Українська література » Пригодницькі книги » Рекламне бюро пана Кочека - Варткес Арутюнович Тевекелян

Рекламне бюро пана Кочека - Варткес Арутюнович Тевекелян

Читаємо онлайн Рекламне бюро пана Кочека - Варткес Арутюнович Тевекелян
ще раз зміст листа, якого нібито надіслало міністерство закордонних справ Франції своєму послові…

Переказавши текст листа, Ліза додала, що, наскільки вона пригадує, німці твердили, начебто лист підписав генеральний секретар міністерства Алексіс чи то Ленжен, чи то Леже.

— Алексіс Леже, — уточнив Василь.

— Хай йому чорт, це ж справжнісінька змова! А як перешкодити — не знаєш, — міркував «батько». — Доказів у нас ніяких, нам можуть і не повірити. А сидіти склавши руки і нічого не робити теж не ійожна: скориставшись цією фальшивкою, фашисти таке накоять там, що потім лікті кусатимеш…

— Ситуація складна, — погодився Василь. — Може, варто залучити до цієї справи Сар'яна? У нього широкі зв'язки в урядових і наукових колах, він, напевне, зможе щось зробити.

— Можна спробувати, — мовив «батько». — Лізо, ти продиктуй зміст листа по-французьки, як його пам'ятаєш, а Василь запише.

Коли лист був готовий і «батько» запропонував покликати журналіста, Василь сказав:

— Можна попросити Сар'яна, хай він подумає, як спішно викликати професора через Сорбонну або Французьку академію.

— Гадаєш, це йому під силу?

— Певен, що він може це зробити.

— Ну що ж, попросимо журналіста… Думаю, що, поки нема ніяких розмов про листа, це не викличе у фашистів підозри. Лізо, попроси Сар'яна піднятися до нас, якщо він не дуже зайнятий, а сама побудь унизу. Краще, коли ми поговоримо з ним без тебе!..

— Дорогий друже, хочемо конфіденціально поговорити з вами, — сказав Василь, як тільки журналіст увійшов у велику, світлу кімнату. — Але спершу познайомтесь із цим документом і скажіть, що це таке?

— Фальшивка! — рішуче відповів Сар'ян, повертаючи Василеві листа. — Фальшивка мерзенна, страшна, сфабрикована для провокації. Міністерство закордонних справ Франції ніколи б не написало такого листа насамперед тому, що факти, викладені в ньому, не відповідають дійсності. Французький уряд не тільки не помишляє пускати російські війська на свою територію, але й взагалі не думає укладати з більшовиками якої б то не було угоди. До того ж… до того ж — боронь боже! — який йолоп напише такого листа відкритим текстом? Хіба у французів нема спеціальних шифровок або дипломатичних кур'єрів, щоб приставити такий документ адресатові надійним шляхом? Якщо Леже побачить свій підпис під цим листом, він помре від розриву серця!..

— Далебі, Сар'яне, ваша виняткова проникливість ніколи не була такою разючою! — промовив Василь. — На жаль, у нас нема ні оригіналу цього листа, сфабрикованого, мабуть, у Берліні, ні інших доказів, а проте маєте рацію — це провокація, причому дуже серйозна. За допомогою фальшивки німецькі фашисти збираються вчинити державний переворот в одній країні, союзній Франції, для того щоб підкорити її інтересам третього рейху. Затівається велика гра. Навіть якби у нас і були докази, ми все одно не могли б їх розголосити, дбаючи про безпеку людини, яка добула копію цього листа, — в тому й складність нашого становища!.. Може, все-таки варто повідомити одного з членів кабінету про цю фальшивку, але попросити, щоб він не дуже розголошував її?

— Я не зовсім уявляю, як можна зробити що-небудь розумне і водночас не розголосити такий лист? — трохи роздратовано сказав Сар'ян.

— При бажанні можна, — втрутився у розмову «батько», який досі мовчав. — Чому, наприклад, член кабінету міністрів не може інформувати через закриті дипломатичні канали главу тієї держави про підготовку змови?

— Мабуть, може. — Журналіст уважно подивився на гостя.

— Скоро у нас з'явиться ще одна можливість — фашисти рано чи пізно заговорять про цей лист, інакше навіщо він їм? Отоді можна надрукувати на сторінках французьких газет усю правду! — розвивав далі свою думку «батько».

— Ви могли б узяти на себе таку важку місію? — спитав Василь у Сар'яна.

— Що саме?

— Передати, на ваш розсуд, одному з міністрів копію цього листа, попередивши, що його записано по пам'яті, і повідомити про змову. А пізніше, коли це буде можливо, викрити фальшивку на сторінках французької преси.

— Думаю, що це я зможу зробити… Ви тільки дайте мені копію листа.

— Дозволю нагадати, — сказав «батько», — що завчасне розголошення листа накличе велику біду на людину, яка, ризикуючи життям, дістала його нам!

— І ще одне прохання, — сказав Василь. — У тій країні, де орудують німецькі фашисти, життя одного вченого в небезпеці. Його треба врятувати. Це професор археології Ніколаї. Єдиний спосіб допомогти йому — спішний виклик Сорбонни або Французької академії. Може, таким чином йому і пощастить вирватися звідти…

— Дайте мені адресу професора, і я завтра ж організую йому виклик — це зробити значно простіше!

Василь сів за машинку і, стукаючи двома пальцями, зняв копію з листа. Один примірник, разом з адресою професора Ніколаї, він оддав Сар'янові, другий — «батькові», а третій, про всяк випадок, лишив собі.

Увечері Василь посадив Лізу й «батька» в свою машину і повіз їх по околицях Парижа. Подорож вони завершили в маленькому ресторанчику на березі Сени. Про справи не говорили: «батько» хотів, щоб Ліза трохи отямилася від поїздки в ту країну. І тільки на третій день після її повернення, посадовивши подружжя біля себе, він завів розмову про те, що їм треба ще зробити.

— Отже, завтра я вас покину. Цього разу — надовго, — сказав він. — Обставини складаються так, що вам обом доведеться перебазуватися до Німеччини. Поспішати з цим не треба, а готуватися пора. Було б дуже добре, якби тобі, Василю, пощастило дістати американський паспорт — поїхав би в Берлін як представник американських фірм. Навіть якщо американці запропонують тобі продавати німцям стратегічну сировину — нафту, мастила, цинк, олово, нікель, алюміній, вольфрам тощо — не роздумуючи погоджуйся! Через тебе чи без тебе — вони однаково продаватимуть усе це німцям. Якщо хочеш знати, то навіть добре — бути представником солідних фірм і картелів, які постачають Німеччині такі матеріали. Фашисти всіляко улещуватимуть тебе, і ти будеш у більшій безпеці…

— Але ж Василь одного разу вже їздив… туди. Це ж небезпечно — з'являтися там знову, та ще з американським паспортом? Мене теж фашисти бачили і засікли за всіма правилами, — сказала Ліза.

— Наївно

Відгуки про книгу Рекламне бюро пана Кочека - Варткес Арутюнович Тевекелян (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: