Танці шайтана - Юрій Григорович Логвін
«Попливли зо мною до Істамбулу (так бусурмени Царгород величають!). Там ти добре підлікуєшся. А я підберу гурт кавказьких дівчат для алжирських покупців! А з Алжиру ми привеземо в Істамбул чорних хлопчиків. І подаруємо візирю! Я тількино листа одержав: моряки з каторги принесли. Поки ми з тобою в Алжир припливемо — негритят там вправно звалашать. Ну, ти ж бувала людина — хто сконає. А хто живий лишиться — тому ціна разів у десять вища!…». Як він мені таке сказав, мене аж морозом пробило! Бо, коли я ходив через усю Велику пустелю у царство чорних негрів, така, знаєш, пригода зі мною трапилась.
Я був чи як товариш, чи як охоронець, чи як слуга одних купців. Чи просто, як помічник. Тільки купці — то була їхня личина. А насправді вони були турецькі вивідувачі! Вони мали розвідати і досконало списати шлях через велику пустелю до країни чорних негрів. Бо по цьому шляху ідуть найдорожчі товари із Африки: чорні раби, золото і страусове пір» я. було скласти опис того шляху по зірках. Де який колодязь на шляху, де яке болото, де який оазис знаходиться, і як його по зірках знайти…
— Батьку, а ви казали, що в пустелі тільки пісок та камінь! Як там може бути болото в піску?!!
— А отак — серед каміння і висохлої глини раптом тобі опадка із солоною чи гіркою водою і якимось хирявим зіллям по берегах. Трясовина справжня, що й засмоктати може!
Той купець, що був не турком, а персом-моряком, щоночі підіймав мене на молитву. Ми тоді відходили від каравану і «молились». Я щоразу просив у Всевишнього прощення і допомоги, щоб витримати спокусу диявольську та запам'ятати їхні слова молитов. І я їх завчив і голосно говорив. А сам між словами собі подумки казав охоронні слова: «Боже! не йми віри моїм словам! Я брешу їм, щоб врятуватись від смерті!». Я і тоді думав і зараз так гадаю, що Господь наш почув мою молитву і дозволив їх дурити їхньою ж молитвою! Я «молився», а він, «купець», виміряв зірки на небі і списував їх навпомацки на тонесенькому пергамені. Все списав: де ми і під якими зірками були в пустелі. Потім він увесь шлях по зірках переписав на аркуші ще тоншого пергамену і вклеїв під шкіряну палітурку їхнього Корану.
— А що це — їхній Коран?
— Та то найголовніша бусурманська книга. Їхні молитви списані і їхній бусурманський закон. — А-а-а… А що було далі?
— Ти дивися навколо, придивляйся. А я тобі все розповім…
Щоб ніхто не запідозрив «купців», вони таки мали торгувати. Вони провели через усю пустелю арабських скакунів. І за скакунів чорний цар купцям заплатив чорними рабами. Ще вони, мої «купці», закупили в пустелі багато брил кам'яної солі. І обміняли сіль у країні чорних на золотий пісок. З тим золотим піском, із тим золотом, будь воно тричі прокляте, у мене там були страшні пригоди. Але те — іншим разом! Добре торгувалося в країні чорних! І як ішли пустелею до країни чорних — ніхто караван не пограбував! Одні розбійні племена між собою гризлись. Від інших розбійників караван відкупився. У моїх «купців» було багато золотого піску і справні чорні раби. При таких щасливих оборудках торгових швидше б вертати назад! На північ! До моря! Та ці мої «купці», бач, спокусились піти до Марокко. Бо поширилась швидко така чутка, ніби чорні раби дуже піднялись у ціні! І мої «купці» приєднались до здоровенного гурту, що з тисячею (!) верблюдів ішов до Марокко!
Довго розповідати, та зараз не час, який то страх — перейти через край пустельний, що зветься Джуф! Власне, ми обминули Джуф праворуч. Та з Джуфу такі вітри над пустелею віяли, що все на очах висихало, скручувалось, тріскалось і розсипалось!!! І не тільки я сам мучився, хоч і не без того було, а страшно було дивитись, як від спраги вмирають діти… Ми так робили (власне, магрібінці робили) — коли на половині дороги між оазисами були, то посилали гінця-такшифа перед себе. Щоб люди з оазису вислали нам назустріч верблюдів з водою в бурдюках. І от десь на середині всього пустельного шляху в Сиджильмасу нам назустріч не вийшли своєчасно провожаті з водою! Не виходили назустріч, хоча знали, що до них прямує наш великий і багатий караван. Вони самі не ризикували вийти. Все чекали нашого посланця. А він… збився зі шляху, бо закрутили вітри сатани!
Ми йшли уперед не спиняючись. Тільки вже води невільникам не давали. А там один купець-марокканець мав найбільше чорних дітлахів. У моїх «купців» найшвидше сконали всі негритята. А в марокканця не лишилось. І було в нього двійко хлопчиків-близнюків. Ну такі гарні-гарні хлопчики! Я їх ще запримітив у Місті. І коли ще все було добре, то часом і пригощав їх. У мене було покривало із кори. Мені його дикуни подарували. Я подер покривало і понакривав хлопчаків-близнюків, щоб їх сонце не так пекло. Бо вони були лісові чорні люди. А лісових чорних людей, як і білу людину, може сонце вбити! За те на мене злостиво поглядали, але ніхто нічого не говорив.
Певно, боялись. Бо на базарі, під заставу, боролись і змагались різні люди. Я багатьох поборов. А одного їхнього богатиря так через стегно кинув, так ним об землю врізав, що він сам і звестися не міг!
