Українська література » Пригодницькі книги » Рекламне бюро пана Кочека - Варткес Арутюнович Тевекелян

Рекламне бюро пана Кочека - Варткес Арутюнович Тевекелян

Читаємо онлайн Рекламне бюро пана Кочека - Варткес Арутюнович Тевекелян
прихильників Гітлера. Не тому, що вони обожнюють німецьких фашистів, — ні, а тому, що до смерті бояться комуністів. Прибічники Гітлера створюють організації, фінансують їх, причому неабияк. Вони таємно озброюються, виступають у пресі, виголошують промови з трибуни Національних зборів і готують громадську думку — мовляв, прихід фашистів до влади неминучий. А ви обмежуєтесь тим, що друкуєте плакати й малюєте карикатури. Це мало, дуже мало. Якщо ви хочете серйозно боротися, візьміться до діла по-справжньому, створіть свою організацію, згуртуйте довкола себе найпередовішу частину французької молоді, навчіться конспірації, зумійте жертвувати малим заради великого. Ви зрозуміли мене?

— Зрозумів, — відповів художник, дивлячись Василеві в очі.

— Отже, нехай Клод з'їздить до Америки. Порадьте йому не дуже поспішати з поверненням…

— Я скажу. — Борро встав. — Мосьє Кочеку, у вас є ще до мене запитання?

— Запитань нема, але є прохання. Зробіть усе можливе, щоб ми і в Америці перемогли. Це надто важливо для нас. Якщо доб'ємося там успіху, то виконуватимемо переважно замовлення для Америки і відмовимось од дрібних замовлень.

— Клод і Домінік працюють захоплено: їм теж хочеться показати себе американцям. Сподіваюсь, ми доб'ємося успіху, — відповів Борро, думаючи явно про щось інше…


Василь давно вже не бачився з Ковачичем. Тож вільного вечора подзвонив йому і спитав, чи не хоче пан віце-консул пообідати з бідним комерсантом?

Джо Ковачич радо прийняв запрошення, і вони умовилися зустрітись о шостій в «Максима». Знаючи, що в цьому дорогому ресторані не завжди бувають вільні місця, Василь заздалегідь замовив по телефону столик.

Василь давно виношував ідею дістати за допомогою Ковачича американський паспорт, але все відкладав розмову. Він добре розумів, що за теперішнього міжнародного становища з його чехословацьким паспортом далеко не заїдеш, а згодом можна зостатись і зовсім без підданства. До такого висновку Василь прийшов після поїздки до Німеччини.

Ковачич, як справжній джентльмен, з'явився в ресторані хвилина в хвилину — о шостій годині. Побачивши Василя за столиком, весело гукнув йому:

— Хелло, Кочеку! Як поживаєте, старий?

— Чудово! Сідайте сюди. Я скучив за вами, Джо!

Василь замовив розкішний обід, коньяк, вино, шампанське. Віце-консул умів пити не п'яніючи.

За десертом розмова зайшла про Василеві справи.

— Все було б о'кей, — сказав Василь. — Ось тільки шкода, що я з кожним днем дужче й дужче відчуваю свою неповноцінність…

— Неповноцінність?

— Уявіть собі!.. Адже я підданий Чехословацької республіки, а не США, як ви. Боюсь, що незабаром, взявши до рук мій паспорт, чиновники і навіть портьє в готелях дивуватимуться: що це, мовляв, за країна — Чехословаччина? Коли я був у Німеччині, німці не приховували своєї зневаги до мене, і, якщо хочете, я ледве втік звідти… Скажу вам конфіденціально, що наближається розв'язка: німці окупують мою батьківщину — і тоді мій паспорт буде взагалі нічого не вартий!

— Та ні! Не може бути, щоб німці ризикнули так зробити. Не можна ж, справді, чинити розбій серед білого дня! — Ковачич недовірливо похитав головою.

— Дуже навіть можна!.. Не встиг Гітлер прибрати до рук владу, як судетські німці заговорили про автономію. Повірте мені, це тільки початок, найстрашніше попереду. Скажу вам більше: не тільки Чехословаччина, а й батьківщина ваших предків під загрозою.

— Що ж, мабуть, ви правду кажете: від фашистів усього можна сподіватися. Біда в тому, що зі страху перед більшовиками ніхто їм не перешкоджатиме! — погодився Ковачич.

— Джо, ради нашої дружби, допоможіть мені дістати американський паспорт! — сказав раптом Василь, не зводячи очей з обличчя американця.

— Це дуже важко!.. Щоб стати американським підданим, треба народитися в Штатах або жити там довго, не менше як десять-п'ятнадцять років…

— Якби було легко, я не звертався б до вас. Для мене це питання життя і смерті. Мене вважають удатним комерсантом. Я почав на голому місц,і. Тепер у мене чималий статок. А що з того? Завтра все може піти прахом… Я готовий на будь-які витрати, тільки допоможіть!

— Справа не у витратах! — Віце-консул досадливо поморщився. — А в можливостях…

— Усе життя вам дякуватиму!

— Зараз нічого не можу обіцяти. Якщо трапиться нагода, повідомлю вас.

Вони випили ще пляшку шампанського, і Василь довіз Ковачича до особняка, в якому містилося консульство США, а на другому поверсі жили його співробітники.

Поставивши машину в гараж, Василь надумав пройтися по нічному місту. Було тепло, як улітку. На вулицях гуляло багато людей. За мармуровими столиками прямо на тротуарі, перед кафе й ресторанами, сиділи літні парижани і зиркали на перехожих. На кожному кроці лунали модні пісеньки. Париж гуляв, Париж веселився. А на душі у Василя було тривожно. Від Лізи людної звістки. «Батько» теж мовчить… Невже йому, Василеві, судилося все життя прожити в тривозі? Так можна і постаріти, не побачивши світлого дня, не зазнавши ніяких радощів. Хіба це життя: завжди насторожі, удень і вночі, уранці і ввечері. Зважувати кожне слово, перш ніж його вимовити… Навіть сьогодні вранці, розмовляючи з Борро, хлопцем безумовно чесним, порядним, він змушений був говорити натяками. Певно, Борро мучать думки, що за людина цей Кочек, чого він добивається? З одного боку, радить, як краще боротися проти фашизму, а з другого — випроваджує Клода в Америку, щоб, не дай бог, той не кинув тінь на рекламну фірму «Жубер і компанія». Бідолашний хлопець сушить голову над цим, а спитати прямо не наважується… Або той же Ганс Вебер! Відкритися б перед ним, — нема ж ніяких сумнівів, що Вебер справжній антифашист і колись може бути корисним помічником. Ні, поки що не можна, — як каже «батько», недостиглі плоди не зривають. А хто знає, коли вони достигнуть?.. Що Вебер? Навіть з таким близьким і вірним другом, як Сар'ян, і то доводиться тримати себе в суворих рамках. Така вже, видно, його доля, нічого тут не зміниш! Василь зітхнув і почав думати про інше.

Останнім часом сторінки французьких газет рясніли повідомленнями про те, що уряд виявляє тенденцію до зближення з Радянським Союзом. Писали про візит до Москви Ерріо і П'єра Кота. Здавалося

Відгуки про книгу Рекламне бюро пана Кочека - Варткес Арутюнович Тевекелян (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: