Українська література » Пригодницькі книги » П’ятнадцятирічний капітан - Жюль Верн

П’ятнадцятирічний капітан - Жюль Верн

Читаємо онлайн П’ятнадцятирічний капітан - Жюль Верн
той не може їх собі уявити. В їхньому гіллі легко заблукати, як у лісі. Далі росли менші смоківниці та інші дерева, характерні саме для цього куточка Африки.

Під смоківницею, мов у якомусь казковому захистку, і розташувався невільничий караван, що про нього Гарріс говорив Негору. Невільників-негрів, силою захоплених під час набігів до їхніх селищ, агенти работоргівця Алвіша гнали до Казонде, на ринок. Звідти рабів перепроваджували або на західне узбережжя, або в Ньянгве — район Великих Озер. У Ньянгве набирали нові каравани, які вирушали на північ — до Єгипту або ж на схід — до Занзібару.

В таборі з супутниками Діка Сенда поводились як із невільниками-тубільцями. їх поставили по двоє і з’єднали колодкою — жердиною футів шість завдовжки і рогачами на кінцях, що замикалися залізними скобами на шиях. Ці рогачі змушували невільників іти один за одним, не відхиляючись ні праворуч, ні ліворуч. До того, їх оперезали та скували важким ланцюгом. У них були вільні руки — тільки для того, щоб нести ношу, і ноги — тільки для того, щоб іти, а не втікати. Полонені мали брести сотні миль та ще й під ударами нагаїв ха-вільдарів — так звалися Їхні наглядачі.

Дік Сенд і його товариші, знеможені боротьбою, більше не чинили опору. Чому вони не втекли, як ото Геркулес? А втім, що чекає на втікача? Хоч хай який Геркулес дужий, та на що він може сподіватися сам-один у цій ворожій країні, де проти нього — і голод, і дикі звірі, й тубільці? Чи не позаздрить він трохи згодом своїм товаришам, що опинилися в неволі?

Проте невільникам нічого чекати милосердя від старших над караваном — арабів і португальців. Вони розмовляли незрозумілою бранцям мовою, а спілкувались з ними тільки погрозливими жестами, окриками й ударами.

Дік Сенд був білий, і з ним не наважилися повестися, як з іншими, його обеззброїли, але в кайдани не закували. Однак до нього приставили ха-вільдара.

Дік розглядався навколо, чекаючи, що ось-ось побачить Негору або Гарріса. Та їх не було. Проте юнак не сумнівався, що нападом на термітник керували саме ці два негідники.

Йому спало на думку, що місіс Велдон, малого Джека й кузена Бенедикта розлучили з ними за наказом американця або португальця. Не побачивши змовників у таборі, хлопець вирішив, що вони, мабуть, супроводять місіс Велдон, її сина та кузена Бенедикта. Куди ж вони їх повели? Що хочуть з ними зробити? Ці думки ятрили Дікові серце, і він забував про власне становище.

Караван, що отаборився під смоківницею, налічував щонайменше вісімсот душ, з них близько п’ятсот рабів — чоловіків і жінок, із двісті солдатів та із сотню носіїв, наглядачів-хавільдарів, агентів работоргівця.

Наглядачі були араби й португальці. З невільниками вони поводилися вкрай жорстоко, шмагали їх нагаями ні за що ні про що, а тих, які падали від хвороби чи знемоги й не годились на продаж, добивали з рушниць або ножами. Дисципліну в каравані підтримували тільки жорстокістю. Отже, дійти живими судилося не всім невільникам — хіба що половині з них. Решту чекала загибель на цих довгих караванних шляхах од внутрішніх регіонів Африки до узбережжя океану. Рідко кому вдавалося втекти.

Можна собі уявити, які нелюди були всі ці агенти-європейці, здебільшого португальці. То були пройдисвіти різного ґатунку, злочинці, збіглі каторжники, одне слово, покидьки суспільства. Не становили винятку й Негору та Гарріс, які служили в найбільшого работоргівця Центральної Африки, Жозе-Антоніу Алвіша, про якого лейтенант Камерон досить докладно розповів у своїх нотатках.

Солдатів для полювання на невільників і супроводу караванів работоргівці, як правило, наймали серед тубільців. Однак на людей полювали не тільки работоргівці. Негритянські царки теж нападали на своїх сусідів, щоб роздобути невільників. Чоловіків, жінок і дітей царки-переможці продавали ра-боторгівцям за клапоть коленкору, за жменю пороху, за рушницю, за рожеве або червоне намисто, а в голодні роки навіть за жменьку маїсу, як свідчить Лівінгстон.

Солдати, що супроводили караван Алвіша, були типові африканські найманці, ватага напівголих чорних бандитів, озброєних кремінними рушницями, довгі стволи яких оздоблені мідними кільцями. З такими охоронцями агенти мали неабиякий клопіт — ці вдавалися до грабіжництва, не слухались наказів, самі призначали місце і час зупинок. Коли ж агенти піднімали проти них голос, солдати погрожували, що покинуть караван.

Важкі вантажі несли під час переходу невільники — чоловіки й жінки, однак з караваном ішли ще й найняті носії — пагази. Вони несли паки з особливо цінним товаром, переважно зі слоновою кос-тю. Часом траплялись дуже великі бивні завважки до ста шістдесяти фунтів; на один бивень треба було ставити двох пагазів. Слонову кість несли до прибережних факторій, а вже звідти постачали на ринки в Хартум, Занзібар і Наталь. Коли прибува-

ли на місце, з пагазами розплачувались бавовняним крамом, каурі1, разком намиста, порохом, а то й невільником, — якщо у работоргівця не було більше чим платити або він не сподівався дорого продати раба на ринку.

Серед п’ятисот невільників каравану Алвіша майже не було літніх чоловіків. Зазвичай під час облав на попелищах і руїнах поселень усіх чоловіків віком за сорок років безжально вбивали. На продаж годилися тільки здорові юнаки, молодики та діти. Після кривавих облав залишався живим хіба що один з десяти переможених. Тим-то так і знелюднюється Екваторіальна Африка; чимало територій перетворено там на пустелі.

Який жахливий вигляд мали ці невільники! Чоловіки, ледве прикриті шматками цупкої тканини — «мбузу»; жінки, пошматовані нагаями до крові, всуціль у ранах і виразках; виснажені худі діти з закривавленими ногами; люди з рогачами на шиях… Вигляд цих нещасних, цих напівмер-

1 Каурі — черепашки, що правлять за дрібні гроші в Африці.

ців, цих «кістяків із чорного дерева», як сказав про них Лівінгстон, міг би розжалобити навіть дикого звіра. Але до їхніх мук були байдужі наглядачі-ара-би, а тим більше португальці, які, за словами лейтенанта Камерона, іще жорстокіші від арабів

Відгуки про книгу П’ятнадцятирічний капітан - Жюль Верн (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: