П’ятнадцятирічний капітан - Жюль Верн

Добре поміркувавши, Дік Сенд дійшов висновку, що повінь посилиться. Адже рівень води залежав не тільки від небесного водоспаду. Напевне, якась із річок, що течуть неподалік, вийшла з берегів і розлилася по цій глибокій улоговині. Може статися, що термітник затопить зовсім, і вони з нього не виберуться, навіть якщо проб’ють дірку вгорі.

Вкрай стурбований Дік Сенд питав себе по-думки, що робити: чекати далі чи діяти. Але як діяти?

Була вже, мабуть, третя година ранку. Мандрівники, мовчазні й непорушні, прислухалися до глухого відгомону грози. Безнастанне плюскотіння й гуркіт свідчили про те, що боротьба стихій триває.

Тут старий Том помітив, що рівень води потроху вищає, і сказав про це Дікові Сенду.

— Так, бачу, — кивнув головою Дік. — Вода прибуває, дедалі дужче стискуючи повітря в термітнику.

— Добре, що вода піднімається дуже повільно.

— Звичайно. Та чи ж її рівень десь спиниться?

— Містере Дік, — озвався Бет, — я спробую вибратися з термітника. Пірну й випливу через дірку…

— Краще я спробую це зробити, — відповів Дік.

— Ні, ні, містере Дік! — заперечив старий Том. — Дозвольте це зробити моєму синові. Можете покластися на нього. Якщо він не повернеться, то з нами залишитесь ви. — І пошепки докинув: — Не забувайте — ви потрібні місіс Велдон і малому Джекові!

— Гаразд, — сказав Дік Сенд. — Щасти вам, Бе-те. Якщо термітник затоплено, не повертайтеся. Ми спробуємо вийти з нього тим шляхом, що й ви. Але візьміть із собою сокиру: якщо вершина термітника височить над водою — ви нам постукаєте. Почувши ваш сигнал, ми почнемо ламати верх ізсередини. Ви зрозуміли?

— Так, містере Дік, — відповів Бет.

— Ну йди, синку, — мовив старий Том, стиснувши Бетову руку.

Набравши повні легені повітря, Бет пірнув. Глибина води в термітнику досягала п’яти футів. Перед Бетом стояло нелегке завдання: знайти вхідний отвір, випливти крізь нього і спливти зовні на поверхню. І все це треба було зробити за кілька секунд.

Минуло десь із півхвилини. Дік Сенд уже був подумав, що Бет вибрався з термітника; аж тут із води виткнулась Бетова голова.

— Що? — спитав Дік Сенд.

— Дірку завалило! — відповів Бет, відсапуючись.

— Завалило?! — вигукнув Том.

— Так. Певно, вода розмила глину. Я обмацав рукою геть усю стіну внизу… Дірки немає…

Дік Сенд похитав головою. Він і його супутники тепер герметично зачинені в термітнику. До того ж, можливо, термітник до самого верху затоплено водою.

— Якщо тієї дірки немає, — мовив Геркулес, — проб’ємо нову.

— Не кваптеся! — вигукнув Дік Сенд, затримуючи Геркулеса, який схопив сокиру і вже хотів був пірнути.

Поміркувавши якийсь час, юнак сказав:

— Ми будемо діяти інакше. Найголовніше — дізнатися, чи весь термітник під водою, чи ні. Пробивши невеличкий отвір угорі, ми побачимо. Але якщо термітник затоплено, вода рине в нього, і ми загинемо. Треба бути дуже обережними.

— Але й не гаяти часу, — докинув Том.

Справді, рівень води поволі вищав і сягав уже шести футів. Крім місіс Велдон, малого Джека, кузена Бенедикта і Нен, що лежали на горішніх ярусах, усі стояли по пояс у воді.

Треба було чимшвидше діяти так, як сказав Дік Сенд. Він вирішив спершу пробити дірочку в глиняній стіні на фут вище від рівня води в термітнику, тобто на сім футів від долівки. Якщо в цю дірочку проникне свіже повітря, то це означатиме, що верх термітника виступає над водою. Якщо ж дірочку буде пробито нижче рівня води ззовні, то вода в термітнику підніметься вище дірочки, витіснивши повітря. В такому разі, швидко заткнувши дірочку, доведеться пробивати ще одну, на фут вище, і так далі. А якщо і в дірочку, пробиту вгорі термітника, рине вода, це означатиме: вона стоїть в улоговині вище п’ятнадцяти футів, отже, затоплена вся колонія термітів. У такому разі Дікові і його мандрівникам, ув’язненим у термітнику, навряд чи вдасться врятуватися від найжахливішої смерті — через повільне задушення!

Дік Сенд знав це, але залишався спокійним. Він заздалегідь зважив усі можливі наслідки того, що задумав. Та й, зрештою, чекати далі вже нікуди. В термітнику ставало чимдалі важче дихати, бо повітря було перенасичене вуглекислим газом.

Юнак вирішив просвердлити стіну термітника шомполом з гвинтовою нарізкою на кінці. Коли його швидко крутити, то він легко вгризатиметься в глину. Дірочка буде на якісь два-три міліметри більша за діаметр шомпола, але й через неї в термітник проникне повітря.

Геркулес присвічував Дікові Сенду ліхтарем. Вони мали ще кілька свічок, тож не боялися, що опиняться в пітьмі.

За хвилину шомпол просвердлив стіну. Відразу долинув глухий шум, схожий на звук, з яким повітряні бульбашки пробиваються крізь рідину. Повітря виривалося з термітника назовні, а рівень води в ньому став підніматися. Нарешті вода спинилася, закривши дірочку. Отже, її зроблено надто низько.

— Візьмімо вище! — мовив Дік Сенд, мерщій замазуючи дірочку глиною.

Вода в термітнику вже не прибувала, але повітряний простір за цей час зменшився на добрих вісім дюймів. Дихати ставало чимдалі важче, бо кисню в повітрі меншало й меншало. Про це свідчив і ліхтар: полум’я в ньому почервоніло, а тоді почало поволі тьмяніти.

Дік Сенд негайно заходився свердлити отвір — на фут вище від першого. Якщо й ця спроба буде невдалою, вода в термітнику підніметься ще вище… Але треба ризикнути — іншої ради немає!

Коли Дік Сенд орудував шомполом, згори враз почувся крик кузена Бенедикта:

— Он воно що! Тепер усе зрозуміло!

Геркулес навів ліхтар на кузена Бенедикта.

Обличчя ентомолога сяяло.

— Ось чому ці розумні комахи покинули свою оселю! — провадив