Замок дівчини в білому - Костянтин Киріце

— Автобус! — повідомив Дан. — Оце вам і ключ…

І справді, з’явився автобус. Черешняки сіли в нього. Останніми сіли Урсу й Віктор — тимчасові носії.

— Урсу, ти не міг би прийти сьогодні на ніч до мене? — спитав Віктор. — Батько поїхав, а ми могли б спокійно зайнятися розшифровуванням. Я не засну, поки не розв’яжу загадки, хоч для того довелося б не спати цілий місяць.

Урсу згідливо кивнув головою.

Усю дорогу до міста черешняки думали тільки про зашифровану грамоту. Який же до неї ключ?

Розділ XIII

1

Було вже пізно. Сон здолав усе. Спало місто, спали села, спала природа. Тіні та блиск мармурового замку розчинилися в нічному мороці. Із трьох людей, що володіли замком, не спав тільки чоловік із шрамом. Він курив цигарку за цигаркою та безупинно міряв кроками кімнати. Думки дівчини в білому летіли до черешняків. Біля її ніг сторожко вдивлявся в темряву своїми світляними очима Філіппе. У Шойменах Тік та його новий товариш Траян намагалися спогадами проганяти важкий свинець, що висів на їхніх повіках…

Черешняки прибули до міста пізно. Втома швидко кинула їх у ліжко. Лучію здолав міцний спокійний сон — вона була певна, що до ранку вся плутанина з’ясується. Марія заснула з думками про брата, що загубився десь у світах, але незабаром зустрілася з ним уві сні. Дан прибув надто пізно, щоб заходити до перукарні, а в батька було сьогодні, як ніколи, багато клієнтів. Коли він нарешті прийшов додому з трьома терміновими телеграмами від Тіка, то побачив, що син воює проти когось у важкому сні. Але будити не став.

Не спали тільки Віктор та Урсу. Обидва прийняли холодний душ, потім увімкнули яскраве світло й сіли один навпроти одного за столом, де лежали два жовті листочки. Віктор зважився, нарешті, порушити мовчанку цієї ночі, такої незабутньої і для черешняків, і для всіх їхніх друзів:

— Урсу, коли ми відкинемо вбік будь-який сенс документа, коли дійдемо висновку, що фрази не мають ніякого смислу, то що конкретно ми маємо?

— Ти хочеш сказати, що все написане…

— Ні, я зовсім не хочу сказати, що ці фрази безглузді, але якби вони були написані, скажімо, якоюсь абсурдною секретною абеткою, в якій к — це 1, а — 7, с — 3, що б ми робили?

— Я тебе зрозумів, Вікторе! Що б ми робили? Треба подумати…

— Що ми тут маємо конкретного, га? Папір, списані сторінки, рядки, різне чорнило, письмо, дата. Так?

— Точно! — зрадів. Урсу. — Мабуть, саме звідси й треба починати.

— Давай повторимо. Ми маємо два аркуші паперу, вони однакові, старовинні. У цьому нема ніякого сумніву. Кожен списаний з одного боку. Один — це пояснення, переднє слово логофета, другий — власне документ.

— Обидва написані однією й тією рукою, — нагадав крем’язень.

— Так! Щодо цього не може бути найменших сумнівів. Далі рядки. Документ має двадцять дев’ять рядків. Дата точна. На друге князювання Мойсея Могили припадає дата смерті Зогряну: тисяча шістсот тридцять третій рік. Я дивився в енциклопедії. Єдине, що виходить за межі спільного, — фраза, дописана іншою рукою, іншим чорнилом.

— Чому вона виходить за межі? Це, здається, можна просто пояснити.

— Ні! Це не зовсім просто пояснюється.

— Тобто, ти не віриш їй, Вікторе? Ти сумніваєшся в її правдивості? Ти ж сам говорив, що вона ніби на кшталт печатки…

— Ні, Урсу. Думка моя не перемінилася. Навпаки.

— Тоді що ж?

— Чому вона написана на двох сторінках? Вона могла б поміститися й на одній.

— Бо так захотілося тому, хто її писав. Правда, Вікторе, ти сам зумисне заплутуєш власну думку.

— Не заплутую, бо в мене нема ніякої думки. Запам’ятай — випадає із загального. Я думаю зараз про суперечку між Марією та Лучією. Отже, коли абстрагуватися від тексту, то в документі нема нічого конкретного. Ні назви, ні місця…

— Усе нормально! — усміхнувся Урсу. — Коли абстрагуватися від тексту.

— Це зовсім не нормально!

— Чому?

— Тому що в тексті теж нема ні назви, ні місця. А десь же вони та мусять бути.

— Не забувай, що текст зашифрований!

— Це ясно. Але ж він не зашифрований нормально: 1 — це 3, а — р, т — 8… тобто тим стилем, яким дуже часто користуються діти. Він зашифрований смислом фраз… Зашифровані не букви. Аби було так, то ми б розв’язали їх за півгодини без ніяких труднощів. Тут зашифровані або слова, або речення… Розумієш, Урсу? А де ж конкретні фрази?

— А оцей, наприклад, вісімнадцятий рядок, оці «три смереки» в кінці фрази не можуть вказувати на якесь місце?

— Знов за рибу гроші! Я не вірю! Поки що в нас нема конкретних вказівок на місце й назви. Це доймає мене найбільше. Коли це справді так, як я думаю, то ми ніколи не розгадаємо тексту.

— Чому? — злякався крем’язень.

— Бо це означає, що десь загубилася частина тексту! Ще одна сторінка.

— А ти сам хіба не казав, Вікторе, що додана фраза…

— Так, але я недавно дивився в літопис Мирона Костіна… Подивись і ти… Бачиш?

— Що саме?

— Спочатку іде рік від створення світу, а потім рік від народження Ісуса Христа.

— Отже, ти вважаєш…

— Це просто припущення. Бо якраз може бракувати того аркуша, де написано: «… а від народження спасителя Ісуса Христа року 1633».

— Тоді, — з острахом обізвався Урсу, — даремні всі наші зусилля!

— Ні, я ж тобі казав, це тільки припущення. Але ми не маємо права нічого випускати з уваги. Навіть тоді, коли