У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

- А ви підете? - запитав Сомов, кивнувши в бік вікна Хейендопфа.

- Під три чорти! Навоювався! На мій вік вистачить...

Середа кидав фрази уривчасто, з серцем. Було видно, що йому справді набридла війна до огиди, до нестями.

- Давно воюєте?

- З сорок другого... шофер я... начальство всю війну возив... А на гражданці біля Брянська на лісозаводі працював.

- А тут як опинилися?

- Та через того ж сатану! Обманом мене до Власова завів, а потім уже не було вороття.

- Про кого це ви?

- Протопопова! Ви ж уже з ним познайомилися...

- Мав таку сумнівну честь...

- І першого-таки дня набили пику! Ха-ха-ха!

- Мені здається, ви і самі могли б з цим впоратись, раніше за мене, - глузливо зауважив Сомов.

Середа глянув на свої величезні кулаки і густо почервонів.

- Пику набити, звісно, міг, та тільки після цього мене б і на світі вже не було. Ви не знаєте, яке то падло! Рідну матір, якщо поперек стане, на розправу гицелеві віддасть! Ще побачите, ні вам, ні мені він сьогоднішнього не подарує... Не такий, щоб забути!

- Не боюся я...

- А ви бійтеся! Він не з тих, хто у відкриту... Він може підіслати когось підколоти... або зашморг сонному на шию накинути... Сьогодні він лютий на вас, а тут я ще перцю підкинув...

- Перелякалися? - посміхнувся Сомов.

- Віч-на-віч я його не боюся. А з-за кутка, вночі, коли всі сплять... От послухайте мене, ми ж з вами в одній казармі, близько один від одного. Давайте вночі по черзі будемо спати. Спочатку, наприклад, ви, бо я вдень виспався, а потім я. Га? Не думайте, я не страхополох, просто знаю його, як свої п'ять...

- Ви вважаєте, що Протопопов вже цієї ночі...

- На цьому його авторитет тримається... Хтось що-небудь проти нього сказав або вчинив, і відразу точка. Край. Усі це знають. Тому не наважуються суперечити... Мене хлопці просили вас попередити...

- Чого це раптом? У мене друзів тут немає...

- Протопопова ненавидять... Більшість.

- Що ж, коли так, одну ніч можна й не поспати, - погодився Сомов, зрозумівши, що Середа не став би його даремно страхати.

Та цієї ночі не спали не лише Сомов і Середа, а майже весь табір.

Ті, що записалися в загони "визволителів України", відразу одержали по двадцять п'ять доларів як частину авансу, обіцяного Чорногузом.

Таку несподівану подачку гріх було не "змочити". А оскільки примітивний бар при казармі утримували через підставну особу Хейендопф разом із своїм босом, то на подібні порушення встановлених у таборах для переміщених порядків начальство дивилося крізь пальці, навіть заохочувало до них.

Принаймні в казармі, де мешкали Сомов з Середою, враз стало порожньо. Час від часу сюди навідувався лише Домантович.

-- Ви теж вирішили відкрити свій рахунок у банку для отого проводу? - запитав його Середа, коли той вперше зайшов сюди.

- Мені це ні до чого. Я маю професію інженера-електрика. Не пропаду й тут!

- Значить, ви своїх друзів у "визвольний похід" виряджаєте? - не втримався від іронічного зауваження Сомов, дивлячись на розчервоніле від шнапсу обличчя Доманто-вича.

- А чому не випити, коли вряди-годи трапляється нагода?

- А він не з тих посіпак Протопопова? - запитав Сомов, коли Домантович вийшов.- Може, він навмисне його послав - глянути, чи м'и не поснули?

- Навряд... Він у таборі не так уже й давно, а біля Протопопова все більше його старі поплічники... А втім, біс його знає... У душу людини не залізеш. А береженого і бог береже.

Сомов і Середа не спали майже всю ніч. Не тому, що так уже боялися, просто зав'язалася розмова. Сомов розповів про свої пригоди, звичайно, з вивченої ще в школі лицарів "легенди". Він сподівався викликати цим Середу на відвертість і не помилився.

- Дивно, що ви той... отак про себе розповідаєте. Ми тут як вовки. Один одному горлянки перегризти ладні. І всі криються. Про минуле - ані телень. Кожен боїться цього минулого, хоче сам від себе його сховати, забути...

- Ви тут давно, очевидно, багатьох знаєте...- почав було Сомов, але Середа перервав його:

- Я тут місяця з півтора... Але ми тут усі з різних частин. Не всіх і на прізвище гаразд знаєш. А щоб про минуле завести мову...

- Мабуть, не дуже світле?

- Чорніше чорного... І в мене, і в Протопопова, і, певен, в кого не спитай.

- А ви Протопопова, казали, давно знаєте?

- А щоб йому пуття не було! Хай бог, якщо він є, заплатить йому за всі злодійства і за мене особисто!

Середа замовк і так стиснув зуби, що відкусив краєчок сигарети, яку тримав у зубах.

- Ого! Мабуть, той Протопопов - штука?

- Все життя мені попсував, усю душу скалічив...

- А в кого воно з нас не скалічене...

- Образливо мені, що мене, мов теля дурне, на налигачі у ту капость затягли... Ех, хоч душу відведу! Чи, може, вам нецікаво?

- Послухаєш чужу біду,