Рекламне бюро пана Кочека - Варткес Арутюнович Тевекелян

— Мені не личить говорити неправду.

Щоб загладити свою нетактовність, Василь запитав, чи надовго приїхав «батько».

— Поживу трохи в тебе, якщо, звичайно, не заперечуватимеш. Дочекаюся Лізи, побалакаємо з нею, а там видно буде.

— Будь ласка, живіть скільки хочете — я дуже радий! Ми дамо вам посилене харчування, і ви незабаром очуняєте.

— У нас кажуть; аби шкіра та кістки… Спасибі за запрошення. Справді, після лікарні треба було б відпочити, та все ніколи. Довкола таке робиться, що тільки встигай повертатися!.. А що в тебе нового?

— Особливих новин нема. Фрау Шульц каже, що стенографістка німецького посла стала дуже нервозна. Цінної інформації не дає, а гроші бере, як і раніше. Ганс Вебер пояснює її поведінку тим, що їй скоро доведеться повертатися у фатерланд. Після Франції, де вона жила вільно і сито, не дуже-то хочеться у фашистський рай! Можливо, сам Вебер теж поїде в Німеччину. Він твердить, що фашисти міняють весь дипломатичний персонал за кордоном.

— Ще що?

— А ще — невдовзі актив нашої фірми перевалить за триста тисяч франків, а там, дивись, ми станемо і мільйонерами! Цими днями вирядив до Америки одного свого художника-антифашиста, Клода Гом'є, чесного, але дуже запального хлопця, — боявся, що він кине тінь на нашу фірму. І є в мене ще одна новина, яка потребує вашої поради… Хочу дістати американський паспорт! — І Василь переказав «батькові» свою недавню розмову з віце-консулом.

«Батько» якийсь час мовчав, потім, дивлячись убік і немов міркуючи вголос, сказав:

— Хоч у його становищі робити ризиковані операції не належить, але, з другого боку, пропускати те, що само пливе до рук, теж нерозумно, тим паче, що така нагода більше не трапиться. А мати в кишені американський паспорт, виданий самим консулом, чогось-таки варто! Ризикнемо, — закінчив він, повертаючись до Василя. — Американське підданство може тобі добре прислужитись найближчим часом!

— Чому саме найближчим часом?

— Бо незабаром тобі доведеться перебазуватися до Німеччини. Звичайно, не сьогодні і не завтра, але думаю, що скоро. Одержавши паспорт, їдь в Америку, налагодь там ділові зв'язки з фірмами, які торгують з Німеччиною, щоб стати їхнім представником у Берліні. Ти — багата людина, досвідчений комерсант, з твоїми здібностями тобі не важко здійснити такий план. Оскільки становище в Європі хистке, буде цілком логічно, якщо ти ліквідуєш свої діла у Франції і переведеш увесь свій капітал у який-небудь солідний нью-йоркський банк. В Америці не треба кращого атестата на благонадійність, ніж сотні тисяч доларів на поточному рахунку. Не можна нехтувати, Василю, становища людини — представника великих американських фірм у Берліні. Фашисти, вельми зацікавлені в торгівлі з Америкою, де, до речі, купують переважно стратегічну сировину, носитимуться з тобою, як з писаною торбою. Ми про все це поговоримо докладніше, коли настане час. Зараз хочу порадити тобі: не втрачай зв'язку з Гансом Вебером і Браун, — вони дуже знадобляться в Німеччині. Вебер — як завзятий антифашист і чесна людина, а Браун можна буде знову купити за гроші, якщо вона працюватиме у важливій установі.

— Не хочеться їхати до Німеччини! — прохопилося у Василя.

— Не розумію, — сказав «батько». — На жаль, нам з тобою не судилося жити там, де хочеться, робити те, що любе. Моя б воля, я, наприклад, почав би розводити квіти — тюльпани й троянди, які дуже люблю!..

Кілька днів «батько» безвиїзно жив у Василя за містом, насолоджуючись відпочинком. Він подовгу бродив у садку; як великий знавець, доглядав квіти, потім брав книжку і сідав у шезлонг. Почитавши, «батько» солодко дрімав. З усього було видно, що він дуже стомився і ще не зовсім оклигав після хвороби.

У ці дні Василь намагався впорати діла якнайраніше і поспішав додому. Він піклувався про «батька», привозив з міста смачні фрукти, добрі вина.

Після вечері до них приєднувалися Сар'яни. Вчотирьох вони грали в покер, довго розмовляли. В цих розмовах журналіст мимоволі показував широкі знання, політичну зрілість, він дедалі більше подобався «батькові». Жаннет симпатизувала гостеві, жартувала з його французької мови і частувала домашнім печивом.

У неділю Василь не поїхав до міста, і «батьків» розпорядок дня порушився. Після сніданку вони сиділи в садку за шахівницею. Першу партію виграв «батько», але Василь був молодший, упертіший, не хотів осоромитися — і другу партію виграв. Почали контрову і, захоплені грою, не почули, як до двору під'їхало таксі, скрипнула хвіртка, і в садок зайшла Ліза. Побачивши «батька» і Василя за шахівницею, вона пішла прямо до них.

Першою помітила Лізу з вікна кухні Жаннет, але Ліза знаком попросила її мовчати, непомітно підкралася до Василя і руками затулила йому очі.

— Ліза! — Василь скочив, перекинув шахівницю, розсипав фігури. Схопивши дружину в обійми, закружляв з нею по садку.

— Годі… пусти!.. Божевільний! — опиралася Ліза. Василь обережно поставив дружину на землю.

— Не розумію, чому ти так змарніла. Годували тебе погано, чи що?

— Просто стомилася з дороги… А ти теж добрий — дружину не зустрів! Приїжджаю додому, моя телеграма з Марселя — в поштовій скриньці, у квартирі — нікого. Взяла таксі і прямо сюди… Як добре, що «батько» тут! Мені треба поговорити зразу ж, негайно!

— Невідкладних справ нема, їх вигадують нетерплячі люди, — сказав «батько». — У нас тут часу по зав'язку, встигнемо побалакати про справи!

Та хоч як він хотів одкласти ділову розмову, все-таки йому довелося по обіді вислухати Лізу. Закінчивши свою розповідь, вона ще раз попросила «батька» врятувати професора Ніколаї.

— Убивця заніс над ним руку. Якщо ви не допоможете, професор загине!.. Я бачила на власні очі усіх цих негідників. Запевняю вас, ті цивілізовані звірі в модних галстуках ні перед чим не зупиняться! Коли Соковський пообіцяв фон Боленові спекатися професора Ніколаї, то вже спекається!

— Добре, подумаємо, як допомогти твоєму професорові!

— Треба не думати, а діяти, — діяти якнайшвидше, інакше буде пізно!

— Ще раз повторюю: ми зробимо все, щоб урятувати професора Ніколаї. Але як практично це зробити, признаюся, поки що не знаю… Ти краще повтори