Над Тисою - Олександр Остапович Авдєєнко

— Послухайте, — сказав він, кидаючи на прилавок словник, — цей примірник має великий брак: загнуті и погано обрізані сторінки.

Розгублено заметушившись і вибачаючись, Криж знайшов інший примірник словника, який задовольнив перебірливого покупця.

Передаючи браковану книгу, Френк шепнув: «Подивіться 219». При цьому він поклав на прилавок лайкову рукавичку, чимсь туго набиту, і багатозначно показав на неї продавцеві очима. Той миттю відправив «посилку» під прилавок. Покупець стояв спиною до касирші, затуляючи собою продавця, і вона нічого не могла побачити.

— Тепер інша справа, — сказав Френк Білд, ховаючи словник у кишеню макінтоша. — До побачення.

Проходячи повз касиршу, він трохи підняв капелюх, вклонився їй…

Годиною пізніше Френк Білд, який виконував функції зв'язківця розвідцентра «Південь», зустрівся і з другим агентом — «Гомером». І перше і друге завдання «Бізона» він виконав однаково старанно, вживаючи всіх заходів обережності і маскування. Він не знав того, що перший агент призначався явірським резидентом всерйоз, а другий лише фіктивно, для замилювання очей радянській розвідці. В операції «Гірська весна» сумнівний агент «Гомер» так і значився: принада. Нічого іншого від нього і не чекали. Нехай приверне на якийсь час до себе пильну увагу радянської розвідки. Пізніше органи державної безпеки, напевно, зрозуміють свою помилку, але вже буде пізно: операція «Гірська весна» буде завершена.

Так міркував «Бізон».

… Ледве, причинилися за іноземцем двері книготоргу, касирша вибігла з своєї скляної будки і почала атакувати Крижа. Він охоче задовольнив її цікавість, але розповів їй, звичайно, далеко не все те, про що говорив з покупцем.

Касирша знову сховалася в скляній будці. Трохи почекавши, Криж вийняв англо-російський словник, підмінений зв'язківцем, акуратно, майже непомітно вирвав сторінку 219 і сховав у кишеню.

Ввечері, повернувшись додому, він затулив вікно щільною завіскою, випотрошив рукавичку, вручену йому посланцем «Бізона». Це були новенькі, в крупних купюрах долари. Криж перерахував їх, сховав. Потім він вийняв з потайного місця флакон з прозорою рідиною, обережно проявив те, що було накреслено між друкованими рядками словникової сторінки. Розшифрована Крижем інструкція була небагатослівною. Агенту № 2113, що має кличку «Хрест», пропонувалось негайно відновити перервану роботу, але вже не рядовим агентом, яким він був раніше, а явірським резидентом. Таємний лист закінчувався такими словами: «Найближчим часом до вас з'явиться «Чорногорець». Забезпечте йому у вашому будинку надійну схованку. Виконуйте всі його вказівки. «Бізон».

Любомир Криж ще і ще раз перечитував інструкцію. Резиденті Таке значне підвищення схвилювало його. Як це треба розуміти? Чому його довго тримали на задвірках, чому тепер, коли менш за все можна було розраховувати на прихильність «Бізона», він висувається в резиденти? Чи означає це, що його випробували, що знайшли гідним такого довір'я? Чи на нього впав вибір лише тому, що немає зараз у Яворі більш підхожої кандидатури? Любомир Криж за час свого служіння «Бізону» давно переконався, що наївно чекати від хазяїна високої справедливості. Поки даєш цінні відомості, добуті з риском для життя, ти потрібен, одержуй гроші. Поки не попався, поки на твій слід не натрапили радянські розвідники, поки ти безпечний для існування резидента, тебе оберігають й опікають твої таємні друзі. І вони ж відправляють тебе на той світ, якщо ти опростоволосишся. Отже, тверезо міркуючи, підвищення в резиденти — не знак особливого довір'я до нього, Крижа, а необхідність, викликана загибеллю Дзюби.

Як би там не було, «Хрест» все-таки був радий, що «Бізон» згадав його, що знову в його кишеню потечуть тисячі. Нове становище обіцяло йому великі вигоди. Ще б пак, резидент! Криж, як старий агент, найближчий помічник Дзюби, дуже добре знав коло обов'язків резидента. Тільки сам резидент точно. знає… кому служить і де знаходяться його хазяї. Тільки він одержує інструкції, переслані через кордон спеціальним зв'язківцем або по радіо. Резидент вербує агентів, інструктує їх і на свій розсуд оплачує їх послуги. Резидент піклується про те, щоб вони не знали один одного, жили скромно, не привертаючи до себе зайвої уваги і не викликали підозрінь органів безпеки. Резидент усуває з свого шляху тих, хто стає небезпечним для його, резидента, існування. Він, резидент, «натаскує» завербованих, навчає їх всього того, чого в свій час навчили його: виуджувати в базік цікаві відомості, підслуховувати секрети, красти погано сховані документи. В тайниках резидента зберігаються зброя, сильнодіючі отрути, радіопередавач, великі суми грошей, симпатичні чорнила, набір інструментів І матеріалів, за допомогою яких можна сфабрикувати в разі необхідності паспорт, службове посвідчення. Резидент забезпечує таємну квартиру — притулок для тих, хто буде перекинутий з-за кордону, і для тих, кого треба відправити назад, за кордон. Тільки резидент націлює своїх агентів на той чи інший важливий об'єкт.

Найважча і найнебезнечніша сторона «діяльності» резидента — вербування агентури. Провалишся на першій же людині, якщо твій шеф свого часу не навчив тебе бачити слабості людей і не викував з тебе «ловця людських душ». Атакуй обраних тобою небезпечно, перемагай кожного разу. Напівперемога, невдала атака — твоя загибель.

Всю ніч Криж в думках звикав до свого нового становища, всю ніч міркував, розраховував, як, коли і з чого саме йому починати.

Криж перш за все вирішив звести міцний фундамент під своє резидентське існування. Він почав шукати собі надійних помічників, здатних принести значну користь «Бізону». Перебравши добру сотню своїх явірських знайомих, друзів і приятелів, новий резидент зупинився поки що на одній особі, широко відомій корінним мешканцям Явора, — на Марті Стефанівні Лисак.

Народилася Марта Стефанівна на березі Дунаю, в Будапешті, в родині непосидючого комерсанта. Раннє дитинство провела в одному з гірських міст Північної Трансільванії. Вчилася в словацькій Братіславі. Вийшла заміж за Юрія Лисака і народила йому сина Андрія в Яворі. Вештаючись на чужині, довго спілкуючись з румунами й чехами, українцями й німцями-колоністами, переважно торговцями, Марта Стефанівна вільно говорила їхніми мовами, освоїла їх звички, перейняла смаки. З'явись вона тепер у Румунії, її легко прийняли б за румунку. В Будапешті чи Дебрецені вона теж не розгубилася б. Непогано прижилася вона