Серед дикунів Нової Гвінеї - Микола Миколайович Міклухо-Маклай

Відпочивши, я взявся рисувати. Рисував усе, що траплялося: хатини, піроги, робив і портрети, знімав факсиміле з різних папуаських орнаментів, видряпаних на бамбуці. Обходячи селище, я спинявся біля багатьох хатин. Коло одної з них кілька тубільців працювало над великим веслом, причому можна було бачити, що залізо легко витісняє вживання черепашок та каменів як знаряддя. Невеликий поламаний цвях, ретельно обточений на камені у вигляді долота, в руках спритного тубільця виявився чудовим інструментом, щоб вирізувати прямолінійні орнаменти. Робота була довга, але все ж легша й простіша, ніж вирізувати каменем або черепашкою.

Коло багатьох хатин висіли щойно пофарбовані білою та червоною фарбою щити, яких я не бачив у своїх сусідів, але які дуже розповсюджені серед жителів інших островів, наприклад, Тіари та Мітебогу. Вони круглі й зроблені з одного шматка дерева. На передній стороні, коло краю, вирізьблено два концентричні кола; фігури всередині бувають дуже різноманітні. Щити ці розфарбовують тільки у виняткових випадках.

Кілька тубільців, бажаючи показати мені свою спритність, схопили списи, взяли щити на ліві руки так, що середина щита припадала майже коло плеча, і почали виробляти всякі войовничі рухи, причому щит захищав голову й груди і міг до певної міри боронити їх проти стріл та списів.

23 серпня

Зібрався вирушати в Тіару (острів і селище тої ж назви), який лежить сам не знаю де, але через те, що віє свіжий норд-норд-вест і на морі великі брижі, тубільці просять почекати доброї погоди. Цей вітер, що дме з відкритого моря, звичайно супроводиться досить великими брижами й зветься в тубільців «карог»; вест-норд-вест також дуже звичайний тут вітер, але він не супроводиться великим хвилюванням, бо дме з берега; він зветься «явар».

Виходив острів по всіх напрямках; на березі знайшов черепашку.

24 серпня

Вітер усе ще сильний, тубільці просять почекати. Мені однаково, бо скрізь і завжди робота в мене напохваті, тільки дивись, дізнавайся й записуй; матеріал невичерпний.

Зранку майже всі юнаки рушили з чотирма пірогами на особливе святкування або, точніше, бал у Богатім (вітер туди був їм попутний). Обличчя молодиків, яких я добре знав, були так розмальовані, що я мусив був пильно вдивлятись у знайомі лиця, щоб розпізнати їх; до такої міри звичайний вираз і риси обличчя змінювалися кількома кольоровими візерунками. «Сарі» різної форми та невеликі барабани, яких вживають під час танцю, теж не були забуті. Вирушаючи до своїх пірог, тубільці, на розвагу мені, провели на положистому, вогкому (був відплив) піщаному березі своєрідну репетицію танцю, який мали виконувати ввечері в Богатім. При цьому вони тримали в зубах свої сарі, що являли собою кумедно прикрашені білими черепашками язики. В лівій руці в них було по барабану, в який вони били правою. Під час танцю, який складався з граціозних рухів, вони не тільки співали (причому внаслідок тримання сарі в зубах, спів їхній мав дивний звук), але й били в барабан, який то опускали на землю, то піднімали над головою. Танець був надзвичайно оригінальний.

25 серпня

Прокинувшись уночі й бачачи, що погода добра, я одягнувся, засвітив ліхтаря й пішов будити Каїна та Гада, з якими мав рушити до Тіари. Трохи посперечавшись, Каїн збудив Гада; вони дістали паруси й весла. Я переніс у невелику пірогу різні речі для обміну й подарунків і почав чекати коло берега моїх супутників. Розмахуючи горючими головешками, вони принесли щогли, паруси та свої подарунки. Вирушаючи в гості, тубільці завжди беруть з собою подарунки та речі на обмін, використовуючи при цьому те, чого вони самі мають удосталь.

Місяць вийшов з-за хмар і таємничо визирав між пальмами, освітлюючи мальовничу картину селища, спокійного моря та групи тубільців, що працювала біля піроги. Я вмостився на платформі або на «кобум-барле» по один бік щогли зо всіма своїми речами; на другому боці горіло вогнище в надбитому великому горщику. На носі та на кормі в спеціальних місцях поставлено списи, луки й стріли обох тубільців. Один з них умостився спереду платформи, другий — на кормі, щоб гребти й, крім того, керувати парусом та стерном. Близько третьої години ранку все було готове, і пірога, або мовою Білі-Білі «кобум», була стягнута в море. Вскочивши в неї, Каїн і Гад заходилися гребти, бо коло берегів вітер був легкий; пірога безшумно стала рухатися вперед.

Я подумав, що найдоцільніше для мене продовжувати перерваний сон, бо цей берег я ще побачу, а ніч була надто темна й не можна було роздивитися нічого, крім силуетів дерев, які виступали над загальним рівнем лісу. Пружний бамбуковий поміст платформи міг правити за досить зручне ліжко, і я добре проспав понад годину. Мене збудив Гад, попереджаючи, що я спалю свій черевик, бо, витягнувшись у сні, я поклав одну ногу майже на вогнище. Тубільці попросили в мене тютюну, закурили свої сигари й почали розпитувати мене про Росію, про людей, що живуть не тільки в Росії, але й на місяці та на зорях. Між іншим, я дізнався, що планету Венеру вони називають «Бой», сузір'я Оріон — «Даманг», Волосожар — «Барессі».

Коли ми проминули острівець Ямбомбу, мені здалося, що берег утворює на цьому місці затоку. Проте світанок показав, що гадана затока кінчається протокою, і ми незабаром опинилися в ній. З двох боків берег являв собою піднятий кораловий риф, укритий густою рослинністю. На півдні був кінець суходолу Нової Гвінеї, який тубільці звуть Бейле, на півночі — острів Грагер з селищами Гада-Гада та Мітебог, за ними далі на північний захід — два острівці, Багер та інший, назву якого я забув. Ми ввійшли у велику бухту, що являла собою цілий архіпелаг острівців різного розміру — всі однаково утворені піднятим кораловим рифом та вкриті лісом. У міру того, як ми посувались, я записував назви острівців.

Сонце показалося на обрії