться…
— Раз—два! Раз—два… — Руки увійшли в ритм, працюють самі собою. А голова чомусь думає про сеньйора Гаспероні, який щойно сидів за оцим веслом. Десь він його таки бачив, ще до Запоріжжя. І голос його чув… Знайомий—знайомий голос…
На отаманській чайці сиділи, накрившись старим вітрилом, Олександр, Недайборщ і Петрунін. Петро Скрипник перевіряв за допомогою квадранта місцезнаходження флотилії. Відхилив заслону, світло від свічок упало на море.
— Як там у тебе справи? — пі'двівши голову від карти, сказав Олександр.
— Ідемо точно—точнісінько. За годину будемо біля берега. Єфтимій Петрунін погладив бороду і засміявся:
— Чудеса та й годі! Серед моря ідемо, верст ніхто тут не лічив, а він знає, де ми й що ми…
— Ну, це ще не чудеса, Єфтимію, — повернувся Олександр до Петруніна. — Отже, з богом! Бажаю успіху на березі. З тобою йдуть п'ять чайок з лівого крила. З правого боку виходять на берег ще п'ять чайок разом з твоїми. А ми — просто на порт…
Вони вибралися з шатра. Стали обличчям до півдня. Десь там має бути Трапезонт.
На небо викочувався місяць — великий, важкий, мов велетенська червоняста куля.
— Гармати в порядку? — запитав Олександр у Недайборща, що теж вийшов з шатра.
— А що з ними станеться?
До борту чайки підпливла лодія. Петрунін потис руки, поцілувався з Олександром, Петром та Карпом й поліз в своє судно. І вже за хвилину почувся над морем його владний голос: Єфтимій давав перед наступним боєм останні розпорядження…
З темряви виплив Трапезонт. Запорожці поопускали вітрила й поклали на дно щогли, щоб якомога ближче підійти непоміченими до турецьких галер, що стоять у порту. Клюсик, лежачи на носі чайки, пошепки лічить:
— Уна, діє, тріа…[147] Знову галери… Це вже п'ять, шість…
А то що за диво таке?
Праворуч стояла справжня громада. Здавалося, що то острів, а на острові — палац. Але ні, то була велетенська галера.
— Йдемо на цю галеру, — сказав Клюсик. — Гармати набиті? Так? Щоб жодного звуку… Усі мовчки робили своє діло. Сяяв місяць, вибравшись уже на чверть неба. Велетенська галера стояла, опустивши в воду весла. На палубі — ні душі.
«Сплять, чи що? — подумав Клюсик. — Еге, видно, міцно сплять».
Але щось не подобався йому такий спокій.
Ближче, ближче… Молодці хлопці, тихо горнуть і швидко. За Клюсиковою чайкою пливе ще кілька. Тихо—тихо… Цікаво, хто першим зробить постріл?
Ось галера вже закрила собою півнеба…
— Хлопці, якщо вони всі сплять, то йдемо на абордаж, — шепоче Клюсик. І чує, як далі передають козаки один одному:
— Якщо сплять, то — на абордаж… І тут Клюсик раптом помічає якісь дивні кілки на галері. і ті кілки повертають за чайкою.
Клюсикові миттю пересохло в горлі. «Мушкети!» — тут же здогадався він. — «Щоб тебе чорти із'їли!»
Що ж робити?.. Як то — що робити? Стріляти з гармат в упор. І — з мушкетів та карабінів… І маневр…
— Хлопці, хутко горни назад! — півголосом встигає наказати Клюсик.
Занімілу тишу роздирає хряскіт мушкетного залпу. Град свинцю сипле перед самим носом чайки. Встигли—таки пригальмувати! Молодці!
— Бий з гармат! — гукає Клюсик. Ось уже біжать вогники по ґнотах… Гримнуло… Все пойнялося димом…
— Перезаряджай!
Вовтузяться козаки біля гармат…
