Знак Хаосу - Роджер Желязни
Я не хотів нападати навіть у випадку, якщо він спробує мене спровокувати на щось. Я не знав його бойових прийомів і не бажав першими розкриватися, щоб познайомитися з ними. Краще оборонятися і надати йому зробити перший хід, але звір просто продовжував підходити все ближче і ближче. Я знав, що незабаром вимушений буду щось зробити, хоча б просто відступ.
Одна з довгих і многосуставчатих кінцівок метнулася до мене, і я різко ухилився вбік і рубонув. Вз-з! Кінцівка опинилася на землі, всі ще рухаючись. Тому я теж продовжував рух. Вз-з-з-вз-з!
Звір повільно перекинувся вліво, так як я видалив всі кінцівки з цього боку його тіла.
Потім, сповнившись зайвої впевненості, я прослизнув занадто близько, огинаючи його голову, щоб дістатися до іншої сторони і повторити атаку, поки він ще перебував у прострації. Решту кінцівок метнулися вперед. Але я був занадто близько, і він усе падав. Замість того, щоб схопити мене, він просто вдарив. Удар прийшовся по грудях і мене збило спиною додолу.
Відповзаючи назад і підтягуючи ноги для стрибка, я почув, як Люк п'яно пробурмотів:
— Ей, що відбувається?
— Пізніше, — відгукнувся я, не обертаючись.
Потім він додав:
— Ей, ти вдарив мене!
— Виключно для твого ж блага, — відповів я. — Це входить в курс лікування, — і, піднявшись на ноги, знову став рухатися.
— О… — Почув я його відгук.
Тварюка лежала тепер на боці і великою кінцівкою кілька разів неприцільно вдарила по мені. Я ухилився від удару і зумів змінити діапазон і кут удару.
Вз-з. Кінцівка впала на землю, а я наблизився.
Я завдав з розмаху три удари, розсікши йому голову під різними кутами, і тільки потім зумів відрубати її. Однак, вона продовжувала видавати клацаючі звуки, а торс при цьому зробив спробу підвестися.
Я не рахував удари, які наніс після цього. Я просто продовжував роботу, поки ця тварюка не виявилася порубаною в капусту. Люк кричав «О-ля-ля!» при кожному моєму доброму ударі. До цього часу я неабияк спітнів і зауважив, що не то від люті сутички, не то від чогось ще квіти, що знаходилися на віддалі, тривожно заколихались. Однак, завдяки моїй передбачливості — прихоплений в барі меч виявився чудовою зброєю — я відчував впевненість у своїх силах. Змахнувши мечем у повітрі, я описав дугу над головою, що повністю очистило його, а потім прийнявся складати назад в первісну компактну форму. Меч був м'який, наче пелюстки квітів, і все ще трохи тьмяно світився…
— Браво! — Вимовив знайомий голос і я закрутив головою, поки не помітив посмішку, а за нею Кота, недбало плескаючого подушечками лап. — Курлов-лап! Кур-ла-ла! — Додав він. — Відмінно спрацьовано, о світлоликий хлопчику мій!
Ландшафт завагався, немов під натиском вітру, і небо потемніло. Я почув, як Люк вигукнув: «Гей!», і коли оглянувся, то побачив, як він піднімається на ноги і рухається вперед. Коли я знову повернув голову, то за спиною Кота вже утворювався бар, і вже вчувався блиск бронзової вішалки. В голові у мене попливло.
— Зазвичай, взявши булатний меч, дають заставу, — говорив Кот. — Але оскільки ви повертаєте його в цілості й схоронності…
Люк підійшов до мене. Я знову чув музику, і він їй підспівував. Тепер вже галявина з поваленим Вогненним Ангелом здавалася стороннім елементом, а бар ставав все відчутнішим, набираючи відтінків кольору і тіні.
Але заклад здавалося трохи зменшеним — столики стояли тісніше, музика грала тихіше. Фреска стала більш стислою, і художник на очі не попадався. Навіть Гусениця зі своїм грибом перемістилася в затишний куточок, і обидва здавалося з'їжилися, а блакитний дим став менш густим. Я сприйняв це, як добру ознаку, так як якщо наша присутність тут була викликана душевним станом психіки Люка, то, напевно, це галюциноген втрачав свою владу над нами.
— Люк?
Він попрямував до стійки.
— Так? — Відповів він.
— Ти знаєш, що подорожуєш по світу мрій, чи не так?
— Я не… Я не знаю, що ти маєш на увазі, — сказав він.
— Я думаю, коли Маска тримав тебе в полоні, він підсунув якийсь наркотик, — сказав я. — Це можливо?
— А хто такий Маска? — Запитав він мене.
— Новий бос в замку.
— А, ти маєш на увазі Шару Гаррула, — сказав він. — Пам'ятається, він носив блакитну маску.
Я не бачив ніяких підстав пускатися в пояснення щодо того, чому Маска — це не Шару. Все одно він, імовірно, забув. Я просто кивнув і сказав:
— Шеф!
— Ну… так, думаю, він міг мені щось дати, — відповів він. — Ти хочеш сказати, що все це?… — Він обвів широким жестом всі приміщення бару.
Я кивнув.
— Зрозуміло, це все реально, — уточнив я. — Але ми можемо переправляти себе в галюцинації. Всі вони десь реальні. Це і робить наркотик.
— Будь я проклятий, — сказав він.
— Я дав тобі деякі зілля, щоб ти прийшов до тями, — повідомив я йому. — Але процес може зайняти деякий час.
Він провів язиком по губах і озирнувся.
— Ну, поспішати нема чого, — вирішив він. А потім посміхнувся, коли здалека долинув пронизливий крик і демони почали бешкетувати з палаючою жінкою на фресці. — Мені навіть тут подобається.
Я поклав складену зброю на стійку. Люк постукав по стійці поряд з Мечем і зажадав налити по новій. Я відступив, хитаючи головою.
— Я зараз маю піти, — сказав я йому. — Хтось, як і раніше полює на мене. І тільки що він підійшов досить близько.
— Тварини не в рахунок, — відмахнувся Люк.
— Те, яке я тільки що порубав — в рахунок, — відповів я. — Його підіслали.
Я подивився на зламані двері, гадаючи, що може пройти в них в наступного разу. Як відомо, Вогненні Ангели полювали парами.
— Але я повинен поговорити з тобою, — продовжив я.
— Не зараз, — відвернувся він.
— Ти ж знаєш, що це важливо.
— Я не можу тверезо мислити, — відповів він.
Я вважав, що це було правдою, і не мав ні найменшого сенсу намагатися захопити його в Амбер або кудись ще. Він просто розтане і знову з'явиться тут. Перш, ніж ми зможемо обговорити з ним наші спільні проблеми, необхідно, щоб мізки його очистилися.
— Ти пам'ятаєш, що твоя мати — полонянка в
