Танці шайтана - Юрій Григорович Логвін
— Тієї старої баби, сусідки тієї курви Хвеськи? — Не втримався Тимко.
— Ні. Іншої молодиці, ти її не знаєш. Я коли тебе шукав, до неї задибав. І наскочив на циган. Ледь з ними головосіку не вийшло. Та Бог цього разу милував. Могла бути кривава веремія. А мені воно ні до чого! І так цей похід кривавий. Та хіба то діло — вбивати циган? Не геройство, а чиста ганьба!… А в тієї молодиці зручне місце, і подвір'я таке зручне — і хата, і хлів під одним дахом. І зимник біля хати справний. Хоча так.
Бідненько живе. Як не вдова, то десь чоловік або в поході, або в полоні.
Все у дворі доброї справної роботи. Та тільки видно, що чоловічої руки нема до всього. Якщо все буде гаразд. Ми в неї загостюємо…
— Батьку! А ви її полюбите?
— Гм!… — Омелько розвів руками і тому аж шарпонув вуздечку. — Не можна любитись із чужою козацькою жінкою. Це гріх! Перелюб! Гидота! Підступство!
— А ви ж оцю Настю любили?
— Овва, дитино! Ти вже все второпав?!! Так знай: її чоловік не козак! Це раз…
— … І ви її не силували. А вона сама до вас причепилась…
— А ти як знаєш?
— Бо вона все до вас підлащувалась, підлизувалась.
— Ну як же вона підлащувалась?
— А вона сама вам кинулась ноги помити.
— Та ти звідки знаєш?!!
— Бо я все-все чув.
— Ти ж, синку, спав міцно?!
— Ні, Батьку, то я спочатку заснув сильно, а потім ніби якась млість мене пойняла. І спав, і не спав, і все чув.
— Клопоти мені з тобою, синку! — Зрештою, після довгої мовчанки, виголосив козак. — Але, певно, на те людям і діти, щоб клопоти мати… Ти оце придивляйся, запам'ятовуй, якою стежкою йдемо… А я тобі розповім, чому я не прийшов, як казав. Кілька пригод, синку, одна за одною так всі мої забаганки перекрутила, що, взагалі, міг і не повернути…
— Батьку, Батьку! А що б я тоді робив?!
— Пішов би до Святих Печер і там би став служити. Я ж тобі казав…
— Батьку! Батьку! Я не хочу бути ченцем! — Гайгай, синку! Щоб ченцем стати, такий треба пройти послух, що легше на війні воювати і лишитись живим! Ченці — то дуже могутні люди! Сильні-пресильні люди!
— Батьку, що, вони за вас сильніші?!! Можуть таляра пальцями зігнути?
— Ой дитино ти моя! Сильна може бути людина не тільки руками, ногами!
Людина може бути сильна серцем і розумом так, що ніякі чужі сили її не зламають і не осквернять!!! Добре, краще слухай та не перебивай: дивися, запам'ятовуй шлях. Щоб по ньому і влітку пройшов, як усе зазеленіє!
— Отож ви з дідом лишились на пасіці, а я поспішив у Дикий Степ.
Далеченько зайшов у татарські землі. Заховав там зброю та в'ялене м'ясо — пасторму. І кінь наш казковий зо мною, і пес твій чарівний. Сидимо день, другий, вогню не палю. Потім мені ніби знак, і я підвівся і пішов назад степом до того шляху, яким московити до Криму ходять. Степ там скрізь рівний, а в одному місці височенна могила з кам'яною бабою. Я увесь караван здалеку вздрів. Поки вони мене примітили — я на дорогу. Іду по дорозі і танцюю, мов я турецький дервіш…
— Як тоді вночі із шаблею?
Омелько натяг повід, схилив голову на плече і зазирнув в обличчя малому:
— То ти підглядав, як я на дервіша перекидався? — Тихо і проникливо спитав Омелько.
— Я не підглядав! нема! Тоді я почув щось і потихеньку підійшов туди.
— Ну й що?
— Я злякався ще сильніше і мерщій назад під сосну! А тепер мені не страшно! Я хочу, щоб ви мене навчили!
— Ще не можна…
— А коли буде можна?!
— Коли виростеш, і вже тобі можна буде женитись!
— Так я ж буду запорожець! Мені не можна жінку мати.
— Тоді тобі буде можна, як парубком станеш.
— А коли це?
— Коли вуса виростуть. Коли під пахвами волосся виросте…
— І коли на прутні волосся виросте!
— А ти звідки про прутні знаєш? За мною підглядав?
— Ні, батьку. присягаюсь! То я в тих гайдуків, у Івана і Степана, бачив.
— Як ти міг бачити?!!
— А коли вони Катерину гвалтували…
— Ти був у хаті?!! Та як же вони тебе не побачили?! Вони, як тебе шукали, то скрізь заглядали!!!
— Заглядали, заглядали, тільки під старі лахи не зазирнули.
— Під які лахи?!!
— Катерина змила мені голову і сказала на піл лізти. Хотіла собі змити голову, розібралась до сорочки. Над полом стара подерта свита і кожух сушились. Як ті у двір ускочили, я вчепився в жердку руками й ногами.
— І жердина не трісла?!!
— Ні. Трохи рипіла. Та не поломилась.
— І скільки ти висів під свитою?
— Поки вони з хати не пішли… Вони, як забігли в хату, то були п'яні всі… Катерина почала благати…
— Стій! — Козак наклав рукавицю на вуста малому. — Гвалт, то найстрашніше безчестя над жінкою! Як ти станеш розповідати, то ніби й ти чинив гвалт. Якщо побачиш коли Катерину, то сам до неї, боронь Боже! не підходь і не заговорюй. Тільки якщо вона тебе покличе по імені, тоді підійди. І ні про що не питай, ніні! Наче ти про неї і про те і слухом
