Замок дівчини в білому - Костянтин Киріце

— Я не бачу нічого, крім однакової кількості рядків…

— У чому сила речень-рядків? У тому маленькому невизначеному «потім»…

— А «нічого»?

— Воно ще важливіше! Прочитай останні три рядки, які написав логофет!

Урсу почав читати:

— «Я, третій логофет дивану…»

— Почекай! — перебив його Віктор. — Передусім зверни увагу, що тільки тут третій логофет почав з абзаца… А це дуже важливо! Читай!

— «Я, третій логофет дивану Крістаке Зогряну, написав цю таємну грамоту… — тут починається новий рядок, — …в друге князювання його величності Мойсея Могили на сорок і першому році… — починається новий, останній рядок, — …свого життя, котрий, дасть бог, буде не останнім». Читати й додану фразу?

— Ні!.. Тепер тобі не здається все дуже простим? Оця фраза і означає «нічого».

— З такими фактами?

— Ці факти не стосуються документа. Для самого документа вони означають «нічого».

— Отже, інші фрази з передмови?..

— Саме так! Інші фрази з передмови — це і є документ!

— А додана фраза?

— Це геніальна думка, Урсу! Геніальна! Це ніби ще один документ. Той, хто додав фразу, знав таємницю документа. Розтягнувши її отак, на обидві сторінки, він дав найкращу вказівку на те, що існує нерозривний зв’язок між двома сторінками, що їх не можна відділяти одну від одної, що тільки обидві вони — документ!

— А ми зовсім не звернули уваги на передмову!

— Той книжник був дуже мудрий. Якби його не вбили, він неодмінно став би великим логофетом. Хто зна, скільки втратили і культура, й історія через його смерть!..

— Але я все одно не розумію, де документ? Що він містить?

— Я цього теж іще не знаю. Його треба розшифрувати. У нас є ключ. Кожному рядкові з передмови адресується речення з ключа. От і все, що ми знаємо. Але це вже надзвичайно багато! Нам ще треба чимало намучитися, але нас чекає винагорода. Почали?

Урсу був готовий. Віктор узяв обидва аркуші:

— Таємниця кожної фрази з передмови тісно пов’язана з її сестрою, тобто з відповідною фразою з ключа… Звідси ми й почнемо. Перше речення ключа: «Перше, звідки б ти не брався шукати». Що б це могло означати? Я думаю про числову вказівку, яка допоможе нам відбирати слова. Стривай! Але ж тут теж є вказівка, Урсу! Коли ти приходиш на певне місце, в певну точку, звідки будеш рушати?

— Точкою буває центр або середина…

— Скільки слів у першому рядку передмови?

— Дев’ять. Середнім буде п’яте… Гаразд…

— Точно! Підкресли те слово, Урсу. А я його випишу окремо. Далі… «Потім дорога приведе тебе до старовинної фортеці, прозваної Фортецею Орлів, де, думаю, нічого не знайдеш…» Будемо вважати, що в відповідному рядку передмови нема жодного слова, яке могло б стосуватися таємниці… Далі: «Потім із десяти заповідей п’яту і дев’яту вибери…»

— Я підкреслив п’яте і дев’яте слова в третьому рядку, — повідомив Урсу. — Готово!

— «Потім іди, як рак, чотири сажні», — продовжував Віктор. — Як рак… Отже, назад, виберемо четверте слово від кінця в четвертому рядку. «Потім швидко ступи два кроки вперед, а на останньому зупинись». Отже, говориться про перше, друге і останнє слова. Ти підкреслив, Урсу?

— Підкреслив! Але ти знаєш, що вони не в’яжуться між собою, ті підкреслені слова.

— Я волів би, щоб несподіванка чекала нас укінці. Давай поклянемося, Урсу, поки не закінчимо, ніхто з нас не обізветься жодним зайвим словом!.. Чудово! Продовжуємо: «Потім трохи відпочинь, бо ти стомився, а дорога не зовсім безпечна». Отже, нам тут теж нічого шукати. «Потім і внизу нема нічого, тільки марнота». І в цьому рядку теж. Мудрий логофет! Він умів тримати перо в руці. «Потім рушай у дорогу з усіма євангеліями, і не зле, щоб ти сам придумав одну заповідь».

— Усі євангелія… Це «4» чи 1, 2, 3, 4?..

— Думаю, що четвірка. А що це таке: «…щоб ти сам придумав одну заповідь»? Щось тут наплутано!

— Чому? Мені здається просто: один, тобто перше слово…

— Тоді логічніше було б і вказати спочатку перше слово, а потім четверте. Так? Щодо цього логофет дуже точний. Дотепер усі вказані ним номери співпадали.

— Тоді яка буде наша заповідь?

— Та, яка йде після десятої! — пояснив Віктор. — Тобто одинадцята. Неймовірно! Мене приголомшує його мудрість! Ти підкреслив? Подивимося далі: «Потім десять без одного і десять з одним понесуть твої кроки». Тобто дев’яте й одинадцяте слова. Дуже мудрий логофет… «Потім тобі допоможе проста мандрівка і не зовсім навіть остання». Проста мандрівка!

— Тобто проста фраза чи просте слово… — засумнівався Урсу.

— А може, просте число, Урсу? Правда? Виходить, ніби п’ятірка, так? Наголошено: «…і не зовсім навіть остання». Тобто та, що йде перед останньою… Передостання… дев’ята. Так? Тепер: «Потім піднімайся з труднощами до околиці села…»

— Це останнє слово в рядку. Я підкреслив. Іншого не може бути.

— «Потім покинь околицю і біля останнього обійстя сядь у затінку стріхи».

— Тобто останнє і передостаннє… — вихопився крем’язень.

— Ні, ні! — зупинив його Віктор. — Не забувай, що кожне речення — самостійне. Не перенось сюди попередню околицю. Ні! Фраза саме така, як і слід. Давай подивимося на речення в передмові.

Те речення мало такий вигляд:

«роду нашого і, князівським нащадкам, біля підошви яких схиля-…»

— Яке закінчення рядка — «схиля-» чи «яких»? Логофет був дуже точний, щоб закінчувати рядок перенесеним словом. Отже, закінчення — «яких». А перед ними — «біля» і «підошви», значить: «біля підошви». Оце і треба підкреслити!

Урсу підкреслив і далі слухав Віктора:

— «Потім зупинися на три великодні дні…» Принаймні, це не один, два, три…