Українська література » Пригодницькі книги » У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

Читаємо онлайн У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик
заввідділом постачання артілі "Шкіргалантерея" у місті Орел. Позапартійний. Був засуджений до п'яти років позбавлення волі за підробку фінансово-звітних документів. До армії Власова вступив 1943 року. Близьких родичів на території Росії не має. Швидко просунувся по службі від рядового до старшого лейтенанта. Любить широко пожити, до радянської влади ставиться різко негативно".

"Антоненко Василь Сидорович, тисяча дев'ятсот двадцять третього року народження. Уродженець села Солоне Дніпропетровської області. Там же і працював старшим механіком тракторно-ремонтної майстерні. Батьки у свій час були розкуркулені. Сам репресіям з боку радянської влади не піддавався. До армії Власова завербований з табору військовополонених. Війну скінчив у чині капітана. За хоробрість, проявлену в боях, нагороджений німецьким командуванням орденом Залізного Хреста і медалями. На території Росії залишилась дружина і син, але про їх долю нічого не знає, та й знати не хоче. Категорично заперечує проти повернення до Радянського Союзу".

"Сорокін..."

Сомов уважно вслухався в читане Хейендопфом, часом щось занотовував, іноді задоволене хмикав, просив перечитати ще раз. Незабаром заступник начальника табору почав відверто позіхати.

- Може, продовжимо завтра?-запитав він, закинувши руки за голову і потягнувшись усім тілом.- Вчора, знаєте, здибався в кабаре з однією цісарочкою, і вона так жваво біля мене пурхала, що... Коротше, заснули ми аж о п'ятій, а о сьомій я мусив повертатися до казарми. До речі, без шеляга в кишені...

- У рахунок премії я міг би позичити вам з сотню доларів...

- Оце зась! Жодних боргів. Інакше повернуся додому з чим пішов.

- А як же цісарочка?

-- Хай забирається під три чорти! Не про мій ніс ця табака. Хай пошукає собі інших дурників, з тих, у кого поточний рахунок у банку, а за спиною грошовий батечко... Так відкладемо'на завтра?

- Давайте я швиденько прогляну список, а зазтра ви дасте бодай короткі характеристики на кожного. Бо того, що зазначено в списках, явно замало.

- О, будь ласка! А я поки що ознайомлюся з тезами сьогоднішнього лектора. Чорти б його забрали разом з його лекцією!

- Вас навіть лектори відвідують?

- Це для того наброду. Якийсь капітан Бломберг, що нібито втік з російського полону.

- Виходить, зв'язок між власовцями і зовнішнім світом все-таки є?

- Будьте певні: цей тип в десяти водах митий і перемитий. І співатиме він, мов по нотах. Самі ввечері почуєте...

...За півгодини Сомов знов перетинав подвір'я, прямуючи до своєї казарми. Під тентом зараз юрмилися невеличкі групи чоловіків у напіввійськовому, напівцивільному одягу, жваво про щось розмовляючи. Помітивши серед них постать майора, Сомов здогадався: певно, цей тип обробляє громадську думку, збиває своєрідний блок проти зухвалого "новачка".

Може, підійти? Показати цим, що він вважає себе рівноправним членом групи і не боїться ані майора, ані Про-топопова? Напевно, про його вранішню сутичку вже знають усі, а це не могло не справити враження. Таким, як оці, імпонує груба сила, ЕОНИ перед нею швидше схиляються, ніж перед доводами розуму.

Проте не лише тіло, але й мозок волали про спочинок. Ноги самі несли у дальній куток подвір'я, до дверей, за якими ховався його тимчасовий притулок. Витягнутися на ліжку! Поринути у рятівний глибокий сон, бо лише один він здатний вирвати його з цього підступного чужого світу!

Те, що в кімнаті може бути хтось сторонній, чомусь не спадало на думку. В пам'яті зафіксувалася порожня кімната з довгими рядами ліжок. Такою вона і спливала зараз в уяві. Тим більшим було його розчарування, коли він побачив, що на самоті йому лишитися не доведеться.

- О, нашого полку прибуло! - гукнув назустріч йому довготелесий чорнявий капітан, ліниво спускаючи з ліжка взуті в чоботи ноги і стягнувши при цьому край ковдри.- Радію з цього. Не тому, що побачив персонально вас, а від властивої двоногій тварюці зловтіхи: приємно, знаєте, бачити, що твоєму ближньому поталанило не більше, ніж тобі...- Чорні колючі очі капітана насмішкувато втупилися в Сомова.

- Якщо міряти цією міркою, то у вас є багато підстав для втіхи: тут, здається, зібралося чимале товариство.

- Не так чимале, як замале. Я волів би бачити поруч себе всіх тих, через кого я встряв у цю халепу. Програш у грі треба ділити нарівно.

- Не слухайте капітана Самохіна! - втрутився маленький, кругленький чоловік з таким безбарвним волоссям, що воно здавалося зовсім білим.- Він або вливає в себе шнапс, джін, віскі, бренді, або виливає на голову першого, хто потрапить під руку, зайвину жовчі. Перманентний стан!

- А твій перманентний стан, йолопе, підхрюкувати кожному, з ким здибаєшся. Про всяк випадок: бува, перепаде якийсь недоїдок.

Той, кого стосувалися ці слова, почервонів так, що навіть шкіра на голові стала рожевою, просвічуючи крізь коротке й рідке волосся. Між припухлими повіками, що, здавалося, зовсім не мали вій, сердито блиснули маленькі, вузько прорізані, каламутно-сірого кольору очиці. Він, справді, скидався зараз на вгодованого кабанчика, який, пропихаючись до кормушки, от-от хрюкне.

Капітан підморгнув Сомову:

- У житті трапляються дивні збіги. Рекомендую: Микола Миколайович Кабанчиков. Свинство, так би мовити, успадковане від далеких предків і увічнене для нащадків.

- Це... це... навіть для вас це занадто... Я офіцер, чуєте, офіцер, і я вимагатиму... я наполягатиму... Хай суд честі, так, суд честі...- слова з тремтячих губ Кабанчикова зривалися безладно, він ніби захлинався ними, пирскаючи слиною і хропучи.

- Завели!-долинуло з глибини кімнати.

Лише тепер, коли ковдра на одному з ліжок відкинулась, Сомов побачив, що в кімнаті був ще один свідок цієї розмови. Його велетенська постать знялася якось враз, і стеля казарми тої ж миті ніби понижчала, прохід між ліжками повужчав.

Здоровань стояв, похмуро насупившись, жодне слово не зірвалося з його вуст, але двоє, що перед

Відгуки про книгу У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: